«Україна на передньому краї російської гібридної війни, і має діяти активно й безкомпромісно»

«Детектор медіа» продовжує підбивати підсумки 2021 року в медіасфері та прогнозувати тенденції наступного, 2022 року. Ми звернулися до експертів — медійників, громадських діячів, які працюють у сфері медіа, аналітиків — із запитаннями про головні події та тренди року, що минає, а також порядок денний на майбутнє. Думки будемо публікувати в різних форматах — від авторських колонок до опитувань. «ДМ» уже опублікував колонку Євгена Федченка — керівника фактчекінгового проєкту StopFake та Могилянської школи журналістики, топдесятку ухвалених у 2021 році законів щодо реформ, топдесятку подій на медіаринку, текст про 15 ініціатив та проєктів, що стосувалися поширення медіаграмотності в Україні і впроваджувалися протягом 2021-го. Представники громадських організацій та ініціатив, які працюють у сфері поширення медіаграмотності, підбили і власні підсумки. Своїми підсумками року поділилася колишня керівниця Центру стратегічних комунікацій Любов Цибульська. Підсумки минулого року в громадянському секторі та плани на майбутній рік для організацій громадянського суспільства озвучив виконавчий директор Ініціативного центру сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання» Володимир Шейгус та інші громадські діячі та експерти. 

Експерти Петро Бурковський, Роман Кульчинський, Ігор Соловей, а також народні депутати Володимир В’ятрович («Європейська солідарність») та Микита Потураєв («Слуга народу») відповіли на запитання «Детектора медіа» про головні медійні виклики у сфері інформаційної безпеки у 2021 році. 

Петро Бурковський, аналітик Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва:

—Які головні тенденції ви побачили в контенті медіа, які досліджували у 2021 році? 

— Медіа, за якими я спостерігаю, працюють не в режимі календарного року. Тому десь рік тому япомітив, як російські джерела та їхні філії в Україні, що тільки маскувалися як «незалежні ЗМІ» перейшли в режим ручного керування. Метою, на мою думку, було приховування та виправдання агресії проти нашої держави. 

Для цього як вигадувалися різноманітні нісенітниці (як про«тарифний геноцид»,«тестування вакцин»,«підготовка терористичних мереж») та використовувалися прорахунки нашої влади. Потім, під час тривоги уквітні, з'явилися ознаки того, що Кремль у принципі не виключає розв'язання війни. Тобто не просто активізації бойових дій на Донбасі, а нового вторгнення. 

Влітку Росія почала активно працювати по авдиторії західних країн, по елітах і по простих громадянах, обґрунтовуючи своє «право» захопити Україну. Це були не натяки, адоволі відверті сигнали: так чи так ми (путінський режим) хочемо і будемо вирішувати долю України. І якщо Захід не хоче зазнати приниження і болю, має погодитися з Путіним.

А в Україні тим часом відпрацьовувалися дві теми: зовнішнього управління та приреченості держави. Звісно, це виводилося з «перевороту на Майдані», влаштованого США і неонацистами.

Підсумовуючи, можу сказати так: російський режим більше року перейшов у режим підготовки свого населення до війни. А в нас влада просто гасила скандали навколо себе, атакувала і захищалася від політичних суперників і, схоже, проспала момент, коли потрібно було чесно сказати, що наближається час серйозних випробувань. З іншого боку, цих випробувань і так вистачало: коронавірус зламав і охорону здоров'я, і освіту. А восени ми ще й дізналися про проблеми з підготовкою до зими. На всьому цьому Росія теж грала як могла. Інша справа, що її авдиторія в Україні набагато менша, ніж у 2014 році, тож і шкода теж незначна. 

— Які головні загрози та проблеми бачите у медіа і чого слід чекати від 2022 року? 

— Загрози такі: олігархічні медіа будуть завжди обслуговувати своїх господарів. Якщо раптом Коломойському, Пінчуку чи Ахметову Кремль зробить пропозицію, від якої неможливо відмовитися, ми потрапимо у скрутне становище. Медіахолдинг Ахметова вже з осені поширює тези російської пропаганди, насамперед на токшоу, а зараз уже й у своїх інтернет-виданнях. Це просто загравання з електоратом чи щось більше? Чи, може, ахметовські медіа хочуть піти стежкою медведчуківських?

Друге, реакція влади теж може бути надмірною: під прикриттям боротьби з російським впливом триватиме наступ на незалежних журналістів, блогерів, які встигли допекти владі своїми розслідуваннями чи статтями.

По-третє, ознакою наближення війни може стати виготовлення Росією вражаюче правдоподібної дезінформації. Вже заявлені теми «біологічної зброї», «хімічної зброї». На тлі необережних заяв українських політиків про ядерну зброю цю тему теж можуть використати для фейків чи прикриття диверсій. Тож нашим медіа треба бути у наступні місяці дуже пильними і перевіряти всю інформацію. Кремль дуже хоче взяти реванш за MH-17, створити щось подібне, що дискредитуватиме Україну в очах партнерів, підриватиме довіру до неї. Що може налаштувати одну частину суспільства проти іншої. Зробити це руками самих українців. Тож легко не буде, гострих сюжетів не бракуватиме.

Роман Кульчинський, головний редактор видання «Тексти»:

— Які головні тенденції ви побачили в контенті медіа, які досліджували у 2021 році? 

— Якщо говорити в цілому, якість журналістського контенту стала кращою — вона поступово росте і цього року це стало ще більш помітно. З’явилося багато ґрунтовних матеріалів (є таке модне слово лонґрід), де тема розкривається глибоко та всесторонньо, це дуже радує. Але можу сказати лише про ті медіа, які пишуть букви — не аудіо або відео.

— Які головні загрози та проблеми бачите у медіа і чого слід чекати від 2022 року? 

— Наступного року, в мене є така підозра, влада буде пробувати закрутити гайки ЗМІ. Буде більший тиск на медіа; враховуючи тенденції останніх місяців, ми будемо частіше стикатися з цим тиском. Але медіа витримають цей тиск, бо якщо ми витримали Януковича… З часі Януковича медіа стало набагато більше, владі буде набагато важче їх задавити, і це не враховуючи блогерів. 

Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформбезпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики: 

— Які головні загрози та проблеми бачите у медіа і чого слід чекати від 2022 року?

—В наступному році політичне протистояння всередині України буде загострюватись. А разом із цим позиція власників медіактивів буде чіткішою і радикальнішою. Тому найбільшою небезпекою є подальша поляризація редакційної політики ЗМІ у зв’язку з позицією їхніх власників.

— Наскільки у 2021 році Україна та світ просунулися у боротьбі з дезінформацією? Чи побачили ви якісь ефективні рішення, приклади, законодавчі ініціативи, проекти?  

— Найвагоміший крок України у  боротьбі з дезінформацію — закриття пулу каналів Віктора Медведчука. Дивлячись на це рішення за майже рік, щоразу переконуюсь, що воно було правильне. «Медіаповітря» стало набагато чистішим, хоча й не очистилось на 100%. 

Позитивним сигналом є те, що й світ визнає правильними радикальні кроки України в боротьбі проти російських телеканалів — їх закриття. Це той шлях, яким Україна пішла ще у 2014—2015 роках, і тоді нас за це критикували. Але час показав, що Росія просто цинічно використовує демократичні механізми для досягнення своїх цинічних цілей. Так, зараз ми спостерігаємо трансформацію настроїв в Німеччині, де закрили трансляцію німецької версії Russia Today на тубі і позбавили його ліцензії на трансляції через супутник.  Ще одне позитивне рішення — влада усвідомила помилковість закриття каналу мовлення на закордон UATV і цього року виділила гроші на відновлення іномовлення.

Володимир В'ятрович, нардеп фракції «Європейська солідарність», член комітету  з питань гуманітарної та інформаційної політики:

— Наскільки у 2021 році Україна та світ просунулися у боротьбі з дезінформацією? Чи побачили ви якісь ефективні рішення, приклади, законодавчі ініціативи, проекти? На чому, на ваш погляд, треба зосередитися експертам та іншим стейкхолдерам у 2022 році?

— Ключові центри західної демократії – США і Євросоюз – посилювали цього року протидію російським фейкам й інформаційним атакам, вчилися оперативно спростовувати російську брехню, блокувати пропагандистські сторінки у соцмережах тощо. Але інформаційний вплив російської брехні на світ залишається небезпечним елементом російської гібридної війни. Україна перебуває на передньому краї цієї війни, і має діяти активно й безкомпромісно. 

Є три складові цих дій. По-перше, фізичне блокування каналів російської пропаганди. Цього року до заборонених в Україні московських рупорів додалися телеканали Медведчука. Чимало каналів російської пропаганди заблоковано і в соцмережах. Однак важливо, щоб цей процес мав належний правовий супровід, який виключав би відновлення роботи російських рупорів у майбутньому. Також слід поширити заборони трансляції російських телеканалів не лише на ефір чи кабельні мережі, але й на будь-який публічний показ — у готелях, закладах харчування тощо. Це одне з завдань на майбутнє.

По-друге, важливо будувати дієві інституції. Навесні створено одразу два центри для протидії російській дезінформації – при РНБО і при МКІП. Але обидва вони багато місяців не могли набрати штат через бюрократичні зволікання. Та й такі структури, як Український інститут Міністерства закордонних справ чи Український інститут національної пам’яті, отримали ганебно мізерне фінансування і в цьому, і в наступному році, що значно обмежує їхні можливості протидіяти інформаційній агресії.

І, по-третє, складно боротися проти дезінформації в країні, де влада сама постійно бреше. Заяви Зеленського про так званий «переворот», брехня про вагнергейт, поширення фейків і використання ботоферм проти опозиції — все це не лише підриває довіру до влади, але й робить Україну слабшою перед інформаційними атаками ззовні. Щоб перемогти в інформаційній війні, ми маємо змусити владу поводитися відповідально в інформаційному просторі, підтримувати інституції, що захищають цей простір, і посилювати законодавчі заслони на шляху російської пропаганди.

 — Однією з тенденцій на медіаринку у 2021 році стало посилення державного мовлення. Чи не вважаєте ви це кроком назад у медіареформах, розпочатих після Революції Гідності?

— Це не просто «крок назад», це розворот на 180 градусів. Жодного державного мовлення всередині країни бути не повинно. Це суперечить принципам побудови демократичної держави і нашим зобов’язанням перед Радою Європи.

У влади нібито «бракує» грошей на Суспільне мовлення чи ті ж центри протидії дезінформації, але знаходяться значні суми на канал «Рада», який влада використовує для особистого піару Зеленського і нападок на опозицію. Це неприйнятно. «Рада» має повернутися до формату виключно парламентського каналу, який висвітлює пленарні засідання, роботу комітетів та інші аспекти роботу парламенту.

Те саме ще стосується незаконних спроб поширити мовлення каналу «Дом» на всю Україну. Це канал іномовлення, яке в силу самої своєї природи не може вестися всередині країни. Більше того, канал «Дом» є взагалі шкідницьким проєктом, на який влада витрачає сотні мільйонів гривень платників податків. На що йдуть ці гроші? На радянські пропагандистські фільми й примітивний піар влади, до яких невдовзі додадуться шоу українофоба Пальчевського. Цей канал за кошти українського народу поширює російські наративи російською мовою і під російською назвою «Дом». Цей канал слід взагалі закрити і натомість відновити нормальне іномовлення.

Микита Потураєв, нардеп фракції «Слуга народу», голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики:

— Наскільки у 2021 році Україна та світ просунулися у боротьбі з дезінформацією? Чи побачили ви якісь ефективні рішення, приклади, законодавчі ініціативи, проекти? На чому, на ваш погляд, треба зосередитися експертам та іншим стейкхолдерам у 2022 році?

— Я вважаю, що здобутки в боротьбі проти дезінформації в Україні і світі незначні. Спроби зробити перші кроки в запровадженні медіаграмотності серед українців – це найбільш перспективний шлях із тих, які поки що нам доступні. Треба розуміти, що це триватиме не один рік. Я переконаний, що медіаграмотність треба запроваджувати з наймолодшого віку, з дитячого садка. Спроби навчити людей постійно критично мислити абсолютно марні, бо психологи й нейрофізіологи довели, що робити це весь час неможливо. Тому я думаю, що це мають бути дуже прості поведінкові патерни, які мають засвоюватися людьми з дитинства. Моя улюблена метафора: це як мити руки перед прийманням їжі. Саме такі поведінкові патерни мають бути й у випадку зі вживанням інформації. В тебе має спрацьовувати рефлекс. Ти щось побачив/почув/прочитав – піди перевір. Це один із кількох патернів, які мають бути на рівні простих звичок.

Я навів таке порівняння, бо не дарма ж кажуть про інформаційну гігієну. Це мають бути такі ж прості звички, як і з фізіологічною гігієною. Ще сто років тому у людства не було таких звичок фізіологічної гігієни, як зараз, але шляхом виховання вони стали масовими. І люди змогли позбутися багатьох хвороб завдяки цьому.

Роль держави у цьому велика. Освітні програми розроблені, вони мають запроваджуватися. Центри, що створені, — це як аспірин від високої температури. Вони допомагають, але треба зрозуміти, що ургентні заходи не лікують хворобу, а можуть тільки зняти симптоми. Вони мають працювати спільно з інституціями громадянського суспільства. Важливим продуктом, виробленим спільно, є моніторинги і звіти щодо фактів дезінформації: чому вона виникла, через які канали поширювалася. І можна рекомендувати школам і вишам використовувати ці верифіковані звіти у навчально-виховних заходах. Коли я цю ідею озвучив, деякі колеги сказали, що це буде нагадувати радянську політінформацію. Я погодився, що,  може й нагадує, але набір інструментів у нас невеликий. Це якраз обговорення об’єктивної інформаційної картини світу. І неважливо, що воно нагадує. Врешті, й газета «Правда» нагадувала за формою газету Times, різниця ж у змісті.

Держава не може визначати, що людині читати чи дивитися. Але  може розставляти дороговкази, які приведуть людину до ЗМІ, які є об’єктивні та перевіряють інформацію. І тут ми повертаємося до закону про медіа, який говорить в одному з розділів про самоорганізацію медіа і співрегуляцію медіа разом з державою. Саме це в боротьбі проти дезінформації стає вкрай важливим. Тут я вірю виключно в самоорганізацію і співрегуляцію. І якщо українські медійники в переважній більшості будуть спільно засуджувати ті «медіа», які поширюють дезінформацію, то ситуація може покращитися. Не треба соромитися це робити. Це має бути потужний голос українських медіа. Держава законом про медіа може простимулювати створення потужних організацій саморегуляції.

— Однією з тенденцій на медіаринку у 2021 році стало посилення державного мовлення. Чи не вважаєте ви це кроком назад у медіареформах, розпочатих після Революції Гідності?

— Я не вважаю, що державне мовлення відчутно посилюється. Я був на нараді з питань розвитку каналу «Рада» під головуванням віцеспікерки Олени Кондратюк. Можна взагалі дискутувати, чи потрібен парламенту канал, де він є засновником. Чи треба було його розвивати, чи ні. Я вважаю, що в тому стані, в якому він був, його треба було або взагалі закрити, або все ж розвивати. Не такі вже й шалені гроші виділили на 2022 рік на канал «Рада».

Канал «Дом». Тут у мене питань значно більше, які я буду піднімати. Без отримання пояснень я не буду підтримувати ті зміни, які пропонуються. Бо я вважаю, що нам потрібно набагато більше іномовлення. І я про цеговорив в ефірі Суспільного. Нам потрібне якісне іномовлення англійською, російською та українською мовами. Нам потрібно витрачати гроші, щоб іномовлення було присутнє в кабельних мережах і на супутниках щонайменше тих країн, які для нас є пріоритетними. І нам потрібно продовжувати мовити на тимчасово окуповані території (через супутник й інтернет). Цими чотирма напрямами треба займатися, і якщо цей бюджет йтиме на тримовну версію іномовлення і канал «Дом» на окупованих територіях, то я буду підтримувати обома руками. Якщо ж мова йде про створення, з якихось незрозумілих для мене причин, загальнодержавного каналу, який мовить всередині України, то у мене є питання: «Навіщо?». Бо я не бачу жодної потреби у створенні такого державного каналу.  Владі не потрібно створювати канал виключно для того, щоб розповідати про роботу органів державної влади.  

Колаж: «Детектора медіа»