«Стоп-Земля»: фільм замість уявного друга

В Україні з’явилося кіно, на яке відреагували глядачі віком до двадцяти років. У «Жовтні» на сеанси «Стоп-Земля» розбирають квитки. Гамірний хол перед входом до зали спонукає згадати школу. Під час перегляду глядачі, яким на вигляд не більше двадцяти, забувають про відра попкорну і ловлять кожне слово Маші чи Сені. Боксофіси стрічки свідчать, що «Стоп-Земля» може стати подією для так званого покоління зумерів. Насправді ж це люди, яких пандемія позбавила випускних чи іншого колективного досвіду.

В онлайн-прокаті стрічка стане доступною найширшому колу глядачів. Чи не загубиться вона серед серіалів? Що, власне, змінює для старшокласників перегляд фільму «Стоп-Земля» у кінозалі?

Головне — не зациклитися на кольорі стін уявно-реальної школи і побачити ті питання, які підняла Катерина Горностай. Можливо, це трохи полегшить життя старшокласникам, яких замість підготовки до життя вчать вдягати й знімати гумові рукавички.

Кілька уроків класу зумерів із фільму Катерини Горностай:

«Гра чи дійсність». Наскільки це ігрова картина? Немає жодного сенсу шукати у Києві схожу школу чи вечірку, де ставлять українську музику. Кінорежисерка допускає умовності і в  інтер’єрі, і в соціальному зрізі покоління, про яке йдеться у фільмі. Наприклад, майже вилучає матеріальну складову. Не змушує своїх героїв вчити уроки. Залишає майбутніх випускників вільно бродити вулицями.

Катерина Горностай бере за основу прийоми документального театру та велику увагу приділяє особистому досвіду старшокласників, яких обирає для зйомок. Тобто перед нами змодельовані, але реальні ситуації, де означені справжні виклики для старшокласників.

«Розгубленість». Вони просто мовчать і чекають. Ці старшокласники справді такі? Схоже, що так. Одна з переваг картини – тривале дослідження. Під час занять у створеній нею лабораторії для майбутньої акторської групи авторка фільму, мабуть, сама дізналася про «зумерів» чимало цікавого Саме тому фільм чітко влучив у свою аудиторію.

«Фільм не для всіх». Чому є сенс витрачати понад дві години свого життя на споглядання життя старшокласників? Бо «Стоп-Земля» – це про людей загалом. Різниця тільки в тому, що в дорослому житті замість однокласників вас збиває з ніг авто чи загроза вторгнення.

Фільм Катерини Горностай може спонукати більше спілкуватися чи, навпаки, мовчати у товаристві людини, яка шукає відповідь на важливе питання.  Що стоїть за мовчанням головної героїні Маші, довго ніхто не здогадується. У фіналі вона не просто привселюдно зробила крок назустріч хлопцеві, який їй подобався. Справжній фінал фільму — вона говорить про цей вчинок, і розділяє везіння і досвід.

«Чи може кіно допомогти?». Вбити дві години – цілком. Також після перегляду «Стоп-Землі» ви можете знайти інші стрічки про підлітків, аби поміркувати про прийоми загострення у кіно або зрозуміти запити дітей-старшокласників. Діти змінилися, університети — ні. Найбільший здобуток Катерини Горностай, мабуть, і полягає в тому, що кінорежисерці вдалося окреслити психологічні портрети і діагнози цікавих людей із натовпу. До речі, троє людей із акторської групи залишили навчання у вишах, які обрали для вступу, й далі шукають себе.

«Розмови і споглядання. У чому кіно?». Не засмучуйтеся, якщо «Стоп-Земля» вам видається не такою захопливою, як, скажімо, стрічка-катастрофа «Не дивися вгору». Експериментальний досвід Катерини Горностай — на межі документального театру, кіно і психологічного дослідження. По суті, замість фільму як такого, нам продали фрагмент розмови зі старшокласниками, в якому немає очевидного початку чи фіналу. Це просто досвід, який ми можемо взяти до уваги.

Окрім кіно, у роботі Катерини Горностай важливо побачити питання, які вона підняла. Десятикласники з фільму «Стоп-Земля» знають, що депресія – це не про поганий настрій. Вони пригадують свої травми у тирі, а перші приступи клаустрофобії відчувають у музеї космонавтики.

А ось монтаж фільму, на відміну драматургії і зйомок, може викликати питання. Я, наприклад, так і не змирилася з міксом інтерв’ю і кіно реальності.

«Стоп-Земля» –  міжнародна назва, хоча й майже не перекладається англійською. Кінорежисерці вдалося окреслити виклики, близькі для підлітків різних країн. Недаремно ж фільм відзначили на «Берлінале» та пропонують до перегляду тинейджерам у  США.