Психологія бідності. Якщо ти такий розумний, чому такий бідний?

До першої трійки новорічних побажань точно входить авто, квартира або гроші взагалі.

Зараз саме час ці бажання виконувати (Чи хтось ще вірить у Санту?).

Але як заробити більше, якщо вже працюєш 24/7? Про це ми хотіли поговорити саме з В’ячеславом Панкратовим, який окрім психологічної освіти має досвід у бізнесі.

А ще він розповідає, як піти з наймів у підприємництво.

Якщо хочете, звісно.

В’ячеслав Панкратов.

Пройшов шлях від тестувальника до технологічного директора.

Має дві вищі освіти – технічну та психологічну.

Співзасновник та керуючий партнер групи компаній.

Автор понад 30 тренінгів та програм розвитку психологічних і бізнес навичок.

У нашій культурі багато фольклору, де гроші протиставляються щастю: “не в грошах щастя”, “здоров’я за гроші не купиш”.

Психологи називають це установками, які й стають основою психології бідності.

Це так?.

Психологія бідності — це попередній досвід наших батьків і педагогів, на жаль, жебраків у всіх сенсах, які нам говорили такі речі.

У дитини немає власної думки про те, як влаштований світ.

Вона намагається це засвоїти з найближчого кола.

Якщо рідні говорили, що чесно не заробиш, важко припустити, що ваш мозок почне думати “як більше заробити”.

Або ви будете обирати нечесні види діяльності, де можна “зрубати бабла”.

Або уявімо, ви жили в сім’ї, де ніхто не говорив, що гроші – це погано, ви просто бачили втомлених маму і тата.

Батько, якому треба прийти до тями після важкого дня, кликав вас і казав: “Треба багато і добре вчитись, щоби влаштуватись на роботу.

Треба триматися за роботу і багато працювати”.

А дитина додає: “Щоб потім бути таким втомленим, як ти”.

В розумінні дитини робота починає бути чимось, що висмоктує сили і не приносить радості.

Це просто досвід.

Він травмує, але це досвід.

З цим можна працювати.

Радянська і пострадянська системи освіти та виховання були не дуже гуманістичними.

Часто фрази “бовдур”, “нездара” були і залишаються “нормою”.

Здорову самооцінку це точно не формує.

Бідність – це результат низької самооцінки?.

Не обов’язково, але теж важливо.

Але низька самооцінка не береться на рівному місці.

Як жінка, наприклад, дізнається, що вона хороша жінка? З ближнього кола.

Їй її сім’я, подруги мають повідомити, що вона хороша мати.

Про те, що вона хороший фахівець, їй мають повідомити на роботі.

Вона могла чудово вчитись в школі, отримати золоту медаль та червоний диплом.

Але вона потрапляє в сім’ю, де їй кажуть: “Яка робота? Ким ти підеш працювати?”.

Чоловік самооцінку формує повністю в соціумі.

Соціум має йому сказати, наскільки він реалізувався як чоловік.

А в нас, на жаль, якщо ти не IT-шник і не підприємець, тобі про те, що ти молодець, взагалі не повідомляють.

“На дядю працюєш?”, — глузують “друзі”.

Ми не підтримуємо одне одного.

Тому так багато людей з низькою самооцінкою.

Навіть якщо вони добре вчились у школі.

А якщо й там була біда, одне наклалося на інше, й людина не захоче навіть пробувати, щоб не засуджували.

Тут ще важливо, як ми реагуємо.

Хтось говорить: я все одно досягну успіху.

Він розуміє, що не в тій сім’ї народився, але вирішує перемогти обставини.

— Чи потрібно пропрацьовувати з психологом негативні установки з дитинства?.

— Якщо вам щось заважає жити, ви не можете з цим впоратися самостійно, треба йти до психолога.

Коли болить зуб, треба йти до стоматолога, коли серце – до кардіолога.

— Є думка, що бідні думають за принципом “хто винен”, а багаті “для чого це”, це так?.

— Мені не подобається, як бідних та багатих розділяють, наче землян та інопланетян.

Але бідні відрізняються тим, що люблять, щоб зараз було добре, навіть якщо потім буде погано.

От він зараз бере кредит, щоби злітати у відпустку.

Він не розуміє, що на відпустку треба було заробити торік, а кредит ще не відомо, як віддавати.

Оце, на мій погляд, ознака бідної людини.

Або ще приклад.

В нашій країні не дуже якісна освіта.

Люди звикли звинувачувати її в усіх проблемах.

Все, що вони роблять, – шукають людей, які поділяють цю точку зору.

Уявіть, ви стоїте на зупинці, чекаєте на автобус, ллє дощ.

В заторі на дорозі стоїть білий дорогий джип.

За кермом — для посилення ефекту — дівчина.

Мабуть, дуже мало людей подумає, що в неї все добре з фінансовою грамотністю.

Це психологія бідності, коли причина в чому завгодно, тільки не в тобі.

Що робить на цьому місці багата людина? Вона каже: так, освіта погана.

Що я можу з цим зробити? Напевно, інші люди вирішували цю проблему.

І починає купувати консультації, навчання.

Починає з цим боротися.

Сверхспособность или результат работы над собой: как развить харизму.

— Один із найпоширеніших фінансових страхів — набрати кредитів та впасти у боргову яму.

Однак ці кредити та мікрокредити продовжують брати.

Чому так?.

— Напевно, це визначення я десь підслухав, але кредит — це виражена в грошах нетерплячість.

Коли ти не можеш впоратися з тим, що треба просто почекати й накопичити.

Те саме стосується й бізнесу.

Перший й другий бізнес у кредит, найімовірніше, нічим хорошим не закінчиться, тому що це відсутність елементарної дисципліни та невміння розраховувати ризики.

— Якщо людині 30, 40, 50 років, але вона не може знайти роботу до душі, що робити?.

— Може, я сильно спрощую реальність, але треба пробувати! Як ви знаєте, що більше любите — груші чи яблука? Ви пробували!.

Наприклад, ви хочете відкрити кав’ярню.

Можна влаштуватись на місяць попрацювати в кав’ярню, не звільняючись з роботи, а просто взяти відпустку.

Так, не треба відкривати кав’ярню за 20 тис.

доларів, щоби зрозуміти, що це не ваше.

— Батько мені завжди казав, що треба працювати тільки на себе.

Судячи з ваших лекцій, ви такої самої думки.

— Мені здається, підприємництво – єдиний доступний соціальний ліфт у країнах колишнього СНД.

Якщо ви не футболіст, не ІТ-шник чи працівник силових структур, а жити хочеться набагато краще, то це підприємництво.

Спочатку слід попрацювати найманим працівником, накопичити подушку безпеки, після — накопичити гроші на власну справу.

Якщо людина не може навіть накопичити подушку безпеки, її місце в наймах.

Їй потрібна стабільність і гарантія, щоби за неї думали, коли вона отримає гроші.

У підприємництві виникають дуже цікаві ефекти, принаймні для чоловіка.

Існують три точки, коли в чоловіка прокидається відповідальність: коли в його житті з’являється жінка, діти та підлеглі.

Якщо ці три точки пройдено, а у чоловіка відповідальність так і не з’явилася, йому потрібна допомога того ж психолога.

На мій погляд, підприємництво набагато цікавіше, тут тобі належить те, що ти створюєш, ти можеш капіталізувати свої зусилля, можеш обирати, що хотів би робити в наступні кілька років.

— У своїх лекціях ви пропонуєте переходити в підприємництво, не звільняючись з найму.

Але звідки взяти сили на основну роботу, сім’ю, ще й підприємництво?.

— Дві години в день людина може виділити? Плюс п’ять годин в суботу.

Якщо ти хочеш власну справу, знайти час важко, але можливо.

Можна влаштуватись на роботу рівнем нижче, щоб звільнити час для налаштування власної справи.

Зараз зробити гірше, щоб потім було краще.

Фраза “в мене немає часу” мене не переконує.

Заради бога, сидіть там, де сиділи.

Бездіяльністю люди собі пояснюють, що вибрана ними модель для них більш вигідна.

Іноді люди кажуть: “Я працюю на держслужбі!” Ви туди навіщо пішли? За майбутньою пенсією? Добре, але ви проміняли нинішні можливості на гіпотетичну перспективу державної пенсії.

Те, що ми робимо, має приносити задоволення.

Як у кожного лікаря є власний цвинтар, так і в кожного підприємця є кладовище проєктів.

Мало хто може сказати: в мене виходить все, що я роблю.

В мене, наприклад, не виходить більша частина.

Але задоволення від процесу не дає вигоріти.

Я не кажу, що всі побудують бізнес.

Я за психологічну готовність.

А там ви самі вирішуйте, чи хочете ви власну справу.

Эгоцентризм - это нормально: какой должна быть самооценка и как ее повысить.

— Зараз багато “інфоциган”.

Як не потрапити на їхній гачок?.

— Інфоцигани, не маючи власної справи чи практики, пропонують швидко й не докладаючи зусиль отримати результат за невеликі гроші.