Ймовірний план Путіна в Україні: оновлений прогноз Вашингтонського Інституту дослідження війн

Президент Росії Володимир Путін використовує кризу, яку він створив, мобілізувавши великі військові сили навколо України, для здійснення двох основних завдань. По-перше, для просування та, можливо, завершення його зусиль щодо відновлення дієвого контролю над самою Україною. По-друге, задля розколу та нейтралізації альянсу НАТО.

Розгорнуті Росією війська можуть підтримати масове вторгнення в Україну з півночі, сходу та півдня, що може надати Путіну фізичний контроль над Києвом та іншими великими українськими містами, дозволяючи йому диктувати умови, які здійснили б перше з цих завдань. Однак таке вторгнення може підірвати його зусилля щодо здійснення другого завдання, оскільки могло б згуртувати альянс НАТО навколо необхідності реагувати на такий драматичний акт агресії. Вторгнення також тягне за собою значні ризики та певні високі витрати. Російські військові дії, зосереджені на обмежених військових операціях на півдні та південному сході України, у поєднанні з короткою, але широкомасштабною та інтенсивною авіаційною та ракетною операцією могли б краще позиціювати Путіна для здійснення обох завдань, а також зменшити ймовірні витрати та ризики для Росії.

Тому зараз ми прогнозуємо, що:

• Росія не буде проводити повне бронетанкове вторгнення, щоб завоювати всю Україну цієї зими (без змін).
• До середини лютого російські бронетанкові війська будуть відкрито широко розгорнуті на окупованому Донбасі (ймовірність цього збільшилась).
• Росія може розгорнути авіаційно-ракетну операцію по території всієї неокупованої України у поєднанні з відкритим розгортанням на окупованому Донбасі (щойно визначений курс дій).
• Росія може здійснити обмежені наземні вторгнення на північ і захід з окупованого Донбасу та/або на північ з Криму.

Наш попередній прогноз щодо того, що Росія розмістить бронетанкові війська у Білорусі на початку 2022 року (який ми вперше зробили в грудні 2020 року і востаннє оновили в грудні 2021 року), справдився.

Ми визначили новий варіант дій після нашого попереднього розгляду російських варіантів дій, які Путін готує та може здійснити у поєднанні з відкритим вступом до окупованого Донбасу: авіаційно-ракетна операція, можливо, масштабна, по території всієї неокупованої України. Ми помітили ознаки того, що він готує цей варіант. За нашою оцінкою, така авіаційна операція в неокупованій Україні є значно більш імовірною, аніж вторгнення, спрямоване на захоплення значних територій неокупованої України, включаючи Київ та інші великі міста. Путін може розпочати авіаційну та ракетну операцію та/або обмежені наземні вторгнення на південний схід та південь України до того, як російські війська завершать розгортання та підготовку вздовж північного українського кордону та Білорусі. Станом на 27 січня 2022 року ми ще не готові передбачити, що Путін фактично віддасть розпорядження про авіаційно-ракетну операцію в поєднанні з просуванням на Донбас, але політики повинні знати про те, що Кремль готується до такої можливості — окремо від підготовки до великого наземного наступу.

Російська авіаційно-ракетна операція, спрямована як на окуповану, так і на неокуповану Україну, може стати навіть більшою короткостроковою проблемою для США і НАТО, аніж вторгнення з метою окупації більшої частини України, так само як ситуація з живими заручниками створює більше напруженості та складності, поки вона триває, аніж здійснене вбивство. Якщо російські бронетанкові сили захоплять столицю та великі міста України, дієві засоби впливу Путіна на Захід істотно зменшаться, оскільки він використає майже повну міру своєї здатності завдати шкоди Україні та залишить Заходу мало можливостей для того, щоб спробувати стримати такі дії або запобігти їм шляхом умиротворення.

Однак частковий напад, при якому зберігається видима здатність йти далі, посилює тиск на Захід, з тим, щоб він задовольнив деякі вимоги Путіна, аби відмовити його від подальшого насильства. Утримання від завоювання Києва та великих українських міст дозволить Путіну продовжувати вимагати від Заходу поступок, які виходять за межі українських проблем, наприклад, загальні зобов’язання не розширювати НАТО далі. А військове завоювання України Росією, напевно, зробить такі зобов’язання неактуальними та зменшить тиск до того, щоб Захід взяв на себе такі зобов’язання.

Проте авіаційно-ракетна операція, яка залишає українську державу номінально незалежною з оточеним і заляканим урядом і народом, дозволить Путіну затягувати кризу. Він зможе продовжувати свої зусилля, спрямовані на збільшення напруженості та тертя між Україною, Сполученими Штатами та європейськими союзниками Америки (особливо німцями, враховуючи їх надзвичайну вразливість перед енергетичним тиском Росії), використовуючи загрози продовження авіаційних нападів, економічного спустошення України і Європи, або, зрештою, вторгнення й окупації України.

Авіаційно-ракетна операція проти неокупованої України є менш витратною та ризикованою для Росії у порівнянні з вторгненням та окупацією території, хоча разом з тим авіаційно-ракетна операція більш витратна і ризикована, аніж просто відкрите переміщення сил на окупований Донбас без нападу за межі нинішньої лінії зіткнення. Сполучені Штати та НАТО повинні надати пріоритет розробці узгодженої відповіді на такий варіант дій на додаток до інших зусиль зі стримування та підготовки відповідей на російські загрози.

Цілями такої російської авіаційно-ракетної операції можуть бути, зокрема:

• Збільшити розбіжності у західному альянсі;
• Посилити тиск на Захід, щоб він пішов на більші поступки щодо розширення НАТО загалом і розміщення сил НАТО у Східній Європі;
• Змусити Україну піти на подальші поступки вимогам Росії щодо окупованого Донбасу;
• Змусити Україну прийняти нову версію Мінських угод або зовсім іншу угоду, зробивши ще більше поступок, що підривають український суверенітет;
• Змусити Україну внести зміни до Конституції, що виключають членство в НАТО;
• Розхитати українську владу;
• Створити кризу управління та стабільності в Україні шляхом примусу до поступок, що обурюють українських патріотів;
• Завдати шкоди українській економіці;
• Серйозно принизити гідність українських військових задля підготовки ґрунту для подальших вимог або російських військових дій, якщо Путін не зможе досягти своїх цілей шляхом цієї більш обмеженої операції.

Авіаційно-ракетна операція з більшою ймовірністю досягне цих цілей, ніж просто переміщення російських сил на окупований Донбас. До того ж така операція з більшою ймовірністю досягне цих цілей за ціну, прийнятну для Путіна, аніж один лише бронетанковий наступ уздовж північного узбережжя Азовського моря.

Якщо Кремль зможе затягнути кризу на своїх умовах, це може підвищити витрати для Сполучених Штатів і НАТО. Сполучені Штати та НАТО повинні зробити своїм пріоритетом не дати Путіну затягувати кризу, швидко збільшуючи ризики для його сил і витрати для російської економіки, щойно він ініціює конфлікт або шляхом відкритого переміщення сил на окупований Донбас, або шляхом нападу на неокуповану Україну.

Сполучені Штати та НАТО найкраще могли б стримати або зірвати такий напад, розгорнувши та використавши системи протиповітряної та протиракетної оборони наземного та морського базування та винищувачі-невидимки, щоб збити російські пілотовані літаки, що атакуватимуть цілі в неокупованій Україні. Метою таких західних військових операцій було б накласти на Росію досить високі витрати, щоб переконати Путіна уникнути операції або припинити її.

Відкрите розміщення військ Росії на Донбасі з російською авіаційною операцією або без неї в неокупованій Україні повинно спричинити весь спектр каральних санкцій США та Європи проти Росії. Сполучені Штати та їхні союзники повинні також визначити поріг, за яким продовження таємного розміщення військ Росії на окупованому Донбасі спричинить таку відповідь. Але російські варіанти дій, що розглядаються в цьому прогнозі, в тому числі авіаційно-ракетна операція, чинитимуть величезний тиск на відносини США з їхніми неохочими партнерами, особливо з Німеччиною, якщо в цих варіантах не буде вторгнення значних російських сил до неокупованої України. Сполучені Штати та їхні більш віддані союзники повинні вже зараз підготуватися до цієї складної ситуації.

Реакція Європи на спроби США згуртувати альянс для стримування Путіна на цей час свідчить про те, що більш обмежений напад Росії скоріше послабить і розколюватиме НАТО, аніж військове завоювання більшої частини України. Повне російське вторгнення та окупація України, включаючи Київ та/або інші великі міські центри, зруйнує простір для прийняття рішень Заходу. Це той варіант дій Росії, що найімовірніше викличе сильну, узгоджену реакцію Заходу. Однак російська військова агресія без повномасштабного вторгнення, навіть з широкою авіаційною операцією, дає Путіну ініціативу і створює невизначеність щодо того, як Путін в кінцевому підсумку вирішить кризу. Путін дуже дієво використав такий підхід у Сирії та інших країнах. Він відкриває простір для численних дискусій і розбіжностей щодо відповідей між Сполученими Штатами, їх європейськими союзниками та Україною. Тривалий російський економічний тиск на Європу, особливо на Німеччину, на тлі такої кризи може серйозно підірвати згуртованість альянсу.

Сполучені Штати та решта їхніх партнерів по НАТО повинні погодитися на ризик серйозного напруження і навіть шкоди американо-німецьким відносинам і відносинам між НАТО і Німеччиною, щоб рішуче відповісти на цю більш обмежену форму російської агресії. Надання Путіну дозволу на те, щоб домагатися значних поступок з боку України або Заходу шляхом обмеженої агресії становить більшу небезпеку для згуртованості, довіри до альянсу НАТО і навіть виживання, аніж протистояння Німеччині та іншим непоступливим членам НАТО шляхом накладення таких жорстких економічних покарань на Росію, що завдають економічної шкоди цим союзникам. Зняти напруження у відносинах з Німеччиною та іншими союзниками, особливо через погані рішення, які вже прийняв німецький уряд, є більш керованою проблемою в довгостроковій перспективі.

Фредерік В. Каган, Мейсон Кларк, Джордж Беррос та Катерина Степаненко,

Вашингтонський Інститут дослідження війн

Главком