Життєві історії: перше кохання великого маестро

Не все великий маестро розповів про себе за 91 рік життя і не до всього дійшли найдопитливіші дослідники його біографії. Одна серед таких спроб була у квітні 2005 року, коли Дмитро Гнатюк вже відзначив 80-літній ювілей (28 березня) у ранзі Героя України. Тоді під час інтерв’ю місцевий буковинський журналіст прямо запитав: «Ваше перше кохання теж було у Мамаївцях?». І вже сивочола легенда відповіла йому: «Звичайно! То було і перше кохання, і – перша розлука. То була перша дівчина на селі, але хто вона – то моя таємниця».

Перше несподіване відкриття

У червні 2016 року у статті «Співай, мій Дмитрику...» я вже згадував, як восени 1973 року рідні, сусіди та друзі проводжали до війська гонорового ошихлібського парубка Ореста Бабюка. Під час однієї з перерв цієї гучної оказії Ореста батько Дмитро приніс альбом з фотографіями, який розглядали рідна сестра його дружини Євгенія з донькою. Я підійшов ближче і теж дивився  фото. Та раптом голос тітки Марії затремтів і вона промовила: «Ось тут я молода, 20 років маю, з моїми Дмитриками». Сестра Марії теж впізнала юнака. То був – Дмитро Гнатюк.

Улітку 1950 року Дмитро Гнатюк привіз до батьків свою обраницю – Галину Середенко

Тоді Марія якось загадково усміхнулась, мовляв, то був мій найперший. І вийшла. Я власне, не надав значення тій розмові, а те, що Гнатюк найперший – сприйняв як його співочий дар, адже він був уже дуже популярний і готувався до свого 50-річчя.

Минуло ще зо тридцять років і я знову повернувся до цієї теми. Після згаданого інтерв’ю і зізнання Марії Бабюк вже не виникало сумнівів – світило світового мистецтва був першим чоловіком в її житті.

Несподіване продовження теми

Під час останнього приїзду Дмитра Гнатюка у рідне село я все-таки вибрав момент і зумів підійти до маестро. Це було в присутності його молодшої сестри Медуні і місцевого краєзнавця Дениса Петрюка. І коли згадав Марічку Островську він побагровів і запитав: «Хто ти? Звідки знаєш?» Заспокоївся, після того як сестра сказала, що він дещо знає, бо брати його тестя Додика Цюги – Ілля та Григорій були там, у Нижньому Тагілі та працювали на танковому заводі, разом з тобою.

Дмитро Михайлович похвалив мене, що зумів докопатися до цього: «Але домовимось, – каже. - Усе це опублікуєш після мого відходу, через п’ять років». На знак згоди я протягнув йому руку і ми тепло попрощались.

Тепер коли минуло п’ять років з дня смерті маестро, напевно, всім буде цікавою історія про перше кохання нашого земляка Дмитра Гнатюка. Варто про це розказати ще й як данину пам’яті про надзвичайну красуню Марію Островську (Човник-Бабюк) з Мамаївців, яка 55 років прожила в Ошихлібах у сусідстві з рідною татовою сестрою Олександрою Гринюк, однією з кращих доярок Буковини (1950-1980 рр.).

Племінниця розповіла про свою тітку

У думках було те історичне фото 1945 року – чарівна Марічка зі своїми Дмитриками. Після деяких пошуків залишалась лише донька сестри Марія, яка могла б щось розповісти про свою тітку. І таки знайшов у Мамаївцях жваву, худорляву жінку – теж Марічку Лагодин. Нині вона мешкає на родинному обійсті, де колись народилась Марія Островська.

Марічка, як з’ясувалося, була улюбленою племінницею своєї тезки-тітки.Та їй довіряла в усьому і свою історію свого першого кохання також розповіла.

1940 року в Мамаївцях вже панувала радянська влада. Після 22-річної румунської окупації здавалось триватиме українське відродження: відкрили школи, клуби, бібліотеки, медпункти. При румунах самодіяльним артистам доводилося ховатись і вистави ставили або в лісі, або десь на березі Пруту. Тепер наділені жагою українського вони розширюють репертуар – видають на показ односельцям «Наталку-Полтавку», «Мартина Борулю», «Невільника» і «Сатану в бочці». Вперше у селі місцеві аматори ставлять виставу «Сватання на Гончарівці». У головних ролях – Марічка Островська і Дмитро Гнатюк.

Попри всі перипетії того непростого життя, молодість завжди брала своє.

Марія і Дмитро активно спілкувались з десяти років, ще коли пасли корови, вівці та гуси. Потім їх єднало захоплення постановками різних вистав. Там були перші дотики, поцілунки, а симпатії переростали у щось більше…

На вечірках Дмитро завжди обирав її, а вона його. Старші парубки навіть не робили спроб їм перечити. Причин цього було дві: у свої п’ятнадцять років він був зростом під метр дев’яносто та ще й фізично дужий. На відміну від сільських парубків, був одягнений у добротний костюм, вишиту сорочку і носив черевики або ж хромові чоботи (мрія всіх чоловіків). Завжди охайний, а приємний запах одеколону привертав увагу дівчат. Крім того, він часто допомагав калфам (хлопцям, які робили вечірки) грішми, адже тато Михайло мав магазин і сім’я була небідною.

Марічка того часу була вродливою, вишуканою шляхетною панянкою, адже мала польське коріння. Коли якийсь впертий парубок наважувався підійти до неї, вона відвертала його крутою фразою: «Гей ,селюку, йди та помийся, поцікай нігті та поміняй постоли!». І черговий залицяльник під веселий регіт компанії зникав серед юрби. Та коли Дмитро галантно простягав їй руку і голосом сільського дяка співуче промовляв «Я прошу панночку Марисю до танцю (чи вальсу, чи польки)», вона розтавала в його руках.

Марія Лагодин згадує слова своєї родички: «Дмитро Гнатюк не був схожий ні на батька, ні на маму, ні на своїх братів та сестер. Всі вони були невисокого зросту (приблизно 160 см), а він – під 190 (!). Він був дуже схожий і поставою, і зростом, і голосом на тодішнього сільського дяка Миколая Боберського. У селі тоді казали, що як виросте молодий Дмитро, то буде дяком.

7 липня 1940 року все село святкувало Івана Купала. Після служби у церкві й обідніх застіль розпочались розваги-катання на човнах, купання та пускання дівчатами вінків. А ввечері, розпаливши багаття, хлопці з дівчатами разом через нього стрибали.

Коли добре стемніло Марічка з Дмитром усамітнились на своєму місці, під явором, посеред запашних трав, духмяної м’яти та звіробою… Усе сталося якось зненацька, раптово і без слів… За мить обоє були приємно втомлені й щасливі. Лежали обнявшись і не вірили своєму щастю. Потім Марічка і Дмитро купалися у річці і знову поверталися під явір… Їхні тіла пахли м’ятою, звіробоєм і полином так, що перехоплювало подих. Він брав її на руки, заносив у Прут. Вони були немов навіжені, щасливі та закохані до безтями. Таке у них було вперше, їй було сімнадцять, а йому лише п’ятнадцятий минув.

Так минуло кілька років. У травні 1944 року, коли вернулись совіти, Дмитра забрали на трудовий фронт і повезли у Нижній Тагіл. Вона, як і його родина, переживали за нього. Та вже за рік він був вдома – здоровий і змужнілий. Праця у тилу, то не війна в окопах. Утім, він ще й співав у самодіяльності, адже голос мав неповторний.

Усі мамаївські бранці (їх було понад сорок) жили у бараках, а йому, щоби не втратив голос, дозволили жити на квартирі у молодої вдови Єлизавети Устюжаніної, чоловік якої загинув на війні. Тож коли йому дозволили повертатися в Україну, вона плакала і молила залишитись, але він мусив вертатись додому.

Справив Дмитро добре враження і на інших, бо коли їхав додому, то мав направлення на навчання в Київській консерваторії, яке підписав директор заводу, партійний і комсомольський секретарі та голова профкому.

Зустрілись після першої розлуки

Марія і Дмитро зустрілись на їхньому місці під явором над Прутом. Все було майже як колись, але вона відчула, що він змінився, став досвідченим, вправним, а вона залишилася тією самою вродливою сільською дівчиною. Але тоді вона ще не здогадувалась, що їхня зустріч 22 травня 1945 року була останньою.

Дмитра за декілька днів зарахували до складу солістів хору Чернівецького муздрамтеатру і у селі його вже майже не бачили. А першого ж дня у театрі він підкорив серце ще однієї вродливої росіянки Зої Рєпіної, яка приїхала на роботу у Чернівецький театр за направленням. Це був бурхливий, але короткотривалий роман, бо вже 1 вересня він поїхав до Києва навчатись у консерваторії.

Коли Дмитро приїхав на Буковину на канікули після другого курсу, то як він згодом розповідав, було у нього того літа (1947 року) знайомство з дуже привабливою багачкою зі Стрілецького Кута. Романтичні зустрічі у них тривали і влітку 1948 і 1949 року. Та коли батьки заводили розмову про одруження, він тільки хитро усміхався, ще не пора...

Одночасно Дмитро розумів, що йому треба шукати наречену з центру або сходу України, це сприятиме його співочій кар’єрі. Тим паче, що йому дедалі частіше дорікали за брата Івана, «румунського шпигуна» і «прояви націоналізму», що нібито виражалось у народних українських піснях.

Улітку 1950 року він таки привіз до батьків свою обраницю. Була вона родом із села Козацьке, що поруч із Моринцями Черкаської області. Галина Середенко була студенткою Київського університету, майбутньою філологинею та його бібліографом. Батьки були дуже задоволені. Та чи знали вони про Марічку Островську? Звичайно, знали…

Коли Дмиро поїхав з села, у Марічки розпочалася своя життєва дорога. 1945 року, коли Марія все зрозуміла, одружилася з Дмитром Човником. Лише на місяць… і втекла в Ошихліби до Дмитра Бабюка. Той був дуже схожий зовні на Дмитра Гнатюка, теж статний, високий і співав не гірше, а може й ліпше. Його також направили на навчання до Києва. Та всі, крім Гнатюка, повернулись, адже жити в Києві на одну стипендію було нереально.

Так тривало і завершилося перше кохання Марічки Островської і Дмитра Гнатюка.

Василь МОЙСА, с. Ошихліби - с. Мамаївці