«Водна поліція» на каналі «Україна»: детектив без клоунади

Міцний класичний процедурал на воді й берегах улюбленого Дніпра — так визначає новий детективний проєкт «Водна поліція» генеральна продюсерка і засновниця Space Production Дар’я Легоні-Фіалко. Серіал стартував у передпраймі «України» 31 січня. Цей слот канал здебільшого віддає багатосерійним вертикальним детективам, чим укотре підтверджує: жанр потрібний для рівноваги, але напрям не пріоритетний для цільової аудиторії. Головний контент «України» — мелодрами різної тривалості, а «Водна поліція» — продукт, не зовсім характерний для каналу. І в цьому я як постійний глядач різних детективних форматів бачу плюси.

Почати з того, що подібний серіал в українському телевізійному просторі зобов’язаний був з’явитися. Ідея не аж така оригінальна, проте лежала на поверхні й чекала, поки зорі телеменеджменту зійдуться правильно. Справа навіть не в тому, що аналогічний проєкт — «Річкова поліція» — вийшов на російському телебаченні 2019 року, про що пильні глядачі не забули нагадати. Шукаючи «російський слід», можна вийти й на «Дільничного з ДВРЗ», творці якого не приховують, що першоджерело серіалу — «Дільничний з Рубльовки», і на адаптований в Україні формат «Сліду» теж нібито з російськими «вухами». Насправді ж більшість «російських слідів» веде в західний, найчастіше — в американський напрям. Зокрема, «Слід» — це адаптація формату «CSI: Місце злочину», який стартував у 2000 році, має кілька спіноффів і є актуальним лекалом для всіх багатосерійних процедурних детективів (процедуралів).

Тож не завжди варто закидати українським виробникам, що вони, шукаючи формати, не бачать далі російських. Ті, своєю чергою, на 98% вторинні. Тут навіть не канал-замовник чи виробник-підрядник винен. Шоу замовляє український глядач, а він — консервативний, і не через поважний вік, а через набуту десятиліттями звичку сприймати телевізійний світ, телевізійні історії саме через російську призму. Тож адаптувати західне, занурювати американське чи європейське в питомо український контекст ризиковано для рейтингів.

Проте «Слід» згаданий не даремно. «Водна поліція» структурно побудована саме за його зразком, і припускаю, що серед сценаристів є причетні до української версії «Сліду». Хоча б тому, що Space Production як виробник займався його адаптацією. Хто дивився «Слід» у будь-якій версії, навіть оригінальний «CSI: Місце злочину» (я колись був його відданим фанатом), той мав би впізнати, так би мовити, руку майстра. Перші чотири серії «Водної поліції», як перші чотири серії «Сліду» — одна горизонтальна історія, яка не лише знайомить із героями, а й задає тон усьому, що глядач бачитиме далі. Причому цей початок має бути максимально жорстким, навіть близьким до стилістики нуару або неонуару, насичений несподіваними поворотами, що заводять історію далі, підвищуючи ставки, і виводять фінал на глобальніший рівень, аніж розкриття вбивства.

Все це на початку «Водної поліції» є, хоча це радше варіант «лайт», аніж «хард». Все ж таки глядач «України» не зовсім звик до спотворених розкладених трупів у воді, маніяків, «чоловічого» бекґраунду головних героїв — хоча лінія подружньої зради, більш знайома та прийнятна, може все врівноважити. Інша річ: на фоні підводних зйомок, гонитви на катерах й іншого екшену декілька деталей все ж виглядають не до кінця опрацьованими.

Водну поліцію як підрозділ створюють в акваторії Дніпра для ефективного розкриття серії вбивств. У результаті сищики виходять на прокладений іще в радянські часи підводний тунель, який веде до сховища, в якому зберігаються золоті запаси держави. Золото вкрали — привіт іспанському «Паперовому будинку»! — але таку велику крадіжку чомусь досі не виявили. Хоча сховище такого масштабу треба перевіряти щодня, як і охороняти.

Втім чіплятися до процедурного детективу — не поважати себе як глядача. Тим більше, що автори «Водної поліції» саме українського глядача поважають. Герої говорять українською. Задіяні українські актори, і для декого з них зйомки в такому проєкті — давно очікуваний дебют у ролі першого плану. Історії занурені в питомо український контекст, хай у чинних українських реаліях і не згадується, не інтегрований у сюжет, не відчутний стан війни, в якому живе країна вже вісім років. Нарешті, головна річка України як основна локація.

Однак полем бою, основним місцем дії, ареною протистояння Дніпро в усіх своїх проявах є у згаданому вже першому кейсі. Далі, принаймні в тих серіях, які я вже встиг подивитися, річка здебільшого є не місцем скоєння злочину, а радше місцем, де знайшли чергову жертву. Частіше трупи взагалі знаходять на березі, і річкова вода обігрується хіба криміналістом: він після розтину за вмістом шлунку визначає, в якій частині Дніпра міг бути скоєний той чи інший злочин. Більшу частину кожного епізоду водна поліція мало чим відрізняється від наземної. Адже розшук триває на березі, а вбивці мешкають у прибережних селах.

Зрозуміло, що всі 44 серії пірнати й гасати на катерах складно для бюджету. Тож варто віддати належне сценарній групі: треба мати вміння та досвід, аби почати кожну серію зі знайденого на березі трупа так, щоб не повторювати обставин та ще й дати заспів з інтригою. Також на позитивну оцінку заслуговують самі сюжети. «Водна поліція» нарешті порушує практику «детектива без убивства», характерну для «Джека і Лондона» чи «Дитячого охоронця».

Ще більше тішить відмова від комедійної складової як головної вимоги до нових проєктів, якщо це не мелодрами. Детектив не перетворився на клоунаду, бо акторам не треба натужно хохмити. Пошук чергового вбивці розважає сам по собі, адже детективний жанр, нагадаю, належить до розважальних. Жорсткі сюжети, до яких додається екшен, нехай не на воді, тут є самоцінними й позбавляють авторів вигадувати характери, дозволяючи зосередитися на подієвій драматургії. Справа в тому, що процедурал як вертикальний серіал передбачає колективного героя. Кожному з групи із п’яти — восьми людей треба прописати завдання, яке б дозволило персонажу бодай раз за сорок п’ять хвилин проявити себе й не загубитися. Тому ламати голови ще й над конфліктами всередині групи — відволікатися від дії. Можливо, такий підхід і не зовсім правильний, зате форматний. Якщо глядач полюбить героїв, то всіх разом. Аби любов віддати комусь одному, треба обмежитися трьома дійовими особами, решту ж персонажів зробити фоном.

Наостанок лишається надія, що «Водна поліція», хоч скільки сезоні вона триватиме, не закриє тему. Бо пригоди на воді й поруч із водою — дуже вдячна тема не для одного фільму й серіалу. Тим більше, водна й сухопутна поліція, як показує практика, мають чимало точок дотику. Отже, в подальшому історії можуть і повинні переплітатися, перетікати одна в одну. Власне, як менша річка в більшу.

Фото: канал «Україна»