Полякова, Єфросініна та «нова етика». Ютуб-шоу «Взрослые девочки» як психотерапія для пострадянських жінок

На пострадянському просторі часто критикують поняття «нової етики». Гаразд, його критики є в усіх країнах, але в нас воно приживається трішки гірше, ніж, скажімо, у США чи Британії. Відеошоу Марії Єфросініної та Олі Полякової «Взрослые девочки» — хороший приклад того, що «нова етика» — це дуже добра ідея. Як і «нова щирість» у контексті українського шоубізнесу.

Секунда передісторії. Маша й Оля, — не сказати, що великі подруги, — одного разу провели спільний ефір на ютубі. Це був канал Полякової і проєкт «Правда чи дія». У ньому співачка спільно з різними знаменитостями гралася в цю ефектну гру, результати якої згодом можна було бачити в заголовках жовтих медіа. Приміром, «Полякова та Астаф’єва показали принади у прямому ефірі».

Ефект від стриму з Марією Єфросиніною виявився одним із найяскравіших, бо дівчата пасували одна одній як полуниця та вершки. Тому зовсім не дивно, що згодом вони запустили спільне ютуб-шоу вже на каналі ведучої. І назвали його «Взрослые девочки». Це діалоги на теми, близькі практично всім жінкам. Прийняття себе, інтимне здоров’я, діти-підлітки, дружина заробляє більше, тривалий шлюб і так далі.

Головна фішка шоу — відвертість. Принаймні, учасниці цього експерименту самі так його позиціонують. Для українського шоубізу це справді незвично, позаяк саме чесності та відвертості в ньому не так багато. Так, є скандали, епатаж, голі тіла й вивертання брудної білизни. Але це все або піар-стратегії, або випадковості. А от якихось зізнань, які б мали позитивний суспільний вплив, майже немає. Інтерв’ю із зірками зазвичай беззубі або заплановано улесливі, вони по-справжньому не розкривають публічних людей. Наші знаменитості страшенно бояться цього —постійно просять узгодити питання в журналістів, часто навідріз відмовляючись від незручних. Саме тому, мабуть, справді хороших, глибоких інтерв’ю з ними обмаль. Тож і саму галузь часто критикують за прісність, а справжнім шоубізнесом називають політику. Тому, звісно, поява «Взрослых девочек» — це неабияка подія, яку варто дослідити.

Передивившись усі випуски, я зробила кілька глобальних висновків. Маша й Оля насправді значно цікавіші жінки, ніж позиціонували себе до того. Бо імідж Полякової був такий: кумедна, весела, проста, дещо нарвана й не дуже вихована виконавиця нехитрих пісень і ролей у трешових комедіях, гра якої зазвичай викликає болі в серці представників нашої кіноспільноти. Але насправді зіграла би Полякова в якомусь фільмі саму себе, під керівництвом хорошого режисера й за добре написаним сценарієм, і ми би побачили доволі нетривіальну героїню. Молода дружина дуже заможного чоловіка, яку оточення сприймає як «поющиє труси» і середньої руки артистку. Вона знімає кліпи й має свою мізерну славу лише завдяки щедрому спонсорству коханого. Стандартна до вульгарності історія. Аж раптом чоловік стає банкрутом і лавочка закривається. Здавалося, все пропало. Але ні. Звикла до дощу з грошей дівчинка бере себе в руки, використовує всі шанси та можливості, неймовірно багато працює і перевертає ситуацію з ніг на голову. Тепер вона має успішний бізнес, заробляє купу грошей і утримує свого ексбагатія. Доводячи і йому, й усім навколо, що «не за ваші гроші я йшла». Яка вам таке, любителі історій про Попелюшку?

Полякова у «Взрослых девочках» розкривається як самоіронічна, розумна, підприємлива й дуже чесна людина. Принаймні, таке складається враження. Вона без тіні ханжества розповідає про комплекси, кепський характер, експерименти в сексі, фінанси, недоліки нашого суспільства, яке досі багато чого вважає неприйнятним. Схоже, що співачка дуже близька до такого бажаного для більшості з нас стану «та мала я на увазі чиюсь думку, якщо мені щось подобається». Та все ж є моменти, які поки не дозволяють їй досягти цілковитого дзену. Про них — нижче.

Марія Єфросиніна — одна з найуспішніших ведучих, та що там, одна з найуспішніших жінок у нашій країні. Красива, яскрава, харизматична. Чим завжди захоплювала одних і дратувала інших. Бо занадто голосна: їй постійно закидають нещирість та награність. Хоча це вона однією з перших відверто заявила про неприйняття свого тіла і неймовірне бажання скинути ненависні кілограми. Ходять легенди про те, яких нелюдських зусиль вона докладає, щоб триматися у формі. І це саме Єфросиніна публічно розповіла про кризу у стосунках із чоловіком, розлучення і згодом возз’єднання. Причому історію цю вона подавала без звичного для наших селебритіз бруду, а з глибокою рефлексією, яка може допомогти пережити чи осмислити схожі ситуації іншим жінкам.

У «Взрослых девочках» Машу ми бачимо таким собі клубком із протиріч і зовсім різних характеристик. Вона відверта і фальшива водночас, наче розкриватися їй неймовірно важко. Але найголовніше: в багатьох моментах розмови стає очевидним, що ця красивезна жінка, яка багато чого досягла своєю працею й талантом, є тотально невпевненою в собі. Можливо, звідси — її суперечності. Наприклад, вона може написати допис в інстаграмі про важливість прийняття свого тіла й додати до нього тотально відфотошоплені світлини.

Розмови цих двох жінок, напевне, варто сприймати як зріз думок саме українських, точніше пострадянських людей. З одного боку, вони наче й наголошують на тому, що нікого не повчають, а просто висловлюють свої думки. З іншого — все ж воліють час від часу пороздавати поради, серед яких трапляються як досить мудрі і прогресивні, так і злегка печерні. Якщо включити сюди коментарі глядачок (і, до речі, глядачів) та реакцію на них, то отримаємо майданчик, де наші жінки осмислюють самі себе, своє життя і, можливо, замислюються над певними змінами.

На жаль, жіночі розмови в нас досі просякнуті внутрішньою мізогінією. Не уникнули цього й наші героїні. Співачка, приміром, постійно позиціонує жіночність як щось дурнувате, інфантильне, несерйозне і з рожевими шмарклями. Приміром, каже таке: «Я не дружу с девочками-девочками. Я уже это поняла. Мне нравятся девчонки конкретные. У которых много мужской энергии. У меня все подруги конкретные. Держат свою жизнь в руках».

«С яйцами», — додає Марія.

Взагалі, тема яєць у програмі розкрита максимально. Оля повсякчас, описуючи свій сильний характер, вміння дати раду проблемам і заробляти гроші, часто аж підскакує й вигукує щось на кшталт: ось мої яйця! Чуєте, як вони дзвенять?

В одному з епізодів після всіх цих розмов про тестикули Марія бере й розповідає, що раніше не розуміла, чому так багато чоловіків, із якими вона дружила й мала робочі стосунки, раптом припиняли з нею спілкуватися. Згодом загадка розкрилася: їм заборонили дружини. А один, — його ім’я ведуча милосердно не назвала, — навіть не прийшов до неї на інтерв’ю з цієї ж причини. Що ж, яйця такі яйця.

Інший момент — з обговоренням теми «Дружба між чоловіками та жінками». Маша в неї не вірить, Оля — вірить. Діалог:

Маша: «Я верю в дружбу с геями. У них есть та самая женская энергия».

Оля: «У меня есть друг-гей, который совершенно лишен всей этой женской фигни».

Тут вам одним махом стереотипи як про геїв, так і про жінок. Схожих моментів у «Взрослых девочках» — цілий мішок. Наприклад: «Женщины не умеют разграничивать эти истории. Мы с мужчинами, с которыми спим, сразу видим общее будущее». Та інші стереотипи про обидва гендери. Зокрема, що чоловіки менш чутливі й не беруть усього близько до серця. Як в анекдоті: справжні мужчини не плачуть, а просто помирають від інфаркту в сорок.

Тема машин теж є, куди без неї? Тест. Дівчатам говорять слова з «чоловічої сфери», а вони мусять вгадати їхнє значення. Наприклад, «антрифриз» і «домкрат». Дівчата, звісно, вгадали. Тільки чому у 2021 році автомобільна тема досі позиціонується як не жіноча? Самими жінками. Хоч мавпами за кермом себе не називали, й на тому спасибі. Та все ж Марія порадила жінкам «залишатися жінками» і не вникати в усі ці поняття. Ага, бо ще виростуть яйця — будете як Полякова.

До цього можна було би поставитися лояльніше, але таких випадів занадто багато й вони сильно впадають в око. І наче ок, ми всі пострадянські люди з купою дурних стереотипів. Але проблема в тім, що Марія Єфросініна — Почесний Посол Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні. Вона — перша українка, яка отримала цей статус. До її обов’язків входить займатися просвітництвом у темі домашнього насильства та протидіяти гендерній дискримінації.

Як сказала б на моєму місці сама Марія: «ГЕНДЕРНІЙ, С*КА, ДИСКРИМІНАЦІЇ!!!»

І ось людина, яка несе таку важливу місію, у своїй програмі займається якраз протилежним: укоріненням дискримінації. І тут немає дрібниць. Бо з начебто такого «залишайтеся жінками» і виростають такі страшні поняття, як сімейне насильство — економічне, сексуальне, фізичне і психологічне. І цю трансформацію можна відстежити навіть у цьому ж шоу. У випуску «Если жена зарабатывает больше мужа».

Обидві жінки зізнаються, що саме вони нині утримують сім’ї. Чоловік Полякової прогорів зі своїм бізнесом, а Єфросініної — пішов на важливу для себе, але низькооплачувану державну роботу. Тут одразу хочеться зробити комплімент обом мужчинам. Бо, вочевидь, у них мусили запитати дозволу, перш ніж публічно вивертати їхні гаманці. І така згода точно є ознакою сміливості та незашореності. У ході розмови Оля говорить дуже тверезі слова: у сім’ї повинен заробляти той, у кого це краще виходить. Не варто на чоловіків навішувати цю функцію «утримувача родини». Взагалі нічого ні на кого вішати не треба — практика показує, що це шлях до не дуже щасливого життя. Немає жодних правильних чи неправильних моделей поведінки, ані для дівчаток, ані для хлопчиків. Кожен обирає те, що близьке за характером.

Але попри цю думку Полякової, розмова однаково будувалася на стереотипах. І особливо небезпечними є дві тези:

• коли я почала заробляти більше, чоловік почав більше мене слухатись, безвідмовно виконувати прохання, а я сама — значно більше командувати. Ну бо я ж заробляю — маю право;

• до того ж, чоловіку стало незручно проявляти ініціативу в сексі й висловлювати бажання. Він же не заробляє.

Якщо послухати розповіді жінок, які стикнулися з економічним насильством, то можна почути десь такі ж слова. Так, мені не подобається його поведінка, але я не можу нічого вдіяти: гроші в сім’ю приносить він. А все ж часто починається з того ж таки «будь жінкою, навіщо тобі ходити на роботу?»

Щоправда, Марія дає добру пораду дівчатам, хоч і далеку від гендерної рівності, яку б мала пропагувати. «Будьте финансово независимы, хотя бы чуть-чуть». Вона розповідає, що на початку вони з чоловіком заробляли однаково, але згодом він почав бути успішнішим. І в них з’явилася модель «свої гроші я витрачаю на себе, а його ми витрачаємо разом». Та згодом ситуація змінилася й роль здобувачки перейшла до неї. Марія твердить, що важко переживає цю ситуацію й вона провокує безліч конфліктів. Але в ж цьому і є справжня рівність: спочатку він виконував певну функцію, тепер — вона. Все справедливо.

Взагалі, у випусках про гроші і прийняття себе Полякова та Єфросиніна, з моєї точки зору, мали найбільше шансів продемонструвати відвертість. А, нагадаю, саме відвертість була заявлена як особливість програми. Найсміливішою заявою обох, але все ж більше Полякової, стала така. І вона, на перший погляд, видається смішною та навіть обурливою, зважаючи на «зубожіння українського народу». Співачка розповіла, як важко переживала банкрутство чоловіка. Мовляв, докотилися вони до того, що обговорювали, страшно сказати, звільнення водія. Уявляєте? Це ж яка трагедія!

Безумовно, така емоція з’явилася в багатьох глядачок. Тут за комуналку нічим платити, а вона за водієм побивається. А в забацаній маршруточці не пробувала покататися? Тут нам про відпочинок у Єгипті доводиться лиш мріяти, а нам таке говорять просто в очі. Можемо згадати кумедні випадки з Миколою Тищенком та Оленою Зеленською, які наговорили бздур про ціни на продукти. Хоча, здавалося, могли би сказати очевидну правду: та гадки ми не маємо про ті ціни, ми заможні люди, не знаємо ми, скільки коштує та дурна скумбрія. Але сказати так не можна, бо народ не зрозуміє і прокляне.

Полякова так не робить. І, якщо докласти зусиль і поставити себе на її місце, усе стане зрозуміло. Коли роками ти можеш без роздумів скуповувати брендові речі в Мілані та отримувати розкішні квартири, це стає твоєю звичною моделлю. І різкий перехід на суттєво скромніше життя є болючим. Це нормально. І говорити про це — теж нормально. Обидві жінки вільно говорять про свої статки й дорогі покупки. Вони на них заробили.

Що ж до поняття «нової етики», то його важливість чудово розкривається у випуску про прийняття себе. Полякова зізнається, що поведена на тому, щоб мати гарний вигляд на фото і відео. Змушує переставити освітлення (з цією її фішечкою, певне, добре знайомі журналісти) та говорить, що не виходить у прямий ефір без фільтрів. Зокрема, через тиск суспільства — воно не пробачить недоліків.

Єфросиніна взагалі демонструє тотальне неприйняття своєї зовнішності. І показує неіснуючий жир на своєму животі. Таких жінок, красивих, з ідеальними фігурами, які постійно щось не те в собі знаходять, — мільйони. Слухаючи їх, усе більше цінуєш поняття бодіпозитиву. І відверті розповіді публічних людей є дуже добрими ліками. Якщо вже ці красуні комплексують і зізнаються в цьому, то й ми теж визнаємо свою проблему.

Обидві наші героїні чесно намагаються бути щирими. І, напевне, їхня програма — одна з найкращих спроб це зробити. Але деякі моменти все ще даються важко. Приміром, вони вирішили правдиво розповісти про втручання у свою зовнішність. Мовляв, дістали всі ці закиди в коментарях про пластику. Розповіли лише про ботокс, який почали колоти ще з юності. Марія навіть зізналася, що відрізала чілку, щоби приховати «бродіння» цього препарату по лобі. До слова, з такою зачіскою вона стала навіть кращою, як на мене. Але разом із тим вона забуває розповісти про ідеально-сліпучо-білі зуби. Я вважаю, що взагалі нікому не має бути діла до того, що хто робить зі своєю зовнішністю. Але якщо самі заявили розповідати про це всю правду — кажіть до кінця. Бо знову доведеться обурюватися звинуваченням у нещирості.

І ще особисте побажання. Хотілося, щоб дівчата, зображаючи якихось колгоспників чи просто недалеких людей, не переходили на українську. Розумію, що це робиться без злоби й підсвідомо, але час із цим якось зав’язувати. Усе ж боротьба з негативними стереотипами, яка триває в усіх цивілізованих країнах, — дуже важлива тенденція. І роль у ній публічних людей важко переоцінити. А вона, як не крути, надзвичайно складна. Бо доводиться постійно тримати баланс між чесністю та ретельним продумуванням того, що говориш.