Можна жити дуже цікаво, якщо захотіти…

Коли познайомилася з пані Ніною, то вона мене вразила своєю активністю, любов’ю до життя та людей. З нею дуже цікаво розмовляти, бо дізнаєшся чимало нового і що важливо – вона не просто якусь там теорію просуває, а справді так живе.

- Розкажіть, будь ласка, про себе, яким був шлях від навчання до роботи?

- Народилася на Галичині. Там добре закінчила школу, бо інакше не могла – мама була вчителькою. Після школи 1966 року поїхала навчатися до Чернівців, вступила у текстильний технікум, який успішно закінчила 1970 року здобувши спеціалізацію «Технолог трикотажного виробництва». За направленням працювала на трикотажній фабриці у Хмельницькій області. Через два роки за сімейними обставинами мене перевели на Чернівецьку трикотажну фабрику №1. Працювала на різних посадах, також була секретарем партійної організації у швейному цеху. Компартія розвалилась, а потім і фабрика майже зупинилась. Довелося опановувати нові професії. Подалася в магазин, там понад 10 років працювала у відділі «Електротовари» завідуючою. Постійне спілкування з людьми, їхні слова вдячності завжди допомагали у роботі і надихали на кращі результати.

- Знаємо, що вас збагачують подорожі. Які найяскравіші спомини залишилися досі?

- Свою щорічну відпустку проводила з йогами в Криму в горах. Я тоді почала займатися йогою у студії «Лотос» у викладачки Людмили Мартиненко, яка набула спеціалізованого досвіду у Петербурзі та Індії. Зараз, вважаю, це найкраща студії в місті, де не лише сертифіковані викладачі, але й є окрема група для старших «Зрілий вік». Там обов’язково поліпшується і здоров’я, і настрій. Адже все дуже цікаво, активно і люди начисто забувають про свої роки, які лягли на плечі. А подорожі кримськими горами додавали сил і бажання йти далі, це був потужний заряд енергії. І, без перебільшення, можу сказати, що подорожі - це кращі моменти мого життя.

«Я завжди хочу бути у вирі подій»

- Дозволяєте собі на пенсії сидіти без діла?

- Коли добігла до заслуженого відпочинку, то пересвідчилася, що відпочинок – це не для мене. Я завжди хочу бути у вирі подій. Рік працювала у дитячій установі помічницею завідуючої. Звільнилася, бо не могла сприйняти те, що побачила. Потім життя мене знову повернуло уже працювати в гуртожиток, де колись прожила 4 ліпші студентські роки. Зі студентами працювати дуже цікаво, серед молоді до нас повертається молодість. Але почалися проблеми зі здоров’ям – остеопороз. І 60 років довелося залишити роботу і витягати себе з проблем. Була операція на хребті, але я не здавалася…

- Це тоді вперше взялися освоювати скандинавську ходьбу?

- Так, це в одній з телевізійних передач почула про скандинавську ходьбу. Донька купила мені спеціальні палиці. Вони не дешеві, але ліки значно дорожчі. Через інтернет обрала уроки та інструктора. І вже 8 років поспіль тренуюся щодня у парку «Жовтневий», ходжу по 5, а то і 10 кілометрів зараз. Рухатись спочатку нелегко, але потім треноване тіло вже чекає очікуваного навантаження. Маю гарний результат, але на це пішло декілька років. Було не легко, щоб запрацювали 70% м’язів, які укріпили кістки, й остеопороз відступив. А ще при скандинавській ходьбі відбувається чудове кардіотренування і як наслідок – позбуваєшся проблем з тиском. Коли почуваєшся здоровою, то з’являється більше енергії, яку хочеться реалізовувати на добро. І що більшій кількості людей допомагаєш, то більше дається сил.

- Розкажіть, будь ласка, про свій досвід допомоги пораненим воїнам у шпиталі?

- Настав 2014 рік – страшний початок воєнних дій на Сході. У військовий шпиталь, що на вулиці Героїв Майдану, почали привозити важкопоранених бійців. Мене попросили, щоб у ролі волонтерки приходила до поранених. Я охоче погодилася. Знайшлися люди, які давали гроші на закупку продуктів, а мені треба було готувати домашню їду і йти з нею та добрим словом підтримки до хлопців. І розпочалося друге життя. Бачити страждання цих соколиків було нелегко. Скільки у них було сповідей про те життя, а це мені додавало сил робити для них добро. Пройшло 5 років і розпочався коронавірус. Цей жах також треба було сприйняти спокійно і розумно. Головне – виконувати рекомендації вчених та лікарів. Карантин закрив дорогу у шпиталь. Про наш шпиталь поранені говорили якнайкраще, а вони лікувалися за ці роки у багатьох закладах. Лікарі ставили всіх на ноги і бійці поверталися на передову. Карантин був як сигнал «стоп», але це нудно, і я записалася в організацію «Турбота», яка на денному відділенні опікується людьми похилого віку, які ще можуть і хочуть жити активно. Я вдячна Богові, що привів мене туди, де чудові керівники – Наталія Іллівна, Неля Андріївна, Олена Євгенівна та інші. Вони в нас вдихнули життя. Багато відвідуємо цікавих гуртків на різний смак - іноземні мови, вивчення релігії, історія краю, основи медицини, здоровий спосіб життя... Прекрасна розумна людина наш викладач, лікар-фітотерапевт Сергій Часовенко. Вчимося у нього любити себе і вести здоровий спосіб життя. Насправді можна жити дуже цікаво, якщо захотіти відповідно нести себе, а не проживати чужі історії у телесеріалах. Слід пам’ятати, що ми приходимо у цей світ творити добро і любити ближнього, і тут принцип бумерангу працює точно.

- Який маєте трудовий стаж, чи справедливий нині розмір пенсії відносно вкладених вами сил?

- Важкі часи у державі і для кожного з нас. Маючи стаж понад 44 роки, пенсія - 3000 гривень. Це держава так не подумала про нас. Але потрібно шукати хоч на кілька годин у день маленьку роботу, яка принесе дохід. З іншого боку - це радість, якщо хтось потребує нашої допомоги. Тому що діти далеко, внуки виросли. Нам залишається лише радіти життю і тому, що потрібні собі і не є тягарем для рідних та близьких. А коли випадає нагода ще й піклуватися про знедолених, то це радість для душі. Багато можна робити добрих справ (вони продовжують наше життя), і тоді жити не нудно, бо ти знаєш для чого прокидаєшся вранці.