Донька легенди львівських "Карпат" виступить на Олімпіаді в Пекіні

Сьогодні, 4 лютого, у день відкриття зимової Олімпіади, боротьба за медалі розпочинається у фігурному катанні.

Україну на турнірі представлять шестеро фігуристів, серед яких – дует Олександри Назарової та Максима Нікітіна, пише Футбол 24.

Хвилювання та суддівський фактор.

Для найсильнішої української пари у танцях на льоду пекінська Олімпіада стане другою у кар'єрі.

Проте батько Олександри, відомий у минулому футболіст харківського Металіста та львівських Карпат Євген Назаров, переживає не менше, ніж чотири роки тому.

"Розумію, що від мене мало залежить, та хвилювання важко стримати, – каже 50-річний Євген Миколайович.

– Головне, щоб Саша та Максим виступили у свою силу і відкатали чисто.

А судді вже розставлять все по своїх місцях.

До того ж важливо усі коронавірусні процедури пройти, як слід.

У наш час це важливий організаційний аспект".

У фігурному катанні, на відміну від футболу, роль суддів ще важливіша.

Однак Назаров запевняє, що донька ніколи не звертала увагу на ці речі.

"Олександра – людина з характером.

У всякому разі сліз у Саші я ніколи не бачив.

Вона намагається шукати причини невдач у собі.

Знаєте, на суддів скаржитися найлегше.

Раніше я відвідував ледве не всі змагання і чув реакції батьків, потім форуми різні читав.

Так от скарг завжди багато, хтось навіть про хабарі заявляє.

Та це не про Сашу.

Вона передусім аналізує свої виступи".

Євген Миколайович не впевнений, чи спостерігатиме за пекінськими виступами доньки у прямому ефірі.

Усе через нерви.

"Раніше спокійно дивився.

Так, хвилювався, але емоції міг приборкати.

Моя дружина – більш емоційна.

Вона навіть на мої матчі рідко приходила.

А за Сашу переживає ще сильніше.

Світлана до виходу на лід доньки допомагала їй з організаційними моментами, була поруч, утім сам виступ не дивилася.

Я ж навпаки – завжди переглядав.

Та це вже у минулому.

Протягом кількох останніх років дивлюся лише у записі, адже нервуюся страшенно.

Можливо, старію", – усміхається батько фігуристки.

Незвичне вітання з пологового будинку.

17 листопада 1996-го Карпати з Євгеном Назаровим у складі перемогли Ворсклу (2:0) і пішли на зимову паузу у Вищій лізі.

Менше ніж через два тижні у сім'ї карпатівського півзахисника відбулася радісна подія.

Євген Миколайович добре пам'ятає день, коли на світ з'явилася його донька.

Самі пологи виявилися доволі складними.

Світлана Назарова зайшла у пологову палату о 9-й ранку, та лише опівночі, після кесаревого розтину, змогла народити.

Про факт народження доньки Євген Миколайович дізнався у напрочуд незвичний спосіб.

"Зранку зателефонував якийсь чоловік і навіть не відрекомендувався.

Одразу почав перераховувати медичні препарати, які я мав привезти у пологовий.

Зокрема, назвав певні ліки і додав "це для дитини".

А тоді після паузи перепросив: "Пробачте… Так, ваша дружина народила".

Очевидно, лікар був втомленим після нічного чергування, тому без особливої помпезності сповістив мені радісну звістку", – пригадує Назаров.

Євген та Світлана обрали хрещених батьків для маленької Олександри з футбольного світу: гравця Металіста Віктора Григорова та дружину ще одного футболіста харківської команди Олександра Карабути.

Попри це, Олександра практично не цікавиться футболом.

"На мої матчі Саша не ходила.

Можливо, тільки у дитинстві.

У нас з дружиною існувала традиція – вона зустрічала мене на стадіоні після поєдинків.

Так от у Львові Світлана приходила з маленькою Сашенькою", – розповідає Назаров.

Батько каже, що донька змалечку була вольовою і дивувала міцним характером: "Якщо дітям властиве розсіювання уваги та відсутність концентрації, то Сашка могла виконувати вправу до того моменту, поки тренер не казав "Досить".

Часто вона компенсувала недоліки своєю працею.

А ще вмінням робити самоаналіз і шукати причину невдач у собі.

Насправді фігурне катання – це складний вид спорту, тут добряче думати треба".

Доля випадку і нерозлучна пара.

Спорт у житті Олександри з'явився випадково.

Хоч батько і був професіональним футболістом (до того ж бронзовим призером Вищої ліги-1998 у складі Карпат), проте спершу його дорогою пішов тільки старший син Євген, який теж займався футболом.

Поки глава сімейства перебував у роз'їздах, вихованням дітей опікувалася дружина Світлана.

Вона відводила сина на футбол і разом з донькою очікувала на завершення тренування.

Одного дня жінка вирішила, що 7-річну Олександру теж треба залучити до спорту і записала її у гімнастичну секцію.

"Саша була дуже відповідальною, наздогнала дівчат, які займалися у гуртку швидше за неї.

Так трапилося, що у сина діагностували проблеми зі здоров'ям – алергію.

Лікарі порекомендували нам віддати малого на хокейну секцію, оскільки випари льоду могли зарадити цьому.

Тому поки Женя займався у хокейній школі "Дружба-78", дружина з донькою чекали на нього.

А далі все повторилося, як і з гімнастикою.

Дружина вирішила, що доньці також треба знайти заняття.

І записала її на фігурне катання", – розповідає Євген Назаров.

Спочатку тренери забракували Олександру, адже на той момент їй виповнилося майже 8 років.

Та все ж вирішили оцінити її здібності.

Гімнастичні навички допомогли – дівчинку зарахували.

А незабаром вона потрапила у руки до відомої тренерки зі спортивних танців на льоду Галини Чурілової.

Саме Галина Володимирівна багато років тому і сформувала пару, що ледве не на десятиліття стане найсильнішою в Україні.

Відтоді Олександра Назарова та Максим Нікітін не розлучаються і вирушають на свою другу Олімпіаду.

"Макс – дуже хороший хлопець, ми тісно спілкуємося і з ним, і з його батьками.

За усі ці роки неодноразово їздили на змагання та проводили разом багато часу", – розповідає Назаров.

"Бачимося раз на тиждень.

Про спорт майже не говоримо".

Фігурне катання – доволі дорогий та витратний спорт.

Олександра з дитинства брала участь не лише у всеукраїнських змаганнях, а й у міжнародних.

Значна частина витрат лягала на плечі батьків.

"У час моєї футбольної кар'єри це особливо не відчувалося, – каже Назаров.

– Коли Саші виповнилося 15 років, настав час робити черговий крок, розвиватися далі.

Тому вона поїхала у Москву до відомого тренера Олександра Жуліна.

А це додатково і оренда помешкання, і оплата роботи тренера.

І так протягом трьох років.

Черговий переїзд на Сашу та Максима чекав після нашого конфлікту з Росією – їм довелося вирушити у Сполучені Штати, де вони продовжили тренування".

Назаров також віддає належне Галині Чуріловій, яка зробила чималий вплив на формування його доньки як професіональної фігуристки: "Саші пощастило з тренерами та керівниками.

Вони завжди давали слушні поради, направляли, не створювали додаткових перешкод, а на початку шляху взагалі фінансово допомагали.

Зараз я працюю тренером у дитячій школі Металіста 1925 і розумію, наскільки це складний крок для наставників.

Не перешкоджати вихованцю рухатися назустріч новому рівню".

Життя спортсмена – це постійні роз'їзди, збори та виступи.

Тому зараз Олександра нечасто бачиться з батьками.

"Раз на тиждень – у неділю.

Збираємося усією сім'єю: приходить старший син з дружиною та нашим внуком, а також Саша зі своїм хлопцем.

Про спорт майже не говоримо – донька не дуже любить спілкуватися про тонкощі тренувального процесу.

Хоча тато у неї тренер, могла б і щось запитати", – жартує Назаров і пригадує ще одну історію з дитинства.

У січні 2012-го в австрійському Інсбруку відбувалися перші Зимові юнацькі Олімпійські ігри, на які від України вирушив дует Назарова - Нікітін.

Напередодні поїздки батько запропонував Олександрі разом потренуватися.

"Донька розповідала, як непросто у фізичному плані виконати на одному рівні довільну програму, увесь прокат – це велике навантаження.

Тому ми провели кілька тренувань, я трохи її "поганяв".

Звичайно, за одне-два заняття неможливо щось покращити.

Однак вони поїхали на Олімпіаду і здобули друге місце.

Програли тільки росіянам, яких, власне і перемагати не можна – судді свою справу зроблять.

Так от я їй дотепер згадую: "Бачиш, лише два тренування з татом провела, а вже срібна медаль.

А якби три тренування – однозначно золото завоювали б", – сміється Євген Назаров.