Внутрішня соборність

За тиждень до чергової річниці Дня Соборності доцільно поговорити про те, що саме зараз в пріоритеті для країни, і чому сьогодні Українська Самостійна Соборна Держава має початися з того, що треба зробити кілька простих кроків. Перший з яких — подати руку всім, хто в годину Х стрілятиме у ворога, а не в спину.

Події навколо і в Україні дають нам багато алюзій як на події, що передували Другій світовій війні, так і на події, якими завершувалася Перша світова та була знищена незалежна Україна. І в цьому контексті важливо зрозуміти (або хоча б згадати, які були наслідки) кілька важливих речей.

Існування України важливіше за політичні інтереси окремих політиків, партій. Пошук ідеального керманича в умовах війни, особливо з застосуванням сили, колись призвів до того, що всі претенденти або опинилися в еміграції, або були знищені більшовиками.

Відсутність єдності всередині країни дозволить тим, хто нас сьогодні підтримує ззовні, «умити руки» і відмовитися від підтримки. Ніхто не буде воювати за державу, яка демонструє нерозуміння зовнішніх загроз та сама створює хаос всередині.

Хоча Росія вже перейшла від стадії «іхтамнєт» до прямих і відвертих погроз масованого офіційного вторгнення під приводом відновлення зон впливу, все ж таки ідеально зручним для неї є варіант введення військ для поліційної місії. Коли ми самі почнемо внутрішній конфлікт. І зусилля російської розвідки зараз спрямовані на підтримку будь-яких заворушень — згадаймо рух антивакцинаторів, наприклад.

І тому саме в цей історичний момент дуже важливо те, що я б назвав внутрішньою соборністю. Тобто кожна дія громадського чи політичного діяча, як, зрештою, і кожного українця, має бути позбавлена особистого, організаційного чи партійного егоїзму та враховувати конфліктні ризики.

Ми маємо підставляти один одному плече в складних ситуаціях, захищати від репресій та провокацій московської агентури. Але при цьому не можна кричати  «Вовки», доки загроза наручників на руках не оформилася у вигляді судового рішення. За останні два роки я мав «радість» брати участь у понад сотні акцій під судами, а також у десятках акцій протесту проти політичних репресій. І скажу відверто: справ і судів, де люди за ґратами або на запобіжних заходах, дуже багато. Якщо множити ці акції безпідставно, коли реальної загрози ув'язнення немає, ми програємо і цей бій системі. Бо не витягнемо фізично.

А егоїзму, коли когось вважати більшим політичним в'язнем, ніж інші, треба обов'язково уникнути. Щоб зламати протестну активність і знищити громадянське суспільство, влада активно застосовує старий як світ метод «поділяй і володарюй». Саме через це колись багатотисячні марші солідарності з політв'язнями, у яких брали участь усі, поступово перетворилися на партійно-організаційні «мєждусобойчікі». І це успіх навіть не Банкової, а передовсім Кремля та ворожих Україні сил.

Також не менш важливою задачею є політична консолідація, яка також має початися з взаємонепоборення. Всі й одночасно мають припинити не тільки критику один одного, але й спроби нав'язати себе як лідера. Вже має бути всім очевидно, що поодинці ми не виграємо ані цей бій, ані війну в цілому. І хоч якими дрібними здаються партнери з висоти «лаврських дзвіниць», їхню думку і позицію треба враховувати. Всі мають сидіти за одним столом, хай і не завжди круглим, і говорити на рівних. А рішення — ухвалювати консенсусом.

Час для країни пришвидшився. В нас немає «запасного життя», щоб у випадку помилки, перезавантажитись і спробувати знову. Тому найближчий тиждень має стати не черговим випробуванням на міцність української держави, а часом консолідації, щоб спробувати вже на День соборності вийти зі спільною консолідованою платформою. З публічно оголошеною внутрішньою соборністю українських сил.

І щодо чинної української влади. Ми змушені не тільки з нею співіснувати, ми вочевидь маємо і координувати зусилля і також спонукати її відмовитись від поборення українських сил. Спонукати до реформи держави на шляху до євроатлантичної інтеграції та припинення політичних переслідувань. Так, важко забути все, що вона зробила і робить. Так, це неможливо пробачити, й рано чи пізно вони будуть відповідати за все. Але зараз нам треба перемогти ворога. І це, хочемо чи ні, можливо зробити тільки разом. А почубитись зможемо після перемоги.