Авторка книги «Втрата» Олеся Хромейчук нагадала журналістам про точність та чутливість

«Єдиним "стандартом" [журналістики], який я побачила в своїй ситуації, була героїзація. Ми мусимо показати героя, героїчну історію і якщо є мама чи сестра, та ще й з Англії, мусимо зробити інтерв’ю».

Чи варто копіпастити некрологи загиблих військових? Чи готові їхні рідні відповідати на питання журналістів під час поховання? Ці та інші етичні питання у своїй книзі A Loss («Втрата») підняла Олеся Хромейчук, брат якої загинув на сході України у 2017 році.

Володимир Павлів прослужив у Збройних силах України майже два роки. Загинув внаслідок влучання осколка поблизу Попасної на Луганщині.

Детальніше про викладені у книзі спостереження директорка Українського інституту в Лондоні розповіла в інтерв'ю виданню Korydor.

До написання книги «Втрата» Олесю Хромейчук спонукали спогади і невисловлений біль. Щодо журналістів, вона вирішила розповісти, як цей досвід відчуває родина загиблого.

«Головна претензія, яку я мала — це перевірка даних: якщо ви публікуєте цю інформацію, то перевірте її», — сказала Олеся Хромейчук. Наприклад, у некрологах було зазначено, що Володимир Павлів мешкав у Бельгії та Великій Британії. Насправді ж — у Нідерландах.

«Мене обурило в некрологах те, що здавалось — журналісти не надавали ваги фактам. Ніхто не контактував із нами, щоб їх перевірити. Помилки були ніби й малі, але насправді вагомі, — розповіла письменниця. — З некролога в некролог передруковувалося те, що він жив у Бельгії й Великій Британії. Це не так. Там було написано, що він приїхав із Західної Європи й пішов на війну і робилися висновки, що він значить тому й приїхав, щоб піти на війну. Думаю, це хтось просто дофантазував...».

У текстах, які поширювалися із сайту на сайт, сестра Володимира Павліва читала про те, яким він був героєм. Журналісти навіть не замислилися, ким він був насправді. Для авторки книги це стало теж болісним моментом.

«Героїзація вона мене дуже сильно насторожила, змусила задуматися, що ми цінуємо в людях, — каже Олеся Хромейчук. — Чи ми цінуємо людське життя, тільки якщо людина зробила щось героїчне? Чи ми цінуємо людське життя взагалі? Зі складної й непересічної історії мого брата журналісти вибудували якийсь спрощений героїчний наратив. Мовляв, жив собі заможно хлопака в Бельгії (хоча насправді в Нідерландах), почув, що в Україні війна, героїчно залишив чудову роботу, пішов на фронт і загинув за неньку Україну. Прозаїчна історія вочевидь не спрацьовує. Це мене обурило. Я не впізнавала брата за цією історією. Одразу виникало запитання: невже я можу пишатися тільки таким героїчним братом? Чому я не можу пишатися таким, яким він був насправді? До того ж, інші військовослужбовці та військовослужбовиці, хто це читали… вони могли бути звичайними людьми, як і більшість із нас, без героїчних історій. І от ці люди могли читати героїзований некролог мого брата і не впізнавати у розповіді себе».

За словами авторки книги, під час поховання Володимира Павліва частина журналістів вирішили, що це добра нагода поставити складні запитання його сестрі та мамі.

«Мені здається, що тут уже питання просто чутливості. Адже людина в горі. Щойно закопали могилу. Мабуть, все ж таки це не час: підходити і задавати складні питання? Так само в церкві під час похорону, відспівування: мені врізалися в пам’ять труна і світло телекамер, які робили зйомку. Це було дуже некомфортно і це теж про чутливість», - каже Олеся Хромейчук.

Вона звертає увагу на те, що в будь-якій ситуації журналіст має послуговуватися стандартами професії.

«Я розумію, що наша країна опинилася у війні раптово і журналісти несподівано стали військовими журналістами. Можливо, вони не завжди задумувалися над питаннями чутливості: що можна показувати в новинах, а що ні? Але про це треба говорити. Треба говорити, чи варто показувати мертві тіла? Чи чутливо показувати людину в горі? Я розумію, що на початках усі були невпевнені, як висвітлювати такі теми. Але в 2017 році я думала, що виробилися якісь стандарти. Однак єдиним “стандартом”, який я побачила в своїй ситуації, була героїзація. Ми мусимо показати героя, героїчну історію і якщо є мама чи сестра, та ще й з Англії, мусимо зробити інтерв’ю», — пригадує авторка книги.

Нагадаємо, підготовка до інтерв'ю чи написання репортажу передбачає і увагу до чутливих тем. На сайті Media Sapiens можна знайти статті-пояснення щодо етики і актуальних тем.

Читайте, чому максимум відповідальності та співчуття – головні принципи для журналіста, який повідомляє про смертельні випадки та якою термінологією варто послуговуватися, висвітлюючи війну на Донбасі.