Надія Селезньова: Треба плекати індивідуальність і творче зерно

Пані Надія разом із чоловіком Володимиром ростять двох чарівних донечок, які так само демонструють неабиякі музичні таланти (як і їхня зіркова мама). Для невтаємничених – пояснюємо: Надія Селезньова не лише диригентка та художня керівниця Академічного камерного хору «Чернівці», але й неймовірна співачка. Коли вона виконує ту чи іншу композицію надзвичайно ніжним та дзвінким голосом, то, здається, все довкола оживає і навіть світлішає на душі. Відрадно, що така людина несе у маси не лише власну творчість, але й має здатність навчати музичного мистецтва дорослих та дітей. І не треба далеко ходити, адже яскравим прикладом цього є її власні донечки – Оленка та Людмила.

Нещодавно була свідком того, як вправно 9-річна Людмила грає на кларнеті і виконує композицію «Колискова» на вірші Михайла Івасюка. Та більшого здивування додав той факт, що вона самотужки створила цей музичний твір.

- Усе розпочалося з того, що у школі класна керівниця Людмили запропонувала взяти участь у конкурсі Івасюка, мовляв, було б добре, щоб така музична і креативна дитина написала музику, - розповідає Надія Селезньова. - Я ще тоді подумала, ну, вона ж у нас не композитор. Але таки вирішили спробувати. Спочатку дитина вивчила текст, а потім я їй кажу: «А тепер цей текст заспівай так, як тобі хочеться». І ми на диктофон записали одну мелодію, наступного дня – іншу. І так вона зо три дні, напевно, працювала. В підсумку донечка обрала ту мелодію, яку зараз і виконує. Хоча, на мій погляд, кращою і мелодійно багатшою була інша.

- Що, зрештою, допомогло спрямувати дитину у правильному напрямку?

- Я їй підкинула ідею. Кажу, спробуй, вигадай вступ на кларнеті, потім заспіваєш, а завершення композиції також виконаєш на кларнеті. Тобто трішки я її направила, але саму мелодію вона писала самостійно.

 «Суть творчості полягає якраз у тому, щоби у світ народити неповторність»

- Чому важливо дитячу творчість дуже делікатно направляти, а не тиснути власним авторитетом?

- Це дуже важливо. Кожен викладач, вчитель і мама з татом мають знати: треба плекати індивідуальність і оте творче зерно, яке є. Необхідно дуже тонко підходити, щоб побачити і відчути ті перші прояви таланту, і у жодному разі не тиснути, не заперечувати. Звісно, у житті треба мати авторитет у дитини. Але що стосується саме творчості, креативу дитини, тут слід бути дуже обережними, аби не зашкодити. Тому що можемо загнати у рамки стандарту тим, що казатимемо: це погано, треба так і так. Тоді дитина пристосується і швидко стане творити звичайно, як роблять всі. А суть творчості полягає якраз у тому, щоби у світ народити неповторність. Тому я справді стараюся не втручатися.

- Пані Надіє, свого часу були керівницею дитячого музичного гуртка «Чернівецькі дзвіночки» - досі працюєте з юними даруваннями у такому форматі?

- Я і далі займаюся з дітками, але це має епізодичний характер. До прикладу, коли гуртували дітей для участі в опері «Куць», то працювала з ними в окремі дні тижня. Це заняття більше для душі. Мені приємно, що Господь дає такі періоди у житті, коли можу доторкнутися до дитячої творчості. Адже здебільшого з дорослими працюю. А «Чернівецькі дзвіночки» діяли доти, доки не змінилися адміністративні обставини у філармонії і в мене часу стало менше. Мої перші вихованці уже повиростали. Якось прийшов до нас красивий юнак, я з ним привіталася і розпитую: «А ви хто, як вас звати?». А він: «Ви мене не пам’ятаєте???». З’ясувала, що то Денис, який ще у 9 рочків співав у гуртку і, звісно, що дуже змінився з того часу, змужнів. Його не впізнала, бо вже вісім років не бачилися.

- А мали досвід роботи з найменшими майбутніми артистами?

- Зараз приходять дітки конкретно під той чи інший проєкт. Батьки приводять, бо зацікавлені, щоб чогось навчити своє чадо. Працюю з вибраними дітьми, з якими можу говорити майже як з колегами, нарівні. Хоча якось був у мене досвід роботи з маленькою дитиною, тоді займалася приватно. Для мене така практика була незвичною, але цікавою. Я приходила на урок як вихователька дитячого садочка – з іграшками, наклейками, іграми. Ми бігали, стрибали, кидали одне одному м’ячик, співали. Тому що у цьому разі академічний принцип побудови уроку не пройшов би. Загалом, результатами я задоволена і це було не лише моє досягнення, а наше спільне – з дитиною і батьками.

- Власних донечок легше навчати?

- Якщо зізнатися чесно, то інколи досі не можу до них знайти підхід (усміхається, - авт.). Молодша неохоче дотримується субординації, їй складно зрозуміти, що треба слухатися старших, у неї дуже яскраво проявляються лідерські риси. Але, звичайно, нас об’єднує музика. Ми часто співаємо разом. Нещодавно виконували триголоссям «Щедрика». До речі, у старшої Оленки саме вчора був її день народження (усміхається, - авт.).

Ольга ШУПЕНЯ