Самі живуть на драйві і дітей своїх привчають

У найкращого чернівецького тренера з більярду Іллі Осачука і учні найкращі. Кожен зі своїм характером сягає висот у житті та спорті. Є й чемпіони, навіть світу. Одна з особливостей тренера –  віднайти підхід до підопічного. Він уміло знаходить мову і з дітьми, і з їхніми батьками. Причому робить це легко і просто, ніби розважається на дозвіллі. Принаймні так це виглядає збоку. Тому, мабуть, чернівецькі більярдисти охоче тренуються в нього і приводять своїх найдорожчих – дітей, які згодом зможуть якнайяскравіше засяяти у більярдному спорті України та світу. І це дивовижно, коли тренуються у пана Іллі цілими сім’ями. Одні з таких сміливців – Довганюки, які вже два роки поспіль професійно опановують гру у більярд під пильним оком Іллі Осачука. Як їм вдалося віднайти спільну точку дотику у спорті – розпитуємо в очільників сім’ї , Олександра та Наталії.

 Наталія Довганюк: «Нам сподобалося і вирішили дати у цей спорт синів»

Знайомлячи зі своєю сім’єю, пані Наталія розповідає, що чоловік за фахом лікар-стоматолог, а вона - економіст, яка працює візажистом. Ростять двох синів: старший Віталій 12 років відсвяткує 1 березня, а молодший Василь 14 січня відзначив ювілей - 10 років.

- Пригадуєте, як вперше у вашому житті з’явився більярд?

- Спершу це було наше з чоловіком захоплення. Ми час від часу приходили у більярд-клуб, щоб потренуватися для себе, у задоволення. І ось уже два роки минуло з того часу, як нам сподобалося і вирішили дати у цей спорт синів. Звичайно, спершу діти пройшли пробні заняття і коли їм також сподобалася гра у більярд, то вже регулярно та цілеспрямовано ми розпочали водити синів на тренування.

- Наталіє, що особисто вам дають такі тренування?

- Це для мене відпочинок. Я приходжу в клуб пограти в задоволення. Реально відпочиваю. Гра йде, кулю за кулею забиваєш і уважно спостерігаєш, аналізуєш. Адже коли забиваєш одну кулю, треба правильно зробити вихід, тоді є великі шанси і наступного разу «влучити». Професійна гра у більярд – це своєрідна математика, логіка, геометрія...

- Хвилюєтеся, коли програєте партію?

- Ні. Я на якісь призи не граю. Лише один раз було, що зіграла з чоловіком на гроші – скажу правду (усміхається, - авт.). Тоді виграла 100 доларів. Потім ми ще доклали грошей і купили мені годинник до мобільного з функціями фітнес-браслета.

- Чоловік піддавався?

- Наче ні. Грали чесно.

- Як професійна гра у більярд впливає на ваших дітей?

- Вони краще думають. Логіка поліпшилася. З навчальних предметів, до прикладу, математика легше дається, діти краще рахують. Сподіваюся, що і геометрію потім охоче подужають.

- Які можете дати поради буковинцям: як згуртувати родину довкола одного хобі, коли зазвичай кожен сидить у своєму смартфоні?

- Телефони це взагалі зло. Кажу як є. Тому що тоді кожен у своєму світі і, на жаль, немає живого спілкування. Тож треба старатися хоча б раз на тиждень, бодай на вихідні, збиратися разом. Це може бути активний відпочинок на природі. Взяли м’яч і граєте у футбол, волейбол… Чи у більярд-клуб прийшли і позаймалися. Це дуже важливо таки знаходити час для себе, для сім’ї.

- Уперше бачу, щоб до більярд-клубу приходили зі своїми киями. Мабуть, влетіли у добру копієчку через «спорядження»?

- Кожен кий вартує від 200 доларів. Там ще спеціальна крейда потрібна, якою необхідно наліпку намилювати, аби кий добре зчеплювався з більярдною кулею. Придбали все необхідне, бо вирішили, що діти займатимуться цим видом спорту професійно і їздитимуть на турніри зі своїм «спорядженням». Та й тренер у нас хороший. Знаємо, що він вже виховав одного чемпіона. Подобається, як він до дітей ставиться, як все пояснює. І дітям комфортно з ним. На кожному тренуванні після ретельного пояснення - відпрацьовують завдання.

- Наталіє, уже маєте неабиякий досвід гри у більярд, чи підказуєте синам що й до чого, коли вони припускаються помилок?

- Ні, для цього є тренер. Він їм все скаже, все пояснить. Насправді я більше до дітей прислухаюся, бо вони у нас реальні спортсмени, довший час грають. Якщо чесно, то це я в них урок можу взяти і завжди охоче застосовую їхні поради – як правильно вдарити кулю у тому чи іншому випадку.

 Олександр Довганюк: «Якщо вийдемо на чемпіонат Європи, то це і фінансово дуже круто»

- Олександре, як лікарю-стоматологу допомагає гра у більярд розвантажитися після насиченого робочого дня?

- Найголовніше – гра дозволяє переключитися з роботи та буденних клопотів. У більярдному клубі можна не лише пограти, але й відпочити, з друзями поспілкуватися. До того ж, побачив можливість для дітей, що вони можуть розвиватися у цьому напрямку і згодом виборювати перемоги як в Україні, так і за кордоном.

- З чого розпочалася саме ваша любов до більярдного спорту?

- Якось зі своїм колегою-стоматологом прийшов у більярд-клуб пограти. Він у мене виграв. Тоді зрозумів, що я не вмію грати у більярд. Колега дав контакт тренера Іллі Осачука і я попросився на своє перше тренування. Ходив до нього пів року, займався майже щодня по 3 години. Опісля виграв і у свого колеги, і у всіх його друзів. Власне, досяг того, заради чого ходив на заняття.

- Що вам дала перемога? Що довели собі, коли побачили, як «виросли»?

- Перша за все, я приємно і корисно проводив час. Також зрозумів, що можна і надалі розвиватися у цьому виді спорту, якщо дуже багато вкладати часу. Наразі у мене цього часу просто нема, бо жінка, діти й треба працювати та заробляти гроші. А ось дітям я охоче даю таку можливість правильно розвиватися у цьому цікавому та дещо незвичному для Чернівців спорті.

- Розкажіть, будь ласка, як відбувався перехід у більярді від «самотнього вовка» до сімейного дозвілля?

- Спочатку я залучив дружину, ми розпочали спільні тренування. Потім тренер запропонував взяти дітей з собою, я погодився і не пожалкував, адже останні два роки для них це значно більше, аніж звичайне хобі. Молодший син Василь краще грає, він дуже впевнений у собі. Оце нещодавно посів 9 місце у своїй віковій категорії, коли у рамках чемпіонату України проводили Кубок України з Вільної піраміди.

- Як заохочували дітей, коли попервах залучали їх до більярду?

- Я часто ходив з синами пограти разом, щоб після роботи проводити з ними час. Ми відвідували різні більярд-клуби в місті, певний період це було звичайним цікавим дозвіллям. Купував їм шоколад, сік, ми грали, спілкуватися, цікавилися один в одного, як минув день. Було, що зіграли у партію на шоколадку, то дитина радісно плигала від щастя і вигукувала: «Я виграв! Я виграв!».

- Доки ми розмовляємо, молодший вправно закочує кулі в лузи…

- Старшому сину Віталію важче, він себе заставляє. А молодший має неабиякий хист до гри у більярд, цікавиться цим спортом і охоче йде на тренування. Якщо вийдемо на чемпіонат Європи, то це і фінансово дуже круто. Там понад 10 тисяч євро становить дитячий виграш, не кажучи про дорослих.

Щодо старшого сина, то він більш технічний. Віталій дуже любить проводити час у нашій невеличкій майстерні, ми разом щось крутимо-ремонтуємо. Мені імпонує таке заняття, тож стараюся розвивати дітей у різних напрямках: від полювання, риболовлі, мотоциклів до подорожей та туризму.

- Діти кажуть, ким хочуть стати у майбутньому?

- Однозначно, лікарями. У мене вся сім’я лікарів. Тато хірург, мама терапевт, брат стоматолог. На жаль, батьків уже немає, померли від ковіду протягом 2021 року. І зараз я розумію, що дуже хочу обом синам передати свої навички з щелепно-лицьової хірургії. Але нині поки що ходимо грати у більярд, і одна з головних причин – це наш тренер. Всі знають, як він виховав чемпіона світу Ярослава Тарновецького. Тож тренер дуже талановитий. Він має хороший підхід до хлопців, може не лише побачити у дитині талант, але й розкрити його, підказати, розказати, зацікавити. Оце основне. Мені ще такого не траплялося, щоб тренер міг аж так зацікавити дітей грою, зарядити їх, запалити. І якщо у нас є така можливість, тобто маємо такого чудового тренера у Чернівцях, то буде дуже шкода, якщо цим не скористаємося.

- Кажете, що маєте ще чимало сімейних захоплень?..

- Так, ми не лише більярдом захоплюємося. У нас ще багато хобі. Ми їздимо на природу, на мотоциклах вся сім’я їздить, на квадроциклах. Я підводним полюванням займаюся, дайвінгом. З дітьми ниряємо на Дністрі, Сіреті, на морі. З молодшим та інструктором на 24 метри пірнули у море. Бачили різні корали, рифи, рибки. А на мотоциклах дуже багато їздимо разом з дружиною й дітьми. Причому сини із самого дитинства на дитячих мотоциклах катаються, один з трьох років, інший – з чотирьох.

Ольга ШУПЕНЯ