Зв'язкова Романа Шухевича, яка чверть століття провела у таборах, відзначає 97-річчя

Сьогодні, 4 лютого, виповнюється 97 років Дарії Гусяк – діячці Організації українських націоналістів, яка була зв’язковою головного командира УПА Романа Шухевича.

Дарія Гусяк провела у тюрмах і таборах 25 років.

Вийшла на волю лише у 51 рік, пише Dyvys.

Дарія Гусяк народилася у 1924 році у Трускавці у національно свідомій сім’ї Юрія та Марії Гусяків.

Близькими родичами мами були такі діячі ОУН, як Дмитро Данилишин та Василь Білас.

Від 1939 року мала тісні контакти з членами підпільної ОУН та виконувала доручення організації.

ЇЇ батька – Юрія Гусяка НКВС арештував у 1940 році, його доля залишилась невідомою.

У 1946 році разом з підпільницями Олею Ільків та Мартою Пашковською їде до Стрия, де знайомиться з Катериною Зарицькою.

Від неї отримує завдання та інструкції для організації хати-криївки.

Діставши документи переселенців з Польщі, Дарія Гусяк з мамою і Мартою Пашковською організовує таку хату в селі Грімне Городоцького району.

В тій хаті узимку 1947-го упродовж трьох тижнів перебував провідник УПА Роман Шухевич.

З цього часу Дарія стає зв’язковою генерала Шухевича.

На Великдень 1948 року в лісі, при великій кількості повстанців, була прийнята у члени ОУН, а її присягу приймав сам Роман Шухевич.

За дорученням головнокомандувача Дарія їздила в Москву, щоби розвідати режим роботи американського посольства, а в Києві вивчала можливості підриву пам’ятника Леніну.

Арешт і табори.

2 березня 1950 року, за три дні до смерті Шухевича, Дарію Гусяк заарештували.

Побиттям і катуванням вимагали назвати місце перебування її керівника.

Майже на очах за тоненькою перегородкою били маму.

Її крик доводив до відчаю, але Дарія витримала.

Згодом до неї в камеру підсадили агентку «Розу», яка спочатку працювала в нацистському гестапо, а згодом була перевербована в радянську спецслужбу.

Розповідям, що «Роза», яка представилася учасницею націоналістичного підпілля, може передати записку Шухевичу, Дарія не повірила, – йдеться на сайті Українського інституту національної пам’яті.

Тоді слідчі випробували психотропний препарат, який викликав галюцинації.

Боячись наступного разу збожеволіти і несвідомо зрадити побратимів, Дарія погодилася передати записку з попередженням.

Вона була адресована не на пряму адресу, де перебував Шухевич, а родичці власниці його хати, яка мешкала зовсім в іншому кінці села Білогорща неподалік від Львова.

Дарія знала, що там нікого нема, а селянка, здогадавшись, зуміє попередити підпільників.

Так би й сталося.

Якби на голосні допитування енкаведистів до мами не підійшов малолітній син Данило.

Хлопець на одній із фото пізнав знайому тітку (зв’язкову Галину Дидик) і вказав хату, де її бачив.

Так чекісти вийшли на слід Романа Шухевича.

5 березня під час захоплення головнокомандувач УПА застрелився, зв’язкову спіймали.

Дарію Гусяк упродовж року утримувалась радянськими спецслужбами в тюрмі «на Лонцького» у Львові.

Потім її перевезли до Києва для продовження слідства.

Рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР засуджена за ст.

(«зрада Батьківщини») на 25 років тюремного ув’язнення.

Неволю відбували в Верхньо-Уральську Челябінської області, а згодом у Володимирській тюрмі.

Лише у 1969 році їх перевели у концтабір в Мордовії.

Дарія вийшла останньою, відбувши весь термін покарання.

Пропозицію погодитися на дострокове відхилила.

Її ніхто не чекав удома.

Всю сім’ю репресували і вивезли в Сибір.

«Мені лишалося 2,5 роки.

А поруч відбували ув’язнення шістдесятники, з ними так цікаво було спілкуватися.

Адже саме їм упівці передали естафету боротьби за Україну.

У тюрмі на сходах зустрілася із Судоплатовим, вбивцею Коновальця і Шухевича.

Він був репресований як посібник Берії та відсидів 12 років.

– Він низенько мені поклонився.

Я кивнула у відповідь, бо так вихована.

Розмовляти не можна було.

Ненависті у мене не було, бо вона затьмарює розум.

Він гідний найжорсткішої кари, але хай люди його осудять.

Життя на волі.

Звільнили Гусяк у березні 1975 року.

Однак дозволу на повернення на батьківщину вона не отримала.

Поселилась у Волочиську на Хмельниччині у подруги по боротьбі Катерини Зарицької.

З 1995 року мешкає у Львові.

Стала членом Проводу Конгресу українських націоналістів.

За порадою Слави Стецько створила громадську жіночу організацію — Всеукраїнську лігу українських жінок та стала її головою, об’їздила всю Україну, створила осередки ВЛУЖ у 22 областях.

Як голова ВЛУЖ була співзасновником Національної Ради жінок України, представляла цю організацію на міжнародних з’їздах і конференціях.

Нагороджена президентом України у 2008 році Орденом княгині Ольги III ступеня та «Орденом Лева» від міста Львова.

Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджена ювілейною медаллю «25 років незалежності України».

У своїх розповідях для УІНП згадує, – «Якби не та війна, то я би ще пожила, а так відчуваю, що довго не витримаю», – зі сльозами на очах каже Дарія Гусяк.

– «Увечері сідаю і переглядаю всі новини.

Тяжко, але не дивитися – не можу.

Найбільше болить, що кращі сини знову вмирають за Україну.

Співчуваю росіянам, бо у них попереду великі труднощі.

Російська Федерація довго не витримає, імперія загине – за все треба буде відповідати.

Ми боролися за соборну Україну навіть тоді, коли її було розділено між різними державами.

Донбас і Луганщину не треба віддавати.

Вони тільки тепер починають відроджуватися.

Важливо, що люди там самотужки стають українцями.