Без паніки? Що робити, коли нема куди тікати

Тривожність – те саме почуття, яке не покидає в останні дні. А звернення до народу президента, прем'єра або міністрів в дусі "не потрібно хвилюватися", "не нагнітайте", "не варто панікувати" мають зворотний ефект і ще сильніше розпалюють ті самі панічні настрої. Хтось уже придумав план, як, "у разі чого", миттєво метнеться в найближчий аеропорт і полетить першим ліпшим рейсом, куди очі дивляться, можливо навіть – в один кінець. Хтось заправив повний бак і забронював житло хоч і в межах країни, але якомога далі "на захід" – теж у повній впевненості, що, "в разі чого", виїхати, наприклад, зі столиці зможе швидко і безболісно, без традиційних пробок "дня визволення Києва".

У деяких випадках ані полетіти, ані виїхати, ще й швидко, навряд чи вийде

Не хочу нікого засмучувати (сама люблю будувати плани та мати в запасі не лише "А" і "Б", а ще кілька варіантів), але в деяких випадках ані полетіти, ані виїхати – особливо зі "скарбом" у вигляді маленьких дітей, літніх батьків і домашніх улюбленців – ще й швидко, навряд чи вийде. І це за умови, якщо на момент "того самого випадку" всі здорові та сповнені сил. Саме мій варіант.

Як же подолати тривоги та підготуватися до цього "в разі чого", якщо у вас теж так? Спробую поділитися деякими міркуваннями, заснованими на досвіді друзів, які свого часу пережили окупацію Донецька (та інших міст на Донбасі) і з часом його залишили, логіці та здоровому глузді.

Як я вже сказала – план. Де зустрічаємося/збираємося "в разі чого", як знаходимо один одного, якщо загубилися, а зв'язку немає (де залишаємо записки) і так далі. З досвіду Донбасу, електрика і зв'язок зникають час від часу, а не відсутні постійно. Тому важливо не розгубитися конкретно в той момент, коли зв'язку не буде.

Далі – "тривожна валіза". Її, схоже, не збирає хіба ледачий. Але, якщо почитати, що багато хто з нас в неї намагається запакувати, то дотягнути такий баул куди-небудь буде досить проблематично. Деякі такі валізи загрожують не влізти навіть у дверний отвір. Це не означає, що вона зовсім марна – самі по собі збори всього "потрібного", за словами психологів, заспокоюють. Інше питання, що ви її не носите з собою кожен день, наприклад, на роботу. Але ж той самий момент "в разі чого" може статися саме тоді, коли ви будете без "тривожної валізки" і поза домом. Як бути?

Самі по собі збори всього "потрібного", за словами психологів, заспокоюють

У мене на цей випадок два комплекти. Перший – власне "тривожна валіза" з речами першої потреби типу ксерокопій документів (не всіх, дипломи навряд чи знадобляться, а ось, наприклад, свідоцтво про народження дитини – цілком), запасного одягу для дитини та, хоча б, білизни для дорослих, води, засобів гігієни, ліхтарика, батарейок, мультитула, сірників, аптечки й так далі, ще з 2014 року зібрана і час від часу оновлюється вдома. Другий – документи, гроші, яких вистачить на перший час, якщо вони взагалі знадобляться, та ж пляшка води та найнеобхідніші ліки (в моєму випадку – знеболювальне і жарознижувальне) – завжди з собою.

До речі, про аптечку, мабуть, варто написати окремо. Тут поради фахівців теж досить прості. Перша категорія медикаментів, яку варто покласти у "тривожну валізу" – це ліки, без яких вам не обійтися, якщо у вас, дітей або літніх батьків є якісь специфічні та/або хронічні захворювання.

Друга в мене зібрана у стандартній автомобільній аптечці в тому ж 2014 році. У ній є антисептичні серветки та антисептик-спрей, термометр, ножиці, кілька пар медичних рукавичок, презервативи, дихальний бар'єр, пластирі, протиопікові пов'язки, еластичні (компресійні) і звичайні бинти (медики радять додати сюди ще адгезивні), гідрокортизонова мазь, ібупрофен (можна парацетамол) у таблетках і в сиропі (для дитини), антибіотик для місцевого застосування (мазь) і кілька туристичних термоковдр (у складеному вигляді кожна розміром з мобільний телефон, а за вагою – легші). Можливо, цей список неповний, але на перший час цілком згодиться.

Як довго триватиме цей "перший час"? Прогнозувати не беруся. Можу тільки сподіватися, що плюс-мінус тиждень. Якщо "окопатися" на цей час у власній квартирі/будинку, то і медикаментів, і стандартного домашнього запасу продуктів вистачить. Так, так, якихось понаднормових запасів круп, макаронів або консервів робити не доводиться, якщо вдома є комора з консервацією, мішечок сухариків, ящик волоських горіхів і по плитці чорного шоколаду на день. У деяких випадках на таких запасах можна протягнути набагато більше ніж тиждень. І, знову ж, мова йде про ситуацію, коли всі члени сім'ї здорові та сповнені сил.

Ще один заспокійливий момент – перевірити, наскільки робочі сховища біля будинку

Ще один заспокійливий момент – перевірити, наскільки робочі сховища біля будинку. Я знаю таких три, але сподіваюся, що вони не знадобляться.

Це не якась бравурна безстрашність або щось подібне. Просто на нас напали вже давно. І, якщо хотіли б бомбити умовний Київ, то для цього за вісім років вже могли придумати чимало "приводів". А ось "гойдалки" з кібератаками на критичні об'єкти інфраструктури, нагнітання паніки "мінуваннями" в містах, далеких від лінії фронту, "підживлення" цих міст "тітушками", готовими будь-якої миті влаштовувати погроми та грабежі під виглядом "акцій протесту", брязкання зброєю біля кордонів і реальна загроза ескалації – це все наша реальність. Нерозумно її заперечувати.

Тетяна Урбанська