Тепличний бізнес в Україні: чи є шанс вистояти?

Великі тепличні комбінати, які працюють на газу, на межі закриття. А чимало маленьких тепличних бізнесів в Україні «погоду» не роблять. На порозі - ще більша навала іноземних овочів та фруктів. Чи вистоять в цьому протистоянні українські тепличні господарства?

«Після підписання угоди між Україною і Туреччиною про зону вільної торгівлі інтервенція турецької продукції в нашу країну стане ще більшою. Мова йде про 10 млрд доларів імпорту — в основному це овочі і фрукти. У нас і зараз багато турецької продукції, — розповів „Агравері“ Іван Стефанишин, радник директора ОРСП „Шувар“ з питань АПК. — На ринку „Шувар“ тепличних вітчизняних овочів та фруктів — мізер, але таке співвідношення імпорту і вирощеного в країні стосується не тільки цієї продукції. В тепличному секторі взагалі переважає імпорт, на який витрачається 800−900 мільйонів доларів щорыно. На жаль, обсяги імпорту, як і ціни на продукцію, зростатимуть».

Яким буде новий сезон для українських тепличників, якщо вартість енергоносіїв може сягати 60% собівартості їх продукції?

Теплиці ТЗОВ „СОТЕКО“. фото: lviv.dcz.gov.ua

«Якщо ми забажаємо поставити свою ціну на тепличні огірки і томати — Туреччина не дасть нам цього зробити. Її дешева продукція спонукає українських тепличників до закриття бізнесів, — розповідає Валерій Ревенко, директор ТЗОВ „СОТЕКО“ — одного з потужних тепличних комбінатів Львівщини. — Якщо в Україні буде продаватися, наприклад, вітчизняний огірок за ціною 60−70 грн/кг, а турецький завезуть по 30 грн/кг, що треба зробити аби вижити у власній країні? Впровадити мито на ввезення продукції. Є ще одна проблема: не всі турецькі врожаї надходять в Україну легально».

Зараз Асоціація «Теплиці України» працює над підготовкою проекту щодо обмеження доступу турецької продукції на український ринок, але ця справа може затягнутися і на рік. Як підкреслює експерт, щоб врятувати вітчизняний тепличний бізнес — треба виставляти законодавчі бар'єри, необхідні субсидії, дотації. Добрива, енергоносії - це дуже великі затрати.

«Захисту потребує все сільське господарство України — інакше ми будемо їсти все „не наше“, і якість завезеної продукції, м’яко кажучи, буде не найкращою, — каже Валерій Ревенко. — Тепличники України можуть забезпечити країну необхідним об'ємом продукції і навіть експортувати врожаї. Наприклад, на Тернопіллі в закритому ґрунті вирощують 10 гектарів перцю, який дає фору імпортним аналогам!»

Як наголошує експерт, імпорт доцільний тоді, коли в Україні продукція не вирощується: з листопада — максимум до січня. Вже в лютому і березні починається сезон українських тепличних огірків, з квітня — вітчизняних томатів. Отже при бажанні наша країна могла б взагалі обходитися без імпорту.

Але що маємо по факту? Наприклад, Калиновський комбінат «Тепличний», який має 48 гектарів теплиць недалеко від Києва, — на межі закриття, тому що повністю працює на газу. У кого є альтернатива «блакитному паливу» — вугілля, пелети, тріска, лушпиння — ще якось виживають.

«Зараз дуже напружена ситуація — треба пережити зиму, але це дуже складно, — каже Іван Стефанишин. — Я не бачу перспектив для тепличних господарств, які працюють на газу. Переходити на альтернативні види пального теж проблема, тому що і на них ціни зросли автоматично. Треба розібратися, на якій підставі, чому так сталося? Наприклад, лісівники підняли ціни на деревину втричі!»

Читайте також: Лариса Бичкова: Часто аграрії платять з власної кишені, щоб розмінувати поле на Сході України
 

Кількість скляних теплиць скорочується, плівкових — зростає

ТЗОВ «СОТЕКО» працює сьогодні і на газу, і на вугіллі. Спочатку скляні теплиці господарства (площею майже 7 гектарів), де вирощують огірки, помідори і печериці, повністю опалювали газом, але дорогий ресурс змусив частково перейти на вугілля.

Встановлювати сонячні батареї на комбінаті не ризикнули — їх окупність мінімум 10−12 років, занадто довго. Колись альтернативою вважали когенератори, які при спаленні газу виробляють електроенергію і тепло. Але в даних умовах якщо спалити дорогий газ — вартість електрики буде такою самою як отримана від ТЕЦ.

Для зменшення витрат підприємства та більшої енергонезалежності у тепличному комбінаті „СОТЕКО“  встановлено 5 вугільних котлів та устаткування для подачі зрідженого вуглекислого газу. фото: present5.com

До речі, займатися світлокультурою (вирощуванням рослин повністю або частково при штучному освітленні) українські фермери бояться. В Україні таких новаторів мало, оскільки світлокультура не вигідна. Наприклад, якщо виростити при світлокультурі огірок, який буде коштувати 50 грн/кг, а на український ринок завезуть турецький по 25 грн/кг, хто виграє?

В Україні скорочується кількість скляних теплиць, а кількість плівкових зростає. Скляну теплицю утримувати важче, її будівництво — дороге задоволення. Якщо раніше теплиця на три гектари, спроектована голландцями, окупалась за 5−7 років, то тепер, при сучасних цінах на матеріали — за 15−20 років. Зокрема в минулому році втричі подорожчав метал, з якого роблять стовпи для теплиць — і скляних, і плівкових.

Читайте також: Страсті за пестицидами: чим загрожують Україні заборони ЄС

«Я працюю в тепличній галузі з 2004 року — тоді в Україні було 650 гектарів скляних теплиць, — розповідає Валерій Ревенко. — В 2014-му країна залишилася без 100−150 гектарів теплиць, розташованих в Криму і на Сході України. Деякі тепличні комбінати позакривалися, оскільки були збитковими. Зараз в Україні залишилося до 200 гектарів скляних теплиць — і більше не буде.

Проте в Україні багато фермерських теплиць під плівкою: у когось — тисяча квадратів, у когось — 10, 20 соток. Думаю, їх загальна площа близько 15 тисяч гектарів. Плівкова теплиця може окупити себе за один-два роки — в залежності від конструкції, плівки, умов клімату тощо. До речі, під плівкою отримується не найвища якість продукції, але покупець не розрізнить, в яких умовах вирощені культури — під склом чи плівкою: настільки еволюціонувала селекція рослин.

Зараз господарі ставлять теплиці з дерев’яного бруса — будують конструкції років на п’ять: натягають плівку, роблять мінімальний полив — набурили свердловин, за воду не платять. Затрати — мінімальні, врожайність вдвічі менша, ніж у нас, але господарям вистачає. Втім, наш тепличний комбінат платить за воду, лабораторні аналізи, державні збори — дрібні виробники не платять нічого. І свій труд не цінують".

Акумуляція тепла — як в голландських теплицях п’ятого покоління

фото: @fgshaffran 

Чимало тепличних бізнесів в Україні на межі банкрутств, а Віталій Шакало — фермер з Херсонщини, вирішив повернутися в тепличну справу, яку називає ризикованою.

«Мої попередні теплиці були не дуже вигідні, примітивні. Але я завжди прокручував в голові проект енергоефективної теплиці, робив креслення. І коли заробив кошти, почав будувати власну енергоефективну плівкову теплицю площею 0,25 га, її розмір — 50×50 метрів, — розповів „Агравері“ Віталий Шакало, голова ФК „Шафран Любимовський“. — В теплицях втрачається тепло через щілини на вході, втрати залежать від площі плівки, є бокове промерзання. Але якщо в примітивних теплицях площею 0,25 га промерзає майже чверть площі, то у вдосконаленій — всього 0,03 сотки».

Зараз фермер ставить котельню для різних форм твердого палива, почав монтувати ефективну систему акумуляції тепла — аби зекономити на опаленні теплиці. Ідея модернізації проста: вентилятори заганяють гаряче повітря під землю на глибину у півметра. Це тепло не виходить з теплиці через плівку, а залишається в землі.

«Такий підхід варто впроваджувати лише в невеликих теплицях. Чимось схожа технологія акумуляції тепла є в голландських теплицях п’ятого покоління. Але різниця в тому, що голландці гаряче повітря з-під стелі розганяють по теплиці і гріють рослини, а у нас залишки цього повітря спрямовуються під землю», — пояснює фермер, який планує оцінити ефективність такої модернізації через місяць-півтора.

Деякі господарства починають сезон пізніше

На Херсонщині тепліше, ніж в інших регіонах України. Клімат змінюється, але все ж таки південь України — це не Туреччина, де обігрів теплиць мінімальний або його зовсім немає. На Херсонщині зими бувають з «сюрпризами». Наприклад, минулої зими тут зафіксували 18 градусів морозу, а в квітні 2021-го вдарили приморозки до -4.

Цьогоріч не дуже холодно: в неопалюваних теплицях шпинат, петрушка і салати не померзли. Деякі господарі вже висадили розсаду в неопалюваних теплицях і розраховують на врожаї в березні-квітні.

«Я спілкувався з п’ятьма великими фермерами і багатьма дрібними, які вирощують на Херсонщині зелень, огірки — зараз вони сумніваються: чи варто запускати опалення в своїх теплицях? Можливо, треба зачекати місяць і висаджувати рослини в неопалюваних теплицях. А розсаду виростять при опаленні», — розповідає Віталій Шакало.

З усіх знайомих тепличників фермер знає лише одного виробника, який опалює свої теплиці газом — культивує розсаду, це набагато вигідніше ніж вирощувати овочі і зелень на продаж. Здебільшого на Херсонщині теплиці опалюють дровами, вугіллям та пелетами.

Спочатку для пелетів брали соняшник, тирсу на пилорамах — коштувало це біопаливо до тисячі гривень за тонну, але у людей не було тоді пелетних котлів. Сьогодні на цей вид обігріву переходять тепличні комплекси, школи, дитячі садки, різні організації і вартість пелетів злетіла вп’ятеро.

«В тих регіонах, де є великі площі під зерновими, тепличників може врятувати… солома. Наприклад, на Київщині, Житомирщині є проблема зі спалюванням соломи на полях, але її можна було б переробляти на паливні пелети, — каже Віталій Шакало. — На Херсонщині виходить невелика кількість соломи з гектару, оскільки ячмінь, пшениця виростає до 30−50 см, а в центральній Україні - від 80 см і вище.

Наприклад, велику кількість органічних решток залишає після себе амарант, цю культуру теж можна використовувати для виробництва пелет. Як і стерню кукурудзи, соняшника. Також на біопаливо доцільно переробляти сухе опале листя. Звичайно, на виготовлення пелетів також потрібна електроенергія. Але якщо люди будуть шукати альтернативу, почнуть більше переробляти відходи сільського господарства — може і знайдеться вихід зі складного становища".

Накрутки ритейлу і демпінг домашніх господарств

фото: Depositphotos

«В своїх теплицях ми зараз вирощуємо огірки, але не знаю чи будемо засівати другу чергу. Подивимося що відбуватиметься на ринку: все дуже дорого», — каже Валерій Ревенко. Ціни на добрива піднялися майже вдвічі. Деякі позиції, необхідні для вирощування овочів, зросли втричі. Наприклад, ціна селітри взагалі підскочила в чотири- п’ять разів. Отже не дивно, що частина тепличників поставить бізнес на паузу.

«Є планка економічної доцільності виробництва. Треба допомагати тим тепличникам, які мають певний рівень ефективності, — каже Іван Стефанишин. — На жаль, в нашій країні виробникам допомагають епізодично: якусь «діру» залатали, в іншому боці «вилізло». Але для споживачів не робиться нічого! Хоча в Європі на першому місці стоїть не виробник, а споживач. Там все роблять для того аби у людей було менше стресів від підвищення цін.

А в Україні чомусь звикли констатувати, що ціни знову піднялися. Але треба говорити про інше — як не допустити їх зростання. Наприклад, поляки зараз обнулять ПДВ на продукти харчування — в торгівлі, не на виробництві. Якщо зробити таким чином — є шанс знизити ціни.

До речі, в Польщі - дуже сильні асоціації, які об'єднують виробників певних видів продукції. В Україні асоціацій — купа, але їх голови тільки заявляють про проблеми в галузі. Чи пішли сьогодні тепличники до уряду на переговори? Наприклад, цукровики пішли — бо це потужні підприємства".

Читайте також: Назад у майбутнє. Чи можливі продовольчі картки у 2022?

Тож споживачі-патріоти зможуть пошукати соковиту і смачну продукцію українських тепличників на ринках, а великі супермаркети, вірогідно, торгуватимуть імпортом: ритейлу вигідніше отримувати великі партії товару, без зайвого клопоту.

На жаль, українські виробники не мають потрібних обсягів продукції і гарантій поставки. Такі у нас реалії: то машина у фермера зламалася, то бензину нема, або ще щось і поставки зриваються.

Отже огірки і помідори будуть завозити в українські супермаркети фурами з Туреччини. До речі, націнка на томати — одна з найбільших в ритейлі: 57−60%.

Теплиці в Туреччині. фото: Depositphotos

Віталій Шакало згадує як пропонував свою тепличну продукцію одній торговій мережі і отримав відмову, а коли почав шукати варіанти збуту через посередників — той самий ритейл почав замовляти ту саму продукцію, навіть за вищою ціною, ніж пропонував фермер.

«Нещодавно я прибрав дві свої старі неопалювальні теплиці з петрушкою: через два тижні потрібно було збирати врожай, але я вирішив їм пожертвувати. Петрушку продавати невигідно, — розповідає Віталій Шакало. — Пам'ятаю, як з 2012 по 2016 рік ми реалізовували багато петрушки за ціною від 50−65 грн/кг — вирощували її в неопалюваних теплицях. А зараз оптові ринки дають за петрушку від 40 до 50 грн. Її завозять з тих країн, де зелень росте без опалення — з Туреччини, Узбекистану, Грузії.

Ще одна проблема — демпінгові ціни дрібних виробників. Є чимало господарів, які вирощують зелень на своїх присадибних ділянках, на покинутих дачах і реалізують її за ціною меншою за вартість збору цієї продукції. Наприклад, я плачу тільки за збір кілограму шпинату 35−40 грн, а люди продають цей шпинат по 30 грн. Ці господарі вважають свою працю і працю своїх близьких безкоштовною. Отже не тільки Туреччина заважає працювати українським тепличникам, свій руйнівний внесок додає демпінг маленьких виробників, які не поважають свій труд".