Як створювали сукні до серіалу "Кава з кардамоном"? Розповідають продюсерка та костюмер

Що було на вашому мудборді? Чим надихалися при створенні суконь?

Вікторія: Мудборд збирався достатньо тривалий проміжок часу – я передивилася безліч історичних старих фільмів, разом із сучасними, щоб простежити тенденції, виокремити для себе деталі костюмів. Мені було цікаво, наскільки костюмери видозмінюють образи, а що залишають достовірним. Завітала до багатьох музеїв, що транслювали потрібну епоху — могла прослідкувати, як мода змінювалася буквально на очах — від кринолінів та тюрнюрів до легших вбрань. Надихалася чоловічим та жіночим одягом, взуттям, аксесуарами, предметами побуту.

Скільки всього суконь було задіяно в серіалі? Вони були пошиті власноруч чи взяті вже готовими?

Вікторія: Якщо порахувати, то понад тисячу одиниць костюмів. Саме для персонажа Анни, гадаю, приблизно 30 різних образів.

Олена: Річ у тім, що серія могла транслювати події кількох років і, звісно ж, героїня не могла ходити в одній сукні два роки! За рахунок підібраного образу ми мали показати дорослішання Анни, її еволюцію. Я сама дивувалася тому, скільки для моєї героїні створили костюмів. Але якщо маєш справу з кіночасом, інших варіантів немає.

Які тканини використовували? Де купували? Чи є серед них вторинні чи вінтажні?

Вікторія: Робота над костюмами була дуже важка, в екстрених умовах, тому що створювали їх під час локдауну, коли магазини були зачинені. Ми використовували тафту, було дуже багато криноліну. У створенні образів нам справді допомагали вінтажні аксесуари, шалі, прикраси і навіть взуття!

У нашій картині так склалося, що ми робили костюми не через ескіз, а через моделювання. Згодом один із наших працівників натрапив на реальний історичний факт, що в ту епоху сукні шили саме таким чином. До нас цей спосіб створення прийшов інтуїтивно, а з'ясувалося, що то була нота достовірності (сміється). Таким чином, ми намагалися додати характеру невеликими деталями.

Чи є у ваших гардеробах справжній вінтаж 19 сторіччя?

Олена: Мені подобається вигляд справжнього вінтажу, але відверто — це не найносибельніші елементи одягу. Маю кілька одиниць, але вони, швидше, відіграють просто естетичну роль у моєму гардеробі.

Вікторія: У мене є гарні шкіряні рукавички, які належали спадкоємцям дворянських сімей, були привезені з Мюнхена.

Чи дотримувались на зйомках усіх канонів 19 сторіччя?

Олена: Протягом зйомок ми постійно стикалися з нав'язаною історією про те, що українки ходили лише у вишиванках. Безумовно, ми шануємо національну спадщину та культуру, але знайшли шалену кількість доказів, що прекрасні українські жінки у ХІХ столітті носили сукні від французьких кутюр'є, ходили в корсетах, вишуканих капелюшках, одягали криноліни та найкращі шовки, тафтові тканини. Звісно, я говорю не про просту жінку, яка працювала на землі.

Чи є якийсь зв'язок між кольором одягу та сценою? Певний символізм кольорів?

Олена: Кожна сукня обов'язково підбиралася під антураж, для сприйняття картинки глядачем. У нас було дуже багато маленьких клаптиків тканини різних кольорів і відтінків — художниця з костюмів, Вікторія, використовувала їх, щоб прикладати до фото інтер'єрів і обирати найбільш підходящі.

Можна провести такі паралелі: у Жовкві Анну одягали в теплі відтінки, а після її переїзду до Львова — у холодніші, блакитні. Такий трюк зробили не просто так: будучи у Жовкві, вона мала свободу, хоча здавалося, що знаходиться у клітці, а у Львові — навпаки. Ми намагалися наголосити на всіх життєвих перипетіях головної героїні і не тільки.

Вікторія: Ми провели над цим величезну роботу всією командою. Художній департамент створював бекграунд, весь антураж, у якому мали існувати наші персонажі. Сама тема колористики дуже велика та глибока. Наприклад, у перших серіях наш головний герой з'являється у Жовкві в синьому пальті — це дуже гарна колористична алегорія того, що персонаж не місцевий, він як іноземний гість у цій теплій Жовквівській гармонії. І коли наша головна героїня Анна з'являється у Львові, вона постає перед нами у ніжно-блакитному, небесного кольору сукні: вона одночасно говорить про надії, мрії, але водночас і про чужорідність у тому місці, куди вона потрапила. Червоний колір проходить тонкою ниткою через весь серіал, і він грає роль ознаки чогось містичного.

Які були складощі у створенні чоловічих образів?

Олена: Найбільша складність створення костюмів полягала в деталізації, тому акцент на ній ми робили лише для костюмів головних героїв. У нас був весільний костюм головного героя, який повністю був оздоблений ручною вишивкою — якщо його роздивлятися зблизька, він просто неймовірно красивий.

В образах Анни також є багато суконь, які оздоблені вишивкою ручної роботи. Вони найскладніші у виконанні.

Який образ ваш улюблений?

Олена: Це, мабуть, надто складне питання! (усміхається). Для мене всі образи були улюбленими, правда. Щоразу, коли мені приносили нову сукню, я говорила: "О! Це точно моя улюблена тепер!"

Розкажіть трохи про особливості стилізації волосся — про ваші зачіски у серіалі.

Вікторія: Так, це окрема тема... Оскільки тоді дівчата не носили короткі стрижки, природно, нам довелося трохи додати довжину. Коли створювався образ головної героїні, ми хотіли, щоби вона була максимально вільною. Свобода та її прояв виявлялися у тому, щоб презентувати Анну без складних зачісок. Її природна краса, натуральні кучері, неприборкані та не обтяжені зачісками. Це все не можна сприймати буквально.

Олена: До речі, часто писали: "Чому Анна була на кухні з розпущеним волоссям? Адже це незручно". Хочу ще раз наголосити на тому, що ми знімали художню картину, не документалку. І, звісно, щось прикрасили — це потрібно для естетичного вигляду. Це був наш свідомий вибір, ми за естетичну складову. Дотримувалися схеми, як у "Бріджетонів", але в них був зовсім вигаданий світ, а в нас — справжній.

За допомогою чого ви в образі Анни могли прожити 10 років і так органічно змінюватися зовні?

Олена: Це цікаве запитання, особливо якщо взяти до уваги, що наш знімальний день розпочинався з п'ятої ранку (обличчя жахливо невиспане, набряклі повіки), а через носіння корсетів з'явилися проблеми з циркуляцією крові, а значить, з'явилися набряки.

Юність підкреслювалася гримом, кольорами костюмів та, найголовніше, світлом. У сучасному кіно стали доступні висока роздільна здатність відео та максимальна деталізація. У цьому випадку грим заради гриму — нерозумно. Найкращий грим ми створюємо за допомогою світла. Тобто, 20% мейку та 80% світла. Роблячи фото для соцмереж, кожна з нас добре знає, що хоч як би вона була нафарбована, з поганим світлом обличчя буде виглядати втомленим, у зморшках і ніби з занадто щільним тоном, навіть якщо насправді він легкий. У кіно це працює на 100% – світлом можна як омолодити людину, так і зістарити. Тому світло було окремим великим пластом роботи.

Дивіться також:

"Біль/Це не моє": У The Naked Room відкрилася виставка художників Валентина Радченка та Станіслава Туріни.