Юрій Федоров: Про підготовку наступу свідчитимуть розгортання шпиталів і похоронних команд

Світовий інформаційний простір вже третій місяць переповнений заявами про велику ймовірність повномасштабного наступу російських військ на Україну. Український президент та керівники силового блоку заспокоють: війна почалася не сьогодні, а вісім років тому, тому нічого нового у таких повідомленнях немає. Насправді, ситуація на кордоні кардинально не змінилась.

Поки політики і медіа вправляються в оцінках ймовірностей розвитку подій, західні військові експерти уточнюють свої прогнози і описують нові сценарії можливого загострення. Один з них: Кремль готується до авіаційно-ракетної операції в поєднанні з просуванням на Донбас.

В інтерв’ю «Главкому» член Чеської асоціації міжнародний досліджень, колишній науковий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин у Лондоні, військовий експерт та фахівець з безпеки Юрій Федоров назвав найслабкіші місця російської армії, розповів, чому навіть кількісна перевага в людях та озброєнні не допоможе Кремлю у разі повномасштабного наступу.

Біля кордонів з Україною перебувають понад 100 тис. російських солдатів. Дані про це сходяться і в керівництва України і в країн Заходу. Але в оцінках ймовірності повномасштабного вторгнення Росії, думки подекуди кардинально розходяться. Якщо говорити суто про військовий аспект, скільки часу буде потрібно російській армії для утворення наступального угрупування? За якими критеріями ми зможемо ідентифікувати, що нас найближчим часом очікує атака?

Дуже багато залежить від того, яку конкретну військову і політичну ціль може поставити перед собою Росія, починаючи військову операцію. Зазвичай, розглядаються декілька сценаріїв розвитку ситуації.

Перший варіант, який вважається найбільш небезпечним для України, – це спроба Росії окупувати лівобережну Україну, а також захопити Київ та Одесу. Для того, щоби реалізувати цю мету, Росії необхідно зосередити і використовувати значно більшу кількість особового складу та техніки, ніж є (вздовж кордону) зараз. Дозвольте кілька простих міркувань.

З українських джерел відомо, що Збройні сили України мають близько 80 так званих батальйонних тактичних груп. Зазвичай цей термін вживають для характеристики кількості боєздатних частин, які можна використовувати у бою. Росія на кордонах з Україною зосередила десь близько 53-55 батальних тактичних груп. З підручників будь-якої військової справи, військового мистецтва відомо, що для наступу необхідно мати істотну перевагу в силах, удвічі, утричі, іноді у чотири рази. Все залежить від того, операція якого типу планується.

Скажімо, для штурму великого укріпленого міста, типу Харкова, потрібна дуже велика перевага в силах. Штурм великого міста, яке добре захищається, – це одна з найважчих, найскладніших військових операцій. Отже, якщо говорити про «велику війну», то, схоже, у Росії для цього не вистачає сил.

Але є й інші можливі сценарії ведення військових операцій проти України. Наприклад, захоплення Маріуполя, захоплення всієї території Луганської та Донецької областей, створення так званого «сухопутного коридору» до Криму узбережжям Чорного моря, захоплення Одеси, наступ із Криму вздовж каналу Сіверського Донця. Приблизно такі сценарії розглядаються фахівцями, в ЗМІ постійно зустрічаються такого роду роздуми. Ось тут набагато складніше говорити про те, чи здатна Росія здійснити такі операції. Але принаймні більшість західних аналітиків схиляється до думки, що таки здатна наявними силами, виходячи з великої переваги Росії у військово-повітряних силах.

Всі говорять про істотну перевагу Росії в озброєнні і військовій техніці. Для того, щоби знизити цю перевагу, США та Великобританія постачають до України велику кількість протитанкових систем, у тому числі Javelin й низку інших озброєнь.

Все ж таки, які часові рамки для створення наступального угрупування є і за якими ознаками ми зможемо роздивитися, що війська справді готуються до наступу?

Є певні маркери, які вказують на технічну та військову готовність тієї чи іншої сторони до проведення наступу. Це, зокрема, підвезення боєприпасів, розгортання систем управління, розгортання підрозділів зв'язку, радіоелектронної боротьби, це розгортання медичних загонів, польових шпиталів і навіть похоронної команди. Якщо вони з'являються у військах – це показник того, що вони готові до наступу і чекають команди.

Тобто приховати це неможливо, з супутника все буде видно?

З супутників дуже важко визначити, чи це похоронну команду розгорнули, чи щось інше. Розвідка не тільки даними з супутників керується. Але в принципі, з супутників можна визначити розгортання польового шпиталю, систем чи підрозділів управління військами, це видно. Вони мають свою специфічну військову техніку. Судячи з того, що кажуть американські експерти, зараз відбуваються саме насичення в районі кордону військ тими підрозділами, частинами, без яких неможливо розпочинати воєнну операцію. Адже не випадково американська розвідка, президент Байден кажуть, що наступ може початися практично будь-якої миті. Значить, якісь підстави говорити про це у нього є.

«Чого хоче Путін? «Фінляндизації» України»

Ви згадали про постачання Javelin. Є ще постачання зенітно-ракетних комплексів Stinger. Польща обіцяє постачати переносні зенітно-ракетні комплекси Grom, які використовують проти загроз з повітря. Чи достатньо усіх цих поставок, щоби «закрити» повітря від атак літаків?

Javelin проти літаків використати неможливо, наскільки я це собі уявляю. Це засіб для знищення танків. Називаються різні цифри, вважається, що поставлено близько 150 пускових установок Javelin та понад 500 ракет Javelin. Це серйозна сила, якщо вміти нею користуватися… Якщо припустити, що половина з поставлених ракет вразить ціль, то буде знищено 250 російських танків, це буде серйозною втратою для Росії і може серйозно знизити силу наступу, якщо він буде.

А тепер щодо переваги в авіації, переваги в атаках з повітря (переваги російської армії). Давайте згадаємо історичні приклади. Під час операції проти Іраку в 2003 році США протягом трьох тижнів використовували крилаті ракети і бомбардували іракські військові об'єкти, іракську армію. Під час однієї з операцій з бомбардування на території Сирії, яка тривала, здається, півтора місяця, так, була перевага в повітрі. Але вона не забезпечує миттєвої перемоги, якщо судити з цих прикладів. А Путіну потрібна перемога, по-перше, швидка, щоби Захід не встиг використати всю свою перевагу: і військову, і політичну, і економічну, для того, щоб зупинити наступ російських військ. І по-друге, постає питання політичних цілей під час обмежених операцій. Наскільки я уявляю, політична позиція Путіна полягає не в тому, щоби здобути військову перемогу, завдати поразки Збройним силам України. Вона у тому, щоби змусити Україну прийняти політичну капітуляцію. Тобто піти на політичні умови Росії щодо Донбасу, оголосити нейтральний статус, можливо, надати Росії у користування якісь військові бази. Чого хоче Путін? Політичної капітуляції, перетворення України на російський протекторат. Або, як деякі вважають, більш обмежена мета – це так звана «фінляндизація» України (процес або стан примушення значною мірою орієнтуватися на інтереси сусідньої більш могутньої держави. Назва терміну походить від характеру відносин між Фінляндією і СРСР протягом 1944-1989 років, після завершення Радянсько-фінської війни і до розпаду СРСР), щось у такому дусі, а не просто воєнна перемога.

У мене є серйозний сумнів, що навіть у разі, якщо Україна зазнає воєнної поразки, це призведе до політичної капітуляції. На мій погляд, навіть окупація російською армією кількох областей України не призведе до того, що українське суспільство прийме російські умови. Я не говорю зараз про владу, кажу про суспільство України, населення України, про політичний клас. Ось я не думаю, що ці групи населення країни приймуть російські умови.

Приклад бомбардування НАТО території колишньої Югославії у 1999 році свідчить про те, що навіть із застосуванням лише авіації можна змінити політичне керівництво країни, коли було усунуто від влади Слободана Мілошевича. Якщо Росія хоче зміни українську владу на політично лояльну для себе відносно малими зусиллями, для чого їй накопичувати на кордонах настільки велику кількість своїх військ?

По-перше, я не ставлю розумові здібності російського керівництва високо. Зосередження сухопутних сил навколо України – це, насамперед, інструмент тиску на Україну, щоби створити напругу і в політичному класі, у керівництві країни, і в суспільстві. Люди важко сприймають ситуацію, коли будь-якого дня може початися війна, що спричинить дуже важкі наслідки.

Це одна з цілей Росії – створити інструмент потужного морально-психологічного і політичного тиску на Україну. А от чи будуть ці війська використані в тій чи іншій операції – інше питання. Звернув би увагу на фактор часу. Для того, щоб досягти політичних цілей війни і одночасно не викликати, скажімо, реакцію Заходу з оголошенням території України безпольотною зоною, треба буде постаратися. Уявіть, через два-три дні Вашингтон оголосить територію України безпольотною зоною, тобто він погрожуватиме збивати російські літаки, які з’являтимуться у повітряному просторі України. Я би не виключав такого розвитку подій.

«Втрати Росії в Грузії в перерахунку на один день були вищими за втрати СРСР в Афганістані»

Згідно з рейтингом сили армії Global Firepower Index Україна з торішньої 25 позиції піднялась на 22 місце. За словами міністра оборони Олексія Резнікова, українська армія найчисельніша в Європі і налічує 261 тисячу військових. Що для вас кажуть ці дані, якою реально є сила української армії і як її правильно виміряти?

По-перше, я не дуже високо ставлю ось цей рейтинг Global Firepower. Набагато серйозніші дослідження ведуться у Міжнародному інституті стратегічних досліджень у Лондоні (IISS). Вони, правда, там не вибудовують рейтинги, вони дають картину того, що реально має та чи інша армія. Тобто скільки техніки і озброєнь знаходяться дійсно в бойовій готовності у складі бойових частин. А от Global Firepower враховує взагалі все присутнє у країні озброєння. Якщо цим керуватися, тоді виходить, наприклад, що в Росії є чи не 13 тис. танків, тоді як у частинах, які вестимуть війну, знаходяться трохи більше 3 тис. Приблизно такі цифри.

У будь-якій армії дуже велику роль відіграє не тільки показники кількісного складу танків, гармат тощо, а й рівень професійної підготовки військовослужбовців. Тобто чи вміють вони поводитися з озброєнням, наскільки злагоджено вони можуть діяти. Велику роль грає морально-психологічний стан військ. Чи готові військовослужбовці жертвувати життям заради досягнення перемоги? Ось тут дуже велике питання виникає. Військові української і російської армій перебувають у абсолютно різному психологічному стані. Одна справа – захищати свою землю, інша справа, коли посилають воювати, де можуть убити. Так чи інакше, це все теоретичні міркування. Як вони працюватимуть буде видно лише на практиці.

Я би звернув увагу на війни, у яких брала участь російська армія. Це війни у Чечні, які закінчилися поразкою для російської армії і військово-повітряна операція у Сирії. Та остання навіть і не показник. Бо російська авіація діяла проти озброєних загонів, у яких не було засобів протиповітряної оборони. Тобто літаки там літали практично безкарно і бомбардували тих, хто не міг нічим відповісти. Причому я б не сказав, що, з суто професійної точки зору, російська авіація діяла дуже кваліфіковано і грамотно в Сирії, адже були зруйновані чималі частини великих міст. У той час як сучасна західна авіація уражає точково цілі. Наприклад, вищезгадана операція НАТО у Сербії. Об’єкти уражалися досить точно. Був дуже великий скандал, коли помилково американські бомби чи ракети, напевно, це була ракета, потрапили у двір посольства Китаю. Але це виняток з правил.

Окрім морального духу і не завжди точної влучності, які ще слабкі місця є у росіян, зокрема з точки зору озброєнь?

Ця армія у її сучасному вигляді практично не воювала. Те, що відбувається на навчаннях, це не показник. Є такий термін «бойова злагодженість підрозділів». Це, як здатність планування, кваліфікація штабних працівників перевіряється тільки в бойових умовах. Після війни, скажімо, у Грузії, немає підстав її оцінювати. У Грузії ця армія здобула перемогу тільки завдяки значній кількісній перевазі. А кількість втрат, це один з показників бойової підготовки Збройних сил, у перерахунку за один день становила 15 людей. Втрати за цим показником були вищі, ніж під час війни в Афганістані в найнапруженіші для радянської армії моменти.

Щодо озброєння російських військ, то сучаснішим за озброєння української армії я би не називав. Можливо, якіснішим, більш модернізованим. Зокрема, мова про танки, хоча це танки радянських часів. Якщо говорити про артилерію, тут я б не став говорити про те що російська артилерія набагато краща. Взагалі, поняття краща – це щось побутове. Але, знову ж таки, поява Javelin і шведсько-британських протитанкових ракет (комплекс NLAW (Next Generation Light Anti-tank Weapon) може нейтралізувати бронетанкову техніку російської армії. Авіація так, вона більш сучасна в Росії, ніж в Україні.

«Російські солдати не зовсім розуміють, що вони взагалі тут роблять»

В Україні, коли експерти говорять про силу чи слабкістьукраїнської армії, найперше називають флот. Наскільки важливе значення у ймовірному повномасштабному конфлікті він матиме, якщо враховувати, що Чорне і Азовське моря є так званими закритими?

Якщо говорити про можливу війну Росії та України, то російський флот має значення. По-перше, як засіб для висадки десанту, а, по-друге, як засіб, оснащений крилатими ракетами великої дальності, калібрами, які мають дальність до 2,5 тис. кілометрів. Якщо говорити про десантні можливості російського Чорноморського флоту разом з тими шістьма десантними кораблями, що рухаються у бік Чорного моря зараз, то Росія матиме там загалом 13 великих десантних кораблів двох різних типів (за даними міністерства оборони Швеції, у бік Чорного моря зараз рухаються одразу шість великих десантних кораблів). Одночасно вони можуть здійснити десантування приблизно 3,5 тис. осіб і десь 60-70 одиниць бронетанкової техніки. Це не багато. При цьому потрібно розуміти, що такий десант, який висаджується зазвичай на якусь необладнану ділянку узбережжя, стає дуже вразливим для артилерійського вогню. Взагалі, десантування з моря – це дуже складна військова операція і Росія не має досвіду у здійсненні таких операцій. З іншого боку, якщо йдеться про пробиття сухопутного коридору в Крим, то морський десант в тилу Збройних сил України може зіграти, звичайно, свою важливу роль.

Важлива роль – це можливість «пробити» сухопутний коридор до Криму?

Дуже важко сказати. Дивлячись, куди цей десант висадиться, які сили будуть спрямовані на його нейтралізацію, знищення, чи зможе українська армія завдати важкого авіаційного удару по цьому десанті. Війська, які висадилися на узбережжі практично беззахисні проти, скажімо, артилерійського вогню або авіаційного удару.

На російсько-українському кордоні перебувають понад 100 тис. російських військ, багато з яких розміщені на тимчасових військових базах. Наскільки довго вони зможуть там перебувати і як фактор відсутності бойових дій позначається на військових?

Уявіть собі, що ви живете на морозі в наметі. Скільки часу може якась частина чи з'єднання жити за таких умов? Адже це необладнані повною мірою наметові містечка, це використання якихось випадкових приміщень, припустимо, колишніх піонерських таборів. Це ж літні приміщення. Тобто величезна кількість військ перебуває у непристосованих умовах. Звичайно, люди хворіють, тим більше коли зараз пандемія Covid-19… Все це діє дезорганізуюче на особовий склад, і на рядових, і на офіцерський склад, які не зовсім розуміють, що вони взагалі тут роблять.

Тобто, час грає проти Путіна?

Звичайно. Коли війська, які стоять у стані бойової готовності цю боєготовність ніяк не реалізують, це найгіршим чином позначається на особовому складі.

«Активна фаза українсько-російської війни може тривати місяць – півтора»

У Росії значна перевага як у кількості солдатів, так і в озброєнні. Але чи коректно порівнювати, якщо у ймовірному збройному конфлікті з українського боку може бути задіяна практично вся армія, а з іншого – лише ті сили, які накопичені біля українських кордонів? Чи є у Росії можливості підтягнути додаткові сили, скільки їх?

Давайте назвемо кілька цифр. У російських сухопутних військах, а воюватимуть насамперед вони і авіація, перебуває 280 тис. військових. Додамо до них ще 45 тис. з повітрянодесантних військ. З українського боку сухопутні війська – це 145 тис. – 150 тис., і ще від 20 тис. до 30 тис. десантно-штурмові війська.

Тобто основна маса сил, яка може бути задіяна у війні з одного боку до 330 тис. військових, з іншого близько 170 тис. Але ж Росія не може оголити всі інші напрямки своїх кордонів. Вона тримає певну кількість військ у зоні Балтії, певну кількість у Південному окрузі… Я веду до того, що значна частина тих сил, які Росія спроможна виділити для війни з Україною вже зараз перебуває на українських кордонах.

Як надовго може затягнутися така війна, якщо не буде втручання НАТО, керівництво якого виключає фізичну участь військових Альянсу у ймовірному конфлікті?

Усе залежатиме від того, наскільки завзято чинитимуть опір Збройні сили України. Якщо вони зможуть втягнути російську армію у затяжні бої, тоді цей конфлікт може тривати, місяць-півтора, після чого сторони просто видихнуться. Ні у Росії, ні в України не буде сил для того, щоби продовжувати активні бойові дії. Конфлікт перейде у якусь позиційну війну.