Посадити Порошенка. Про що не говорять медіа, коли йдеться про справу експрезидента

Повернення в Україну Петра Порошенка вказало на кричущу ваду більшості наших ЗМІ. Коли йдеться не про звичайний конфлікт, а про висунення кримінальних звинувачень, самого по собі висвітлення опіній сторін (якого й самого бракувало) замало. Бо вони висвітлюють ставлення сторін до того, що відбувається, але проливають мало світла на сутність події. Не надають аудиторії критеріїв, за якими вона могла б оцінювати ті самі позиції сторін. У підсумку все перетворюється на черговий трилер «Хто кого з'їсть» — хоч бери і ставки роби.

Ситуація з обвинуваченням Порошенка вимагала присутності на телеекранах експертів-юристів. І саме юристів — не юристів «від Зеленського» та «від Порошенка», а таких, які могли би безсторонньо розглянути ситуацію з правового боку. Саме вони, експерти-юристи, мали би стати «фронтменами» висвітлення цієї теми, а вся решта інформації мала би бути на їхньому тлі.

Правознавці передусім мали б дати відповідь на запитання: чи звинувачення Порошенка у фінансуванні тероризму або сприянні тероризму є правомірним у цьому разі? Чи не спостерігаємо ми навіть не розширювальне, а довільне тлумачення правових понять за методом Путіна—Лукашенка? І ще одне: чи не спостерігаємо ми нехтування ситуацією, в якій відбувалися аналізовані слідством дії, а натомість екстраполювання їх на сьогоднішню ситуацію?

ДБР оприлюднило досить детальну версію подій, які лягли в основу обвинувачення. От саме її мали би аналізувати експерти. І дати відповіді на такі запитання. 

1. Яку вигоду, отриману Петром Порошенком від скоєного злочину, вбачає в цій схемі слідство? Який зиск отримав від усього того Порошенко? Чи він скоїв державну зраду з ідейних міркувань, будучи російським агентом або симпатиком? А чи просто з любові до мистецтва? Які наміри він із погляду слідства мав, чого домагався й що отримав? Який мотив Порошенка викрило слідство — адже злочинів без мотивів не буває?

2. Чи вивчало слідство інші дії підозрюваного й чи мало вивчати? Чи не суперечить звинувачення в державній зраді всім іншим відомим діям Порошенка, й чи можливе звинувачення в державній зраді, коли всі решта дій Порошенка, наскільки це відомо, вказують на його непримиренне ставлення до маріонеткових «республік»? Чи це була «одноразова» державна зрада? Державна зрада з необережності? Чи правомірно взагалі розглядати подібні справи та давати їм правову кваліфікацію поза загальним контекстом?

3. Під час розглядуваних слідством подій в Україні, зокрема і в українських ЗМІ, стояв сильний галас — мовляв, південноафриканське вугілля не годиться для українських теплових електростанцій — про що й нагадало Бі-бі-сі. Саме це  й стало однією з причин відставки тодішнього міністра енергетики Юрія Продана, який фігурує в матеріалах слідства як третя особа. У виданому ДБР досить детальному публічному релізі про це немає жодної згадки. Чи не свідчить це, що ДБР вивчило факти поверхово? Й чи не мали би ЗМІ нагадати цей необхідний бекґраунд, без якого висвітлення теми є неповним?

4. Цитата з релізу ДБР: «Усвідомлюючи, що самостійно він не зможе досягнути своєї мети, Віктор Медведчук домовився з Петром Порошенком, який, як президент України, мав необхідні можливості адміністративного впливу на вертикалі виконавчої та законодавчої влади». Якщо факт домовленості достеменно встановлений слідством, чому в релізі немає ані дати, ані місця, ані обставин досягнення цієї домовленості? Так, реліз ДБР — то далеко не всі матеріали справи, але ж він був покликаний переконати, що йдеться не про політичне переслідування, та й чимало інших дат у тексті фігурують. А що потрібно, щоб юридично довести факт змови — скажімо, чи потрібна для того дослівна розшифровка розмови Порошенка з Медведчуком? 

5. Цитата з тексту релізу: «Дбаючи про свої політичні інтереси, Порошенко та Медведчук прийняли рішення про необхідність надання операціям з придбання вугілля у підприємств, визначених терористичними організаціями, вигляду звичайної господарської діяльності через формальну перереєстрацію місця їх знаходження та відкриття їм розрахункових рахунків на підконтрольній Україні території, видаючи їх за національних виробників вугільної продукції».

Найперше, що мали би пояснити експерти: який режим економічних відносин із окупованими територіями Донбасу діяв на час розглядуваних слідством подій? Друге: що означає «формальна перереєстрація», чим вона відрізняється від просто перереєстрації, й чи доведено, що вона була саме формальною? Адже стаття 13 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» дозволяла компаніям працювати на окупованій території «виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України» — щоправда, стаття 13-1 забороняла будь-яке переміщення товарів із окупованих територій. То як розв'язувалася на той момент ця суперечність, і чи можна кваліфікувати порушення статті 13-1, якщо воно було, як держану зраду? А навіщо далі за текстом слово «легалізація» щодо цих підприємств узяли в лапки, якщо вони справді перереєструвалися? Це ж нібито реліз правової установи, а не пропагандистський текст?

6. Чи справді на час окупації шахти, про які йдеться, були в державній, а не приватній власності?

7. Ще цитата з релізу: «31 грудня 2014 року ПАТ Центренерго здійснило нібито на адресу ДП Луганськвугілля та ДП Шахта імені Кисельова оплату платежів на суму 10 мільйонів гривень як готівкових авансових платежів за майбутнє постачання вугільної продукції — по 5 мільйонів гривень кожному. Цього ж дня зазначені готівкові кошти були доставлені керівництву терористичних організацій “ЛНР” та “ДНР” і використані ними для забезпечення діяльності організацій». Що означає слово «нібито» — тобто насправді ні? А як же зарплати шахтарям — у тодішніх ЗМІ були публікації, що шахтарі отримували зарплату у гривнях і бігли їх міняти? І головне: чи ДБР мало реальну змогу провести аудит на окупованих територіях, та ще й щодо подій семирічної давнини? А може, масово опитати тамтешніх свідків?

8. І нарешті, заключний абзац: «В результаті таких дій енергетична галузь України була поставлена у залежність від Російської Федерації та терористичних організацій “Л/ДНР”». Але ж вище в тексті йшлося, що Росія заборонила експорт вугілля до України начебто навмисне, щоби саме через це стала можливою наведена схема. Тобто якби не заборонила, то й зради не було б? Та й досі торгівля з Росією ведеться — й ніхто не отримує звинувачень у державній зраді.

Є в тексті релізу ДБР й інші моменти, що потребують коментарів юристів. Скажімо, в який спосіб слідчі могли точно дізнатися, про що розмовляли Порошенко та Медведчук на зустрічах, і чи є ймовірним, що все це — факти, а не припущення. Бо справу Шеремета ми всі бачимо — гучна презентація результатів слідства, й віз і досі там.  

Необхідною частиною бекґраунду мало би стати нагадування, що це — далеко не перше  кримінальне провадження проти Порошенка. А всі попередні або закриті, або переведені у млявоплинний стан. Тільки відкрили їх гучно, з великим розголосом, а закрили тихо, не привертаючи суспільної уваги. Сухий залишок: багато хто в суспільстві переконаний, що все, в чому обвинувачували Порошенка, — доведені факти. Але на цьому тлі звинувачення в державній зраді не можна розглядати — й не можна висвітлювати — окремо від загального контексту!

Дивує й те, що слідство за підозрою в такому тяжкому злочині було відкладено далеко на потім, коли з решти звинувачень нічого не вийшло. А чи відкрилися якісь нові факти, раніше невідомі? Чому ж про них нічого не відомо громадськості?

І чому, якщо 12 січня Порошенко повідомив точну дату й час свого повернення в Україну, за два дні його оголосили в розшук? А потім — із розшуку зняли?

Складається враження, що будь-що посадити Порошенка для Володимира Зеленського — надзавдання, самоціль. Під час дебатів на стадіоні він так і сказав Порошенкові: «Я — ваш вирок». Посадити Порошенка — й тим виконати передвиборчі обіцянки. Тоді вже й не спитають про покарання корупціонерів та інших злочинців — «посадка» Порошенка все й усіх затьмарить. Одним махом — і ореол борця за справедливість гарантовано.

Не можна не згадати й пресмарафон Зеленського, де найперше ж запитання стосувалося «посадок». Не покарання злодіїв від влади, а саме «посадок» без жодних уточнень. Тон задав сам Зеленський ще під час виборчої кампанії: «Прийде весна — саджати будемо». Певна частина ЗМІ цю тональність підхопила й відтоді наполегливо навіює суспільству попит на «посадки». Знову: не на невідворотність покарання, а просто на «посадки» у стилі: от посадимо кожного десятого — й настане почуття глибокого задоволення. Хліба, видовищ і крові! Звісно, в певної частини суспільства зростає такий попит. А Зеленський відчуває настрої саме цієї верстви суспільства — умовно назвімо її аудиторією «Кварталу 95».

Тож і виникає підозра: «посадка» Порошенка для Зеленського має стати тим символом, який підмінить реальність і зніме запитання й про покарання шахраїв від влади, й про реальне правосуддя. Іміджевий проєкт, і не більше. Звісно, не виключено, що Порошенко справді скоїв злочини — можливо, деякі можна кваліфікувати і як зраду. От тільки поки що все, що довкола нього відбувається, не переконує.