Картини Олександри Екстер продають за мільйони доларів

"За столом був дух гостинності, привітності й затишку. Ганнуся якимось дивом примудрилася вивезти до Парижа свої горщики й тарілки. Подаючи незмінні вареники, з гордістю розповідала, скількох мадам навчила готувати їх. Кумедно запевняла, що на базарі всі розуміють українську. Радість зустрічі затьмарила тільки туга Олександри Олександрівни за друзями та батьківщиною", — писала про візит до художниці Олександри Екстер та її служниці Ганни в передмісті Парижа наприкінці 1920‑х акторка Аліса Коонен.Мисткиня жила в малому будинку, що потопав у кущах дрібних троянд. Писала картини, розроб­ляла декорації для театрів і створювала рукописні книжки. Керамічний посуд розписувала малюнками з українськими мотивами.— Оце моє багатство, — казала гостям, підводячи до полиць з чашками й тарілками. — Товар, який дає гроші на життя.Керамікою захопилася після знайомства з гончарями в селі Дибинці — тепер Обухівський район на Київщині, 1905‑го. Жила в Києві і брала участь у організації виставки прикладного мистецтва й кустарних виробів. Збирала експонати для розділів "Вишивка" й "Гончарство".Екстер так сподобалася дибинецька кераміка, що випросила в керівництва дозвіл на участь у виставці гончаря Каленика Масюка. Він сидів у одному із залів у Києві й на очах у відвідувачів робив миски, горщики та баклаги. Колекцію робіт з Дибинців художниця вивезла до Парижа і прикрасила будинок.Залишити Київ довелося не із власної волі. У місті вона вчилася, вийшла заміж і тримала майстерню. В Париж любила їздити, бо там активно розвивалися кубізм і футуризм — напрямки мистецтва, які їй найбільше подобалися. Дружила з художником Пабло Пікассо й поетом Гійомом Аполлінером. Але домом вважала Київ.Багато часу проводила в селах Вербівка біля Черкас та Скопці на Київщині. Ними володіли друзі Екстер — Давидови й Семиградові. Вони утримували вишивальницькі і ткацькі селянські артілі. Художниця збирала для них давні узори та розробляла осучаснені ескізи.Перервати творчість Олександра Екстер мусить після захоплення Києва більшовиками наприкінці січня 1918 року. Навколо вирує терор. У листі до театрального режисера Олександра Таїрова в Москву пише: "Побачила вашого листа і зраділа. Тепер, коли отримуєш звістки про людей або бачиш їх, після усіх подій, сприймаєш це за чудо. Живу без майбутнього — працюю мало, й це пригнічує понад усе".Коли більшовики залишають місто, відкриває майстерню. Вона перетворюється на клуб для письменників і митців. Після встановлення влади гетьмана Павла Скоропадського бере участь у Все­українському з'їзді художніх організацій. Учасникам роздають анкети. Цікавляться, якими бачать завдання сучасного українського мистецтва. "Якомога більше вільної творчості та менше провінціалізму", — пише Екстер.У січні 1919‑го стає зрозуміло, що місто знову можуть захопити більшовицькі війська. Перед тим Олександра Екстер ховає померлого від холери чоловіка Миколу. Розуміє, що самій переживати другий прихід окупантів буде важко. Їде до Одеси, щоб на судні дістатися до Європи.Та художниці не вдається потрапити на корабель. Знайома танцівниця Ельза Крюґер допомагає влаштуватися в місті й пропонує малювати ескізи її костюмів. Олександра Екстер потрап­ляє у жваве мистецьке життя, її запрошують читати лекції та проводити заняття."Одесі судилося тимчасово дати прихисток для цікавих осіб науки й культури, — писала тоді газета "Одесский листок". — Серед них художниця-кубістка з європейським ім'ям Олександра Екстер. Її твори не раз з'являлися на великих виставках. Планує відкрити студію в Одесі".Ця майстерня стає мистецьким центром Одеси. У квітні 1919‑го місто захоплюють більшовики. Збирають художників, архітекторів, скульпторів і наказують взятися за святкове оформлення міста для відзначення 1 травня. Одну бригаду доручають очолити Олександрі Екстер. Має декорувати три вулиці.Змушують завішати будинки червоною тканиною і плакатами з гаслами: "Смерть ворогам комуністичної революції", "Мир — хатам, війна — палацам". Обладнують і прикрашають зірками трибуни.В ніч проти 1 травня бригада Екстер поспіхом доробляє ­останнє панно. За роботою стежить спеціально призначений комісар. Хтось зі стомлених безсон­ними ночами художників вивертає ногою відро з фарбою. Розливається по панно на підлозі, на зображенні червоно­армійця з'являється чорна пляма. Розлючений комісар наставляє пістолет на Екстер. Не відводить, доки вона не придумує, як перетворити пляму на декоративний елемент."На площі біля Думи б'ють в очі проклятим червоним кольором першотравневі трибуни, — писав про Одесу в "Окаянних днях" Іван Бунін. — По Дерибасівській плакати: двоє робітників крутять прес, а під ним лежить розчавлений буржуй. Із рота та ззаду лізуть золоті монети. А натовп? Який бруд! Повно старих запаскуджених солдатських шинелей. Скільки поруділих обмоток на ногах і засмальцьованих картузів, якими наче вулиці підмітали. Жах бере, коли подумаєш, скільки тепер ходить людей в одязі, зірваному з трупів".Влада задоволена роботою над декораціями. Олександрі Екстер висловлюють окрему подяку. Запрошують взяти участь у виставці та пропонують викладати в училищі. Та художниці не комфортно в тих умовах.Шукає, куди податися. З Києва отримує листи від Наталії Давидової, яка пише про жахливий стан міста. Із Москви надходить запрошення від Олександра Таїрова. Раніше для нього робила декорації вистав. У серпні 1920‑го їде до нього.Там мисткиня знову поринає у вир творчості — сцена, костюми, виставки. Та цензура все час­тіше забороняє вистави, підготовлені за участі Екстер. Критикує за те, що показують реальність поганою.Художниця вирішує емігрувати. Використовує поїздку на виставку до Венеції влітку 1924‑го. Там зустрічається з Ельзою Крюґер і знайомою по роботі в Києві режисеркою Броніславою Ніжинською. Вони допомагають отримати візу у Францію. Так Екстер потрапляє до Парижа, де проводить решту життя.Померла бездітною1882, 18 січня — в сім'ї чиновника Олександра Григоровича в Білостоку на північному сході Польщі народилася донька Олександра.1886 — Григоровичі переїжджають до Києва, де Олександра закінчує гімназію.1905 — виходить заміж за юриста Миколу ­Екстера.1907 — навчається в художній школі в Парижі. Малює у стилі кубізм і футуризм. Виставляє роботи в Парижі, Ризі, Одесі, Києві, Москві та Петербурзі.1916 — розробляє костюми й декорації для спектаклів Камерного театру в Москві.1918 — ховає чоловіка.1921 — у Москві викладає у Вищих художньо-технічних майстернях, співпрацює з Майстернею сучасного костюма. Бере шлюб з актором Георгієм Некрасовим.1924 — переїжджають жити до Парижа. Викладає в Академії сучасного мистецтва. Розробляє костюми для вистав і кінофільмів.1933 — оформляє вітрини паризького універмагу "Ґранд Лафаєт". Бере участь у Міжнародній виставці театрального мистецтва в Нью-Йорку.1945 — ховає чоловіка Георгія Некрасова.1949, 17 березня — помирає у своєму будинку в передмісті Парижа Фонтене-о-Роз. Ховають на місцевому кладовищі. Дітей і родичів не має. За заповітом, її роботи дістаються уродженцю Києва, художнику Семенові Лиссиму.