Wellboy: «Не уявляю, що б з мене було, якби я виріс в місті, а не селі»

Артист, який попри свій вік подолав великий шлях: від спроб заробити, граючи на укулеле в метро, до перших місць у музичних чартах із треком «Гуси».

І поки вся країна підспівує «і ми йдемо на різні туси...», сам музикант зізнається, що пісня йому вже трохи набридла.

Wellboy розповів нам про співпрацю з одіозним продюсером Юрієм Бардашем, про новий трек і бажання одружитись.

Редакція зберігає мову героя інтерв’ю.

– Антон, що для тебе рідне село Грунь?.

Я з батьківщини великого письменника Остапа Вишні, який писав усмішки.

І за це я люблю своє село.

Я туди повертаюсь завжди з радістю, це моє місце сили.

– Здогадувався, що «Гуси» стануть такими популярними? Як гадаєш, що цьому сприяло?.

Не очікував.

Це вплив Бардаша (продюсер, засновник центру Kruzheva Music та гуртів Quest Pistols, «Гриби», «Нерви».

– Прим.

Він, як Мідас, все превращає в золото, якщо побачив потенціал.

– Кажуть, що Бардаш непростий у спілкуванні.

Важко тобі з ним?.

Так, але мені неважко.

Я також непроста людина у спілкуванні.

Юра Бардаш – самий крутий український продюсер.

І хто со мной поспорить, получить люлєй і от мене, і от Юрія Бардаша.

– Як відбулася перша зустріч із Бардашем?.

Я зробив кавер на пісню Міши Крупіна «Журавлі» і залив у сторіз.

Через Мішу про мене дізнався Бардаш, підписався на інстаграм і сказав скидувати йому свої демки.

Ну і далі все понеслося.

Ми про процес знайомства і старт співпраці кіно зняли для проєкту «Слушай сюда», можете подивитися.

Я показав Юрі всі красоти села, познайомив його з сім'єю, показав, як наші жіночки грають на баянах.

– Чи нема у тебе комплексу самозванця? Свого часу Монатік, коли ще не був Монатіком, розповідав нам: коли він виступав зайцем у балеті Могилевської у Палаці спорту, то за кулісами підходив до артистів а-ля Настя Каменських і просив зробити спільне фото, бо вона ж зірка!.

У мене і досі таке.

Інколи думаю, що щось ми не так робим.

І це нормально, просто самоаналіз.

Не в усьому ж бути впевненим.

Іноді треба посумніватись, щоб у цьому сумніві народилась істина.

– Ти вже познайомився близько з кимось із шоу-бізнесу? Намагався подружитися? Та взагалі, чи комфортно тобі у цій тусовці?.

Якщо станеться нагода, то я обов'язково подружуся з усіма.

Але не скажу, що я любитель цієї всієї движухи.

Мені легше виступити й поїхати до друзів моїх старих, які знали мене у вузьких кругах, чим кічитись з ось цим естеблішментом нашим українським.

У тусовці я відчуваю себе як риба у воді, бо це моя спеціальність: режисура естради, я про естраду взагалі весь.

І водночас я думаю: «Блін, які ви, короче, фе».

– Ти вважаєш себе культурою чи мейнстримом?.

Якщо подумати: андеграунд я чи попса, культура чи мейнстрим, то можна просто зламати собі голову на дві частини і втратити себе.

Але більше я все ж таки про культуру.

Я поки не дуже начитаний та освічений, але мені ще 21 рік.

Хочеться бути про культуру, але і мейнстрим ми уважаєм.

– А чому для навчання ти обрав «Кульок»? (Інститут культури).

Там є культура, на твій погляд?.

Я взагалі не знав після 11-го класу, ким хочу бути.

А потім побачив у блогера Антона Мурафи відео про програму «Талановитим вхід без черги».

Подав туди заявочку, мені сказали приїжджати до Києва.

По ній я так і не поступив.

Тому поїхав на стройку працювати і паралельно підготувався до творчих іспитів.

Я склав їх на 200 балів, це був максимум.

І так поступив.

– Скажи, а з чого почалася твоя любов до музики?.

Коли почув пісні Макса Коржа, вирішив, що я хочу іграть «Мотильок» на гітарі.

А після випускного свого почав грати на укулеле.

– Яким було твоє студентське життя?.

Дуже бурним, цікавим, наповненим різними подіями.

Я з маленького села приїхав, і куди не піду – все нове.

В місті кожен день для тебе випробування і виклик.

– Через що тебе виганяли з гуртожитку?.

Випив пива і покурив в кімнаті на вулиці Російській, 70.

Я ходив до комендантші, ледве не плакав, просив щоб не виселяли, та не допомогло.

Довелось знайти квартиру.

І там взагалі нова вєтка життя була.

Але потім я все-таки повернувся в общежитіє, в це саме.

Тому що ми жили вчотирьох у двокімнатній квартирі, і всі хлопці були старші за мене.

Всі режисери також, всі працювали, і нерви у всіх здавали.

Були безкінечні п'янки.

І я подумав, що треба назад вертатися, щоб вирватися з цього замкнутого кругу.

Та потім поселився в центрову общагу, все чотко.

У кімнаті 8 чоловік.

– Хто ти більше: Антон чи Wellboy? Обери своє….

Я не змінююсь: я такий, як я є.

Говорю що на сцені ті самі речі, що в інтерв'ю, що людям за столом.

Просто стараюсь не брехати.

Недоговарівать я можу, а от брехати – ніколи.

І найгірше – це коли ти обманюєш сам себе і придумуєш образ.

Це ж дічь полнєйша, роздвоєніє лічності називається.

– Якщо уявити, що ти народився у столиці.

Чи був би ти таким, який є зараз?.

Діти в селі більш вільні.

У них одразу з'являється багато простору.

Село взагалі маленьке, але через дитячі очі воно велике.

Коли ти малий – все село твоє.

А в місті, наприклад, в твоєму розпорядженні двір, торговий центр, де ти ходиш з батьками, і все.

В селі діти стають рано самостійними.

Не уявляю, що б з мене було, якби я виріс в місті.

– Ти часто їздиш додому?.

Стараюсь частіше їздити, але зараз не виходить.

Останній раз я був там на день свого села.

Всі раді були мене бачити.

Жіночка написала вірш про мене «Юнака знайшов продюсер».

Вона мала зачитати його зі сцени на Базарній площі.

Я хотів послухати, вийти на сцену, сказати пару слів до односельчан.

Але не витримав потоку людей і пішов додому.

– Зараз ти вже з'їхав з гуртожитку?.

Да, живу на квартирі з мамою.

– Мамі подобається у столиці?.

Мама вообще кайфує.

Але всі звички сільські залишились.

Там зранку встаєш, першим ділом не вмиваєшся, не чистиш зуби, а виходиш у двір і відкриваєш курей, насипаєш їм зерна.

Вона нарешті вільна від цього, але ще не звикла до міста.

– Скільки ти змінив професій, до того як професійно почав займатися музикою? І яка робота у тебе була найважчою?.

Не скажу, що я роботяга.

Але я був аніматором з дітьми, МС, каменщиком, на строєчкі, старменеджером..

На стройкі найважче було кирпич класти.

Це ад, а не робота.

Там люди получають набагато менше, ніж дехто.

Хоча вони також професіонали своєї справи.

– Що взагалі тобі дала участь у «Х-Факторі»?.

Я зрозумів, що не треба робити поспішні кроки.

Все має бути вчасно і в міру.

Період мого дорослішання як раз попав на «Х-Фактор».

У цей час думаєш, що гори звернеш, і вроді їх і звертаєш, але потім розумієш, що ти ще не готовий прийняти від Всесвіту те, що він тобі підготував.

А взагалі, ні про що не треба шкодувати в нашому житті.

Це був класний тріп: ми ходили по прямих ефірах, готувались.

Я вперше заспівав з живим бендом.

А також познакомився з Поляковою, шикарна женщина.

– Як вважаєш: зараз ти артист-початківець чи вже зірка?.

Я на середній зараз позиції.

І взагалі, планую на ній залишатись.

Але Юра Бардаш каже, що я великий український артист.

– Як змінилося твоє життя після виходу «Гусей»?.

Звісно, моє життя змінилось, але не сильно.

Так співпало, що я закінчив університет і думав, яка в мене буде робота.

І ось я її знайшов.

Така в мене робота тепер: співати, веселитись, танцювати і давати інтерв'ю.

Класна роботьонка після університету.

– Чи впізнають тебе на вулиці, беруть автографи? Як ти до цього ставишся? Фотографуєшся чи вже відмовляєш?.

Ні, не часто.

Сьогодні ми їхали до вас, в машині чувак «Гусей» включив, я кайфонув.

Потім йшли і хтось з «бехи» виглянув, сказав: «Вельбой, респект».

Дуже приємно, що люди не фотографуються, а просто кидають респект.

Ні, автографи не просять.

Зараз модно репостити в інстаграмі, коли тебе відмічають в сторіз, це зараз замінило автографи.

– Багато дівчат пишуть в Інстаграмі?.

Ті, хто писали, ті й пишуть.

А в запросах не знаю, бо їх багато.

Стараюсь всі дивитись.

– Ти знайомишся з дівчатами? Чи з тобою, може, знайомляться?.

Ні, я звик, що якось все проісходит само собой.

– А ти ще не думав про одруження?.

Думав, і навіть носив на безімянном пальці колечко.

Сам собі купив, щоб дєвочки не приставали.

І мені його на зйомці «Вечірнього квартала» поламав Женя Кошовий, обіцяв купити нове.

– Не боїшся, що більшого хіта за «Гуси» не зможеш зробити? Чи є страх – бути виконавцем одного хіта?.

Ні, що за брєд.

Я не знаю навіть артистів одного хіта.

Це хіба артисти?.

– Де ти себе бачиш за п’ять років?.

Я себе бачу в дорогому домі з покоївкою, щоб я сидів біля каміна з гітаркою, курив сигару, пив глінтвейн.

І щоб все у мене й у моїх близьких було добре.

– Твоє життєве кредо?.

Выше, легче, проще, веселее.

Інтерв’ю: Анастасія Приходько.

Креативний директор: Мирослава Коваленко / @slaviast.

Стиль: Валерія Башинська / @valerie_bashhh, Мирослава Коваленко / @slaviast.

Візаж: Альбіна Огризкова / @ bynya.

Лінійний продюсер: Надія Ткаченко.

Координування: Марта Останкова /@ostankova_marta.