Топ-5 скандалів 2021 року: від антивакцинаторів до війни влади з Ахметовим

Для кожного третього українця 2021 рік був успішним. Третині громадян вдалося реалізувати всі або більшість своїх планів, ще половині – частково зробити все, що задумали на 2021 рік. Це дані опитування (від 4 до 7 грудня) Соціологічної групи "Рейтинг".

Смішні підсумки року українці теж підбили. Кумедною подією, або ж мемом 2021 року, люди назвали пресконференцію Володимира Зеленського (яку саме, не уточнили). Це дані спільного дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" та Центру Разумкова.

А от найбільш імовірними загрозами для себе українці вважають зростання тарифів на газ і тепло, загострення економічної кризи та зростання захворюваності на COVID-19. Можливе загострення війни на Донбасі лише на четвертій сходинці. Такі результати опитування "Рейтинга" (від 1 до 7 грудня).

А як щодо скандалів? Їх цього року в Україні було безліч: від нарікань на повільні темпи вакцинації, до великих антивакцинаторських рухів; від гострих політичних криз та "війни" влади з олігархами, до непристойної поведінки чиновників та вбрання їхніх помічниць, що призводили до гучних звільнень фігурантів.

ТСН.ua зібрав найгучніші скандальні навколополітичні події 2021 року.

Щеплення та антивакцинатори

За даними МОЗ, кількість вакцинованих українців наближається до 15 млн. В країні діють понад 3 тис. вакцинальних пунктів, де всі охочі можуть зробити щеплення від COVID-19. Рівень вакцинації населення майже досяг 50%. Звичайно цього мало, щоб говорити про колективний імунітет. Та й тим, хто щепилися навесні та влітку, скоро робити ревакцинацію або ж третю (бустерну) дозу, яку в Україні запровадили нещодавно і лише для деяких категорій громадян.

Проте давайте згадаємо, як все починалося. У новий 2021 рік Україна входила без жодної дози вакцини. Зараз це здається фантастикою, проте ще рік тому, коли весь світ вже вакцинувався, ми навіть не починали. МОЗ озвучувало нові й нові терміни поставок препаратів, а вони все не надходили. Зеленський навіть жалівся, що Україна не в пріоритеті країн світу, тому доводиться стояти з простягнутою рукою.

Перша партія (500 тис. доз) вакцин AstraZeneca (Covishield) індійського виробництва надійшла до України лише 23 лютого. І наступного ж дня з’явилася статистика: лише 38% медиків хочуть отримати щеплення. А на першому етапі вакцинували саме медиків, які безпосередньо працюють із "ковідними" хворими, військових в зоні ООС, пацієнтів та соцпрацівників у геріатричних пансіонатах.

Що держава тільки не робила, щоб популяризувати вакцинацію: щепили лідерів думок, щоб ті потім писали про це в своїх соцмережах; навіть у прямому ефірі вакцинували всіх учасників політичного ток-шоу. Все це відбувалося на тлі рекордних на той момент показників смертності від COVID-19 (понад 400 людей за добу) та недоступності вакцинації для всіх охочих. Навіть очільника МОЗ Максима Степанова в травні звільнили, замінивши головним санлікарем Віктором Ляшком.

Проте, як бачимо, це не дуже допомогло, бо рівень вакцинації в Україні й досі залишає бажати кращого. Та й державна машина припустилася низки помилок.

По-перше, не було якісної інформаційної кампанії інформування людей щодо якості вакцин. Одні чомусь вважали, що Pfizer та Moderna кращі за індійську AstraZeneca та китайський CoronaVac. Інші - що щепитися взагалі не треба, бо вакцини неперевірені і невідомо, що потім буде. 

По-друге, наші правоохоронні органи та спецслужби вчасно не відстежували дезінформаційну хвилю, що ширилася соцмережами. А писали там що завгодно: від того, що COVID-19 не існує, до недієвості вакцин, чипізації і навіть американського бізнесмена Білла Гейтса приплели.

По-третє, п’ятий етап вакцинації, тобто для всіх охочих, МОЗ розпочало лише в липні. І це в розпал відпусток, коли мобільність населення і так велика. До того ж, наприклад, коли в Києві людям пропонували CoronaVac, знаючи, що безвіз із ним буде майже закритий, у Чернігові за 130 км вже робили Pfizer.

По-четверте, все це призвело до низьких темпів вакцинації та масштабних акцій протесту біля Верховної Ради на початку листопада. І це в той час, коли Україна була другою серед країн Європи за рівнем смертності від COVID-19, а Зеленський радив українцям "увімкнути мозок". За два тижні після цього Банкова заявила, що держава нарахує по тисячі гривень всім вакцинованим, яку одразу ж охрестили "Вовиною тисячею". Проте і це рішення запізніле, адже досі понад 30% українців відмовляються вакцинуватися.

Гучні звільнення

І 2021 року Зеленський не зраджував своїй традиції, а саме – швидко прощатися з кадрами. Саме тому вже в травні Банкова взялася за чергову перетасовку Кабміну. Посади залишили очільники МОЗ Максим Степанов, Мінінфраструктури Владислав Криклій і Мінекономіки Ігор Петрашко.

Гучними подіями року стали відставки в липні міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який пробув на посаді понад 7 років, та на початку жовтня – спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова - першого номера у виборчому списку "Слуги народу". Саме він вів партію Зеленського на дострокові парламентські вибори 2019 року.

Проте, якщо Аваков після відставки в середині липня взяв довгу паузу і не з’являвся на публіці, публікуючи в Instagram та Facebook фото із двозначними підписами, то Разумков одразу пішов в опозицію, почавши формувати під куполом власне міжфракційне об’єднання з претензією на партію, яка, власне, у нього і до цього була. Все це вилилося у формування великої коаліції опозиції проти влади під прихистком олігарха Ріната Ахметова. Але про це ми напишемо нижче у розділі про "війну" Банкової з Ахметовим.

На відставці Авакова та Разумкова гучні перестановки в уряді не закінчилися. Вже у листопаді влада вирішила змінити очільників одразу трьох міністерських портфелів. Не минулося і без сюрпризів. Олексій Резніков, який до цього обіймав посаду віцепрем’єра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, неочікувано пересів у крісло міністра оборони, замінивши Андрія Тарана. А на місце Резнікова зайшла Ірина Верещук -  голова підкомітету ВР з держбезпеки та оборони комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки.

Першого віцепрем’єра – міністра економіки Олексія Любченка замінили на заступницю голови Офісу президента Юлію Свириденко. Олега Уруського – міністра з питань стратегічних галузей промисловості – на колишнього керівника митниці Павла Рябікіна. Майже за півтора року на посаді Уруський не зміг зробити нічого, крім як вляпатися в скандал: на військово-технічній виставці в ОАЕ на початку року він потрапив в об’єктиви камер, йдучи поряд із лідером Чечні Рамзаном Кадировим.

Проте навіть не ці кадрові перестановки стали найгучнішими. Наприкінці року вибухнули два скандали, які суспільство обговорює й досі.

Перший пов'язаний вже з колишнім заступником міністра внутрішніх справ Олександром Гогілашвілі, який влаштував розбірки на блокпосту в ООС через те, що поліцейські попросили його показати документи. Урядовець звинувачував правоохоронців, що "вже три роки працює в МВС, а вони його досі не знають". За кілька днів після появи цього відео Кабмін звільнив Гогілашвілі.  

Другий скандал вибухнув напередодні Нового року, в який втрапив вже колишній заступник міністра освіти Ігор Гарбарук. Його помічниця Христина Тишкун виклала в своєму Instagram світлину з міськради Львова, де у відвертій чорній сукні з напівоголеними грудьми стоїть у компанії міського голови Андрія Садового, власне самого Ігоря Гарбарука та інших. Скандальне декольте підірвало соцмережі. Під шквалом критики за кілька днів Кабмін звільнив Гарбарука за власним бажанням.

Війна з Ахметовим

Все ж, повернемося до скандалів у великій політиці, якими країна жила у 2021 році. Напевно влада не очікувала, що відставка Разумкова та Авакова обернеться для неї формуванням великої коаліції опозиції та війною з найбагатшою людиною в Україні, олігархом Рінатом Ахметовим. І кінця цій війні поки що не видно.

З чого все почалося? Те, що Дмитро Разумков веде власну гру, було відомо давно. Задовго до відставки він був частим гостем телеканалів Ахметова. Ще в лютому він утримався під час голосування на РНБО (яка стала санкційним "дамокловим мечем" Зеленського) за санкції проти кума Путіна Віктора Медведчука, що призвели до закриття трьох його телеканалів.  

Проте чи не найбільшим політичним вибухом 2021 року стала гучна поява Авакова в ефірі телеканалу олігарха Ахметова, де він жорстко розкритикував президента, парламент і РНБО, на яку спирається Зеленський, в ухваленні гучних санкційних рішень, підтримавши Дмитра Разумкова, Юлію Тимошенко, Арсенія Яценюка, Володимира Гройсмана, Олега Ляшка і навіть ексголову СБУ Ігоря Смешка (останнього активно піарив журналіст Дмитро Гордон).

ЗМІ та експерти одразу ж охрестили це обрисами великої коаліції опозиції проти Зеленського та "Слуги народу", поруч із можливим створенням власної партії відомим українським дитячим лікарем Євгеном Комаровським, який має власну програму на телеканалі Ахметова. В численних інтерв’ю Гордону неодноразово звучали фрази, що у Комаровського в Instagram більше підписників, ніж у Зеленського. А один із фрагментів їхньої розмови, де Гордон і Комаровський стверджують, що "разом із 73% українців, які проголосували за Зеленського, є лохами", став вірусним у соцмережах.

Апогеєм жорсткого політичного протистояння Банкової з Ахметовим стала гучна пресконференція Зеленського, під час якої він заявив, що олігарха втягують у спробу здійснити в Україні державний переворот за участю Росії. Ахметов назвав це брехнею. Проте сама собою подія унікальна – ще жоден з українських президентів не висував жодному з українських олігархів таких гучних звинувачень. "Війна" Банкової з олігархом продовжується і майже напевно її кульмінацію та розв’язку ми побачимо вже у новому 2022 році.

Початок деолігархізації

Офіційний список із прізвищами українських олігархів РНБО може визначити вже наприкінці травня. Про це після останнього у 2021 році засідання заявив секретар Ради нацбезпеки Олексій Данилов.

Про що йдеться? Ще в квітні Зеленський поставив РНБО та Антимонопольному комітету завдання розробити законопроєкт про статус олігарха. Вже в червні президент подав відповідний документ до ВР під назвою "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)".

У другому читанні та в цілому парламент ухвалив проєкт у вересні. Великі українські бізнесмени чинили цьому спротив, адже вже від травня 2022 року (за пів року після ухвалення закону) РНБО почне формувати реєстр олігархів, де будуть вказані їхні прізвища, активи та політики, на яких вони мають вплив. Із найгучніших новацій: олігархи будуть подавати декларації про доходи; їм заборонять фінансувати політичні партії та брати участь у великій приватизації; а держслужбовців, які контактуватимуть із олігархами, змусять подавати декларацію про контакти.

Звичайно, що особи, які мають великий бізнес, власні медіа та беруть активну участь у політичному житті країни не дуже хочуть потрапити до такого реєстру. Наприклад, п’ятий президент Петро Порошенко вже продав 100% корпоративних прав на телеканали "5 канал" та "Прямий", бо є чинним народним депутатом. Потрапляння до реєстру олігархів може боляче вдарити не лише по його власному, а й по рейтингу партії.

Хоча, не тільки це загрожує рейтингам Порошенка. Буквально за тиждень до Нового року він виїхав до Варшави. Це дивним чином збіглося з повідомленням про підозру п’ятому президенту у справі про так звану "вугільну держзраду", у якій також проходить кум Путіна Віктор Медведчук. Можливо, це так званий другий фронт походу влади проти олігархів?

Проте, чи є це справжньою боротьбою з олігархією? ТСН.ua вже писав, що всі західні демократії боролися з олігархами (хоча так їх не називали) шляхом ухвалення законів про державні монополії та лобізм, щоб унеможливити вплив власників великих бізнесів на економіку, пожвавити конкуренцію на ринках, що сприяло зниженню цін для кінцевих споживачів, та перевести в законну площину фінансування великим бізнесом політичних партій.

Глухий кут із Росією

Не можна сказати, що це скандал виключно 2021 року. Війна Росії проти України триває вже восьмий рік. Проте саме цього року Володимир Путін перейшов до прямих погроз на адресу України, поставивши під сумнів суверенність та легітимність нашої держави.

Перше загострення почалося навесні під час першого безпрецедентного скупчення російських військ біля українських кордонів. Щоправда, тоді не було такої інформаційної істерії американських ЗМІ та офіційного Вашингтона щодо можливого широкомасштабного наступу Росії умовно вже завтра.

Тоді у своєму емоційному відеозверненні Зеленський запропонував Путіну зустрітися тет-а-тет у будь-якій точці Донбасу. Питання залишається відкритим і досі. Вже більш ніж пів року між Києвом та Москвою триває словесна перепалка щодо умов особистої зустрічі Путіна та Зеленського. Проте, схоже, що жодна зі сторін не розглядає цей варіант серйозно.

Але Кремль пішов на підвищення ставок, причому на всіх фронтах.

По-перше, у липні, вже після великого очного саміту з Джо Байденом, скасування Вашингтоном санкцій проти "Північного потоку-2 " та за місяць до першого установчого саміту Кримської платформи в Києві, Путін опублікував статтю, причому одразу російською та українською, про "єдність росіян, українців та білорусів", стверджуючи, що Україна - це штучно створена держава.

По-друге, за три місяці статтю про Україну публікує вже заступник голови РНБО РФ, колишній президент та прем’єр Дмитро Медведєв, де українську владу називає "нещасними людьми" та "васалами", з якими Кремлю немає сенсу мати справу. Тобто, Медведєв вустами Путіна прямо каже, чому його цар не зустрінеться із Зеленським.

По-третє, за повідомленнями американської сторони, від кінця жовтня Путін пішов на друге за цей рік велике скупчення російських військ біля українських кордонів. Точки кипіння ця напруженість досягла, коли Москва відкрито оприлюднила свої "хотєлкі", які межують зі здоровим глуздом: невступ колишніх радянських країн до НАТО, особливо України, та нерозміщення новітніх систем озброєнь в країнах Альянсу, які розташовані в безпосередній близькості до кордонів Росії.

Саме це вдруге за місяць Байден особисто обговорював із Путіним: вперше під час відеосаміту 7 грудня, і вдруге – на прохання Путіна телефоном 30 грудня. Вже після Нового року, 10 січня, відбудуться двосторонні перемовини США-РФ щодо, як заявили у Білому домі, контролю над ядерними озброєннями та ситуації довкола України. На 12 січня заплановані перемовини Росія-НАТО, а на 13 січня – в рамках ОБСЄ.

З одного боку, все це виглядає, як поступка Росії. Москва сама створила цю безпекову кризу на європейському континенті, оточивши Україну своїми військами з усіх боків, а потім вимагає перемовин. До того ж, ні Україна, ні ЄС на офіційному рівні жодним чином не представлені за переговорним столом, коли вирішується доля Європи.

Це саме те, чого прагне Кремль. Можливо Байден хоче щось виторгувати у Путіна. Та чи виконає Путін свою частину угоди? Саме це ми вочевидь і дізнаємося вже на початку 2022 року. Проте, чи виграє від цього Україна?