Наталя Цимбалюк: Прилеглі села, сподіваємося, повернуться в громаду

Місто енергетиків Новодністровськ офіційно заснували 1973 року, коли почали зводити ГЕС-1. За кілька десятиліть виросли кільканадцять дев’яти- й п’ятиповерхових будинків, які заселили родини будівельників, енергетиків, працівників соціальної сфери. Паралельно звели школи, дитячі дошкільні установи, хлібозавод, почали споруджувати панчішно-шкарпеткову фабрику, щоб пом’якшити проблему безробіття. Однак наступного поступу не сталося – припинилося житлове будівництво, «панчішку» так і не запустили у роботу, призупинили діяльність філії чернівецьких підприємств.

На останніх виборах міського голови Новодністровська містяни із 14 претендентів віддали перевагу єдиній жінці – Наталі Цимбалюк, яка народилася там, закінчила середню школу, пройшла шлях від обліковця місцевого житлокомунгоспу до начальника КП «Новодністровський житловик», а 15 листопада 2019 року її обрали секретарем міської ради. То вона найбільше знає про нинішній стан міста й перспективи його розвитку. На ці теми й спілкувався кореспондент «Погляду» із головою Новодністровської міської територіальної громади Наталею Цимбалюк.

Надія на індустріальний парк

– Пані Наталю, хотілося б розпочати новий рік з добрих новин. Про які з них вам насамперед хочеться розповісти?

– Головна новина полягає у тому, що попри проблеми, одна із найбільших в Європі гідроакумулюючих станцій продовжує розбудовуватися. Це втішає і свідчить про непогану перспективу нашого унікального містечка, яке 2023-го святкуватиме 50-річний ювілей. Справді, за цей період місто розбудувалося і нині в ньому мешкають приблизно 10600 містян. Хоча по факту припускаю, що жителів насправді дещо менше, оскільки частина новодністровців вирушила не з власної волі на закордонні заробітки, роз’їхалися на навчання студенти, позаяк у Новодністровську немає ні технікумів, ні вишів.

– За чотири десятиліття роботи в обласних засобах масової інформації я неодноразово бував у Новодністровську, писав позитивні репортажі з новобудов, розповідав про перспективу працевлаштування людей, які не були задіяні на будівництві та обслуговуванні ГЕС. На жаль, останні матеріали мали менше позитиву.

– Воно й не дивно. Свого часу у Новодністровську почали зводити панчішно-шкарпеткову фабрику. На це витратили чималі кошти. На жаль, практично на завершальному етапі будівництво припинилося. Недобуд довго лякав запустінням і ось 2017-2018 роками було прийнято рішення про його продаж інвестору для облаштування на території площею 15 гектарів індустріального парку. У містян велика надія на нього, бо його запуск обіцяє створення нових робочих місць для тисячі новодністровців. Працював у Новодністровську свого часу хлібозавод, який закрили. Діяли кілька філій чернівецьких підприємств, зокрема «Кварцу», «Гравітону»… Виробництва нині закриті, а потужності законсервовані. Маємо сподівання, що ситуація поліпшиться і виробництва запрацюють. Нині ж у місті діє швейний цех, який має кілька відділень у прилеглих селах. Виготовляють швачки спецодяг та однострої для українських військових. Тим часом, відкривають нові торгові точки. Зокрема, кілька днів тому відбулася презентація магазину «Най-Най». Цікавляться відкриттям філій у нашому місті компанії АТБ, «Епіцентр» та інші. Ведемо з ними перемовини.

– Підозрюю, що така ситуація негативно впливає на демографію. Чи не так?

– Наведу кілька цифр. Торік у Новодністровську народилися 55 малюків, проте майже сотня містян покинула цей світ. 2020-го наші школи випустили 69 одинадцятикласників, а у перші класи прийшли 96 учнів. Дитячі дошкільні установи поповнили 82 малюки. Одне слово, баланс є. Нині у Новодністровську діють дві школи. Один опорний заклад і загальноосвітня школа 1-2 ступеня. Щоправда, свого часу в місті звели три школи, вони досить довго паралельно функціонували, але через негативну демографічну ситуацію одну з них ми вимушено закрили. Наповнюваність класів – у середньому 25 учнів. Проблем із садочками немає. Повноцінно функціонують дві дитячі дошкільні установи. Хоча ще торік діяли три, один з них був відомчим і перебував на балансі Укренерго. Його, здебільшого, відвідували діти енергетиків. Потім його передали на баланс місту, бо дітей стало менше. Торік, до прикладу, там ледве сформували дві групи, хоча в інших садочках були вільні приміщення, де ми могли ці групи розмістити. Отож «відомчий» садочок ліквідували, більшість вихователів перевели на вільні посади в два інші садочки. Групи там, до речі, не перевантажені, отже дітей можемо приймати ще.

Кульбіти децентралізації

– Пані Наталю, за Перспективним планом формування громад, навколо Новодністровська мали згуртуватися п’ять прилеглих сіл. Чому не сталося так?

– Чому так сталося? Поясню коротко. 2015 року, згідно з Перспективним планом, до Новодністровської міської територіальної громади мали увійти прилеглі села Василівка, Ожеве, Розкопинці, Ломачинці та Білоусівка. Вони розташовані вздовж берега Дністра і стали ласим шматочком для охочих нагріти на цьому руки. Плюс до того – на їхніх землях зведена Дністровська ГЕС і ГАЕС. Нас же за Перспективним планом сформували як найбільш спроможну громаду. І були всі шанси такої. Та ось втрутилися супротивники, які відстоювали позицію «Один район – одна громада». Нам довелося буквально з боєм відстоювати проєкт Перспективного плану. Але супротивник, з’ясувалося, був сильнішим. Відбулися суди. Нам надходили погрози. Мені натякали, щоб я зняла свою кандидатуру з мерських перегонів. Я не піддалася залякуванням, бо не могла підвести міську громаду. Тому моїм опонентам нічого не залишалося як за 10 дні до виборів сфабрикувати проти мене кримінальну справу про вимагання неправомірної вигоди. Задіяли для цього львівську прокуратуру. Мене арештували, я просиділа три дні в Івано-Франківському СІЗО. «Справа» розсипалася, люди мене підтримали – виграла з великим розривом від ставленика нинішнього керівника сокирянської громади.

– Чому все-таки було порушено Перспективний план, затверджений Кабміном?

– За процедурою спочатку мали відбуватися громадські слухання, потім затвердження сесіями волевиявлень громадян. Ми вже були об’єднаною громадою, постало питання призначення дати виборів у нашій громаді. Однак, з’ясувалося, що ми є містом обласного значення, а щодо таких населених пунктів є окремі вимоги. Вибори відтермінували. Через деякий час до нас все ж приєдналися Ломачинці. З цим селом ми два роки співіснували, мали спільний бюджет. Був ще один момент, коли голова обласної адміністрації мав підписати перспективний план, де Новодністровськ мав об’єднатися з п’ятьма селами, але торік підписав інше розпорядження, про яке ми навіть не знали. Згодом у Міністерстві регіонального розвитку повідомили, що Новодністровськ залишається сам, а села відходять до Сокирянської територіальної громади. Ми писали звернення, їздили до столичного міністерства, Адміністрації Президента, страйкували, вимагали, щоб до нас хтось приїхав. Марно. Навіть народний депутат Валерій Божик нас не підтримав. До Києва подали інформацію, ніби новодністровці безпідставно страйкують. Ніби щось собі придумали собі керівники міста, а народ хоче до сокирянської громади. Ми подали до суду про порушення Перспективного плану, але справа не рухається. Її постійно відкладають.

– Наскільки відомо, основна мета децентралізації – наблизити сільських людей до центру надання адміністративних послуг. Тут вийшов парадокс, чи не так?

– Ми віри не втрачаємо. Переконана, що колись ухвалять закон про добровільний перехід із громади в громаду. У нашому ж випадку жителі сіл Василівка та Ожеве їдуть через наше місто до Сокирян за довідками у ЦНАП. Між тим, у Новодністровську є свій Центр надання адміністративних послуг, який відкрили для потужної громади в кількості понад 20 тисяч осіб. Між іншим, чимало з них все-таки одержують послуги у нас. Наприклад, переважна більшість селян уклала угоди з новодністровськими сімейними лікарями.

Понад 100 дітей з прилеглих сіл ходять у міські садочки. Селяни обслуговуються у наших банківських установах. Діти займаються у гуртках, музичній школі. Дорослі люди ходять скуповуватися в наші крамниці, на ринок, адже від них до нашого міста п’ять хвилин їзди, до Сокирян – 40. Зараз, як відомо, у територіальних громадах один бюджет. Села програли. Наприклад, в Ожевому, гарному селі навіть старости немає. Бо об’єднали чотири села в один старостинський округ. Таким чином ліквідовано центр прийняття рішень на місці. Люди на місці не можуть вирішити питання, бо ні з ким. Людей залишили наодинці з проблемами. При цьому сокирянська громада залишається дотаційною. Торік дотація становила десь 33 мільйони гривень. І це в той час, коли Новодністровськ віддав державі один мільйон 100 тисяч гривень реверсної дотації. Бо є формула, коли рахується ПДФО на душу населення. Абсурд. Є ще одна абсурдна ситуація. ГАЕС, яку нині будують, є на території Василівської сільської ради. На ГАЕС трудяться майже 70 відсотків новодністровців, а податок на доходи фізичних осіб сплачують у Сокирянську територіальну громаду. Це ті кошти, які б мали йти на розвиток соціальної сфери нашого населеного пункту, але йдуть у сусідню громаду. Між тим, ПДФО становить 75 відсотків наповнення нашого бюджету. Але ми виживаємо. Беремо участь у різних програмах, які пропонують нам на рівні держави й обласна адміністрація. Нинішнього року плануємо зробити ремонт школи по програмі «Спроможна школа». Нам виділяють 2,5 мільйона, ми ж дофінансовуємо 300 тисяч гривень. Дороги у нас у належному стані, бо їхній капітальний ремонт виконав Укргідроенерго. Ця організація виділяє також кошти на утримання соціальної сфери. Отже місто живе. Маємо власну лікарню, музичні і спортивну школу, центр надання соціальних послуг. Сподіваємося, що за програмою «Велике будівництво» видялять гроші на зведення спорткомплексу з басейном. Це додасть привабливості нашому і так красивому місту.