«Наші справи погані», — такими словами він утішав. Швейку — 110

Ганьба Верховній Раді! У постанові про відзначення у 2021 році пам’ятних дат і ювілеїв я нарахував 297 імен видатних особистостей. Ну, правильно виокремила: 870 літ од дня народження князя Ігоря Святославича, 820 — короля Данила Галицького, 370 — просвітителя Данила Туптала, 270 — композитора Дмитра Бортнянського, 180 — мислителя Михайла Драгоманова, 150 — поетеси Лесі Українки, поліглота поліглотів Агатангела Кримського, борця Івана Піддубного, 130 — поета Павла Тичини, 90 — публіциста Івана Дзюби… А чому парламент забув про 110-річчя найвідомішого в світі сміховика Йозефа Швейка, рівновеликого Уленшпігелю, Гаргантюа, Санчо Пансі, Мюнхгаузену, Енею — парубку моторному?!

Цей недогляд під заслінку року, що минає, виправив Олександр Мелещенко. Професор — зовні дуже серйозний, гроза спудеїв — спромігся власним коштом видати фоліант «Публіцистика Ярослава Гашека» (Київ: Дніпро, 2021. — 708 с.). Книга складається із трьох частин — біографічної розвідки, солідної добірки фейлетонів, памфлетів, реплік видатного журналіста і письменника та домашніх завдань майбутнім зіркам міжнародної журналістики.

В моїй книгозбірні є аналогічний труд російського дослідника Юрія Щербакова «Ярослав Гашек: Художественная публіцистика» (Москва: Прогресс, 1983). Але Мелещенко значно товстіший за попередника: 708 проти 263. Обсяг обсягом — головне, що він а) явив urbi et orbi не куцу передмову, а де-факто монографію про життя і творчість Ярослава Матея Франтишека Гашека; б) 98 газетних сатир проти 70-ти. Так-таки-так: український доктор російському кандидатові — не рівня…

Гашек був приколістом не лише в побуті та писанині, а й у… політиці. Навіть коли потрапляв у буцегарню, то придурювався так, що на допитах доводив поліціянтів своїми відповідями до сліз і вони відпускали його додому записувати щойно вигадані побрехеньки.

В 1911 році він у забігайлівці «Довкола золотого літра» народив не лише Йозефа Швейка, а й «Партію поміркованого прогресу в рамках закону». Передвиборчий «Маніфест» злободенний для нас, бо його нагадує підзабута програма «Слуг народу»: «Ми, створивши нову політичну партію, не уявляємо та й не можемо собі уявити, що доброго здійснить ця партія для людства, а особливо для тебе, дорогий народе чеський!»

Шкода, що мій прадавній друг не знайшов місця для «Маніфесту», — зате бозна-де викопав протокол ІІ з’їзду партії. Він відбувся 1913 року в санаторно-відпочивальному містечку Жижкові поблизу Праги. Членів зібралось достобіса — вся зала бухайлівки «Югославія» була забита сидячими й стоячими під зав’язку. Професор Сашко переклав стенограму так натхненно, ніби у Трускавці надихався цілющих парів aquae vitae сатирів «95-го кварталу». Отже, суть промови голови виконавчого комітету про міжнародне становище: «Панове! Я виступаю в той момент, коли над усією Європою, Азією, Америкою, Африкою і Австралією знову нависли хмари, коли населення цих близьких нам і далеких від нас частин світу жде сонця, котре прогнало б хмари з нашого міжнародного небосхилу».

Коротше кажучи, в шаровій харчевні має бути фуршет на єдність у курортній боротьбі за мир: «Я переконаний, що мені немає потреби поширюватися про такі ясні предмети, які багатьом нашим політичним діячам видадуться китайською грамотою, а тому пропоную ОДНОСТАЙНО прийняти відповідну резолюцію…»

Жарти жартами, а для прелюдії війни Заходу проти Сходу доктор Крамарж запропонував собі й інспектору чехословацької армії Махарові «почати бомбардувати Москву з Маріанської гаубиці». Треба було лише зірвати її з постаменту пам’ятника на честь повстання Яна Жижки…

Мабуть, саме такі русофобські настрої змусили Гашека сотворити за столом «Довкола золотого літра» фейлетон «Бравий вояка Швейк». Сатирик уже був добряче знаним чеській публіці, і журнал «Карикатури» оперативно надрукував творіння. Сам автор не припускав, що породив ідіота, який у 1916 році реінкарнується в киянина і стане найславетнішим героєм по обидва боки розколотих імперіями, передусім, Російською й Австро-Угорською, 38-ми держав світу. Idiotum sapiens…

Трапилося так, що в 1915 році вояка Ярослав потрапив у Дарницький пересильний табір для військовополонених, а згодом — аж у Самарську губернію. Якимось чином невдовзі вийшов на волю й у 1916-му повернувся в Київ. Очевидно, в Дарниці вподобав схили Дніпра. Там, на Володимирській, знайшли притулок «Союз чеських товариств у Росії» і редакція газети Čechoslovan, яка виражала «мету чехів і словаків — створення незалежної Чехословацької держави».

Прискіпливий архівіст Мелещенко вирив парадоксальний фактаж. Головний редактор Венцеслав Швиговський не розпізнав у придурошному зайді докістковомізкого газетяра. Мовляв, спробуй щось намалякати. А коли прочитав фейлетона «Доля пана Гурта» — загріб Гашека з руками, ногами, вухами й очиськами, щоб, часом, він не дістався «Раді» чи «Киевской мысли». Автор книги документально стверджує, що невдовзі цей дивакуватий чолов’яга буквально з вулиці став штатним літрабом і членом редколегії «Чехослована»…

Осмислюючи фейлетонно-памфлетний набуток минулих літ, Гашек акумулював пародійні риси своїх мудрагельно-ідіотських персонажів, які не хочуть воювати ні за цісаря, ні за царя, і реанімував Йозефа Швейка. Олександр Мелещенко віднайшов (а зважте, що ЦНБ через пандемію закрита по 31 грудня 2021 року — тож пошуки артефактів тривали не один-два роки) суто літературну «Повість про портрет імператора Франца-Йосифа». Газета «Чехослован» опублікувала її в тому ж 1916 році. Вже тут надибуємо словосполучення «швейківські часи»… Наводжу кілька тирад Гашека: «В Австрії з початком війни психічні захворювання поширилися неймовірно, бо розсудливим не дано було зрозуміти, навіщо вони повинні жертвувати своїм життям в ім’я імперії».

Київський Швейк, звісно, потрапляє в психічку. А там!.. Капрал наполягає, що він ерцгерцог Фрідріх і через місяць візьме Москву. Імператор Карл погрожує зрівняти Росію із землею.

«Тіролець Вердер Швейку відрекомендувався як барон Бумеркірхен. Придворний гофмаршал покійного ерцгерцога Фердинанда д’Есте. Дивно: політичні погляди Вердера повністю відповідали планам гофмаршала. Він годинами переконував Швейка у необхідності створити Grossosterreich, захопити Сербію, Чорногорію і в союзі з Німеччиною рушити через Стамбул у Малу Азію до Перської затоки, а там — на Далекий Схід».

Читаєш українські сторінки швейкіани 1916–1918 років — основу майбутнього роману «Пригоди бравого вояка Йозефа Швейка» й екстраполюєш їх на кремлівську божевільню. Хто тільки гофмаршал? Лавров? Шойгу? Все-таки Пуйло!