Для написання ночі ніколи не використовував чорного кольору

Київська картинна галерея святкує 100-річчя. До 2017-го це був Національний музей російського мистецтва. На честь ювілею організували виставку "Ніч… відбиток часу". Показують роботи українських художників-пейзажистів за останні три століття. Зокрема нічні пейзажі 75-річного Анатолія Криволапа.Розповідає про картини, що стали візитівкою виставки"Повний Місяць", 2021 р.– Деякі пейзажі створюю роками. А цей втілив за кілька годин. Сюжет побачив у Засупоївці біля Яготина на Київщині, де зараз живу. Щоб створити картину, треба отримати імпульс, враження. Це було, напевне, в листопаді, коли ніч темна. Моя хата – біля озера. Перед сном завжди виходжу на балкон поспостерігати схід Місяця. Щоб те, що було вдень, забувалося, спливало. Кидаю все – і дивлюся, як піднімається. Спочатку малиновий, тоді червоний, потім жовтий, оранжевий, а згодом білий.Того осіннього вечора все – вода й небо – були чорні. Тільки Місяць – як яскрава магічна куля, і його відображення у воді. Творилася така магія, що відчув Миколу Гоголя з його сюжетами. Не витримав – зайшов у дім, тоді повернувся і довго спостерігав.Деякі пейзажі створюю рокамиХудожник – людина, яка постійно відчуває. Але тут це було вперше так сильно. Тижнів зо два був удома, а потім поїхав у свою майстерню в Карпатах (у селі Стричава Великоберезнянського району на Закарпатті. – Країна). Постійно бачив перед очима "Повний Місяць". Створив картину на азарті. Коли закінчив – уже нічого не чіпав, відчув: це воно. Робота унікальна. Рідко застосовую чорний. Це сильний колір, глибокий. І ніколи до цього не використовував його, коли писав ніч."Нічне марево", 2021 р.– Роботу написав того дня, що й "Повний Місяць". Був сплеск емоцій. Зрозумів, що потрапив у те, що гостро відчував. Іноді, коли пишу одну картину, то маю паралельно створювати іншу, бо тоді відчитую всі її нюанси. Тут якраз спрацювала ця система."Нічне марево" – теж зображує повню, але слугувало контрастом. Згадав ситуацію, коли проїжджав греблею, Місяць був якоїсь неймовірної висоти. Теж отримав сильний імпульс, але зовсім інший, аніж уночі на озері. Було щось, що одночасно зачаровувало та лякало. Абсолютно драматичне.Загалом повня викликає сильне локальне враження. І воно захоплює, закриваючи інші. А тут були емоції, що нанизуються, стають переплетенням. Щось лякає, щось захоплює. Насторожує і водночас приваб­лює. Тоді ніби випав у світ, не пов'язаний із реальністю. Відчув повне занурення в себе, в інтуїтивну глибину. Де ти сам на сам із почуттями.Часто художник не може висловити відчуття. Слова не сягають тієї глибини емоцій, у які входимо. Того самого дня розгорнув полотно й, відчуваючи одночасно різні стани, створив обидві картини. Якщо покласти їх поряд – то це колосальний контраст, але близькі емоції. "Повний Місяць" б'є на повну силу. Там є берег, небо, все можна вирізнити. А тут, навпаки, мішанина. Сплетіння всього. "Нічне марево" – побудоване на кольорі й фактурі. Воно навіть не драматичне, але особливе. Тому й техніка інша. Роботу написав практично без ескізу."Кінь", 2021 р.– Потяг до незвичайного був завжди. Але важко зрозуміти, що відчуваєш, доки немає образу. Може знайтися випадково. У 1990-х якось зимової ночі зателефонував друг – художник Микола Муравський: "Толя, я зараз у батьків на Вінниччині, в селі. Виходжу з дверей, а переді мною стоїть кінь у тумані, його ледь видно. Це щось неймовірне. Абсолютно твоя тема". Розповідає так, що бачиш повністю. Я був настільки вражений, що одразу намалював того коня. Це був образ, який шукав. Став першою роботою із серії коней – 25 картин.Якщо придивитися, то це не зовсім тварина. Він не матеріальний. Це образ таїнства. Згодом ніч і кінь у творчості пішли паралельно. Певно, відчув, що маю зробити ніч повноцінною – там є хатина, річка, але чогось бракувало.Кінь – образ, який довго шукавКоли 2021-го планували виставку про ніч, зробив коня 2 на 3 метри. Передбачав, що в чорному кольорі діятиме набагато сильніше. Напевно, акумулював у ньому метафору, метафізику стану, з яким працюю. Така концентрація містичної форми ночі – за відчуттям. Кінь вписується й у стан ночі, й у стан картини "Повний Місяць". Доповнює нічну містику, яка буває в тих селах і містах, де немає світла. Де є – цей міраж зникає.2021-го також створив зображення коня 3 на 4 сантиметри. Ігор Воронов, колекціонер сучасного мистецтва, прийшов до мене, щоб купити картину. Побачив пейзаж, написаний позолотою. Сказав: "Спитайте Анатолія, чи не може мені такого коня зробити?" Коли переказали, я мало не впав. Чому я сам не здогадався? Подякував за ідею, зробив на золотому тлі коня 2 на 3 сантиметри й подарував. Це зовсім інше "звучання", з іншого матеріалу. Підписав: "Меншого коня вже не буде".Мистецтво – це й дослідницький бік роботи. Якщо в тебе є тема, її треба вичерпати. Хтось із художників сьогодні напише натюрморт, завтра – пейзаж, післязавтра – портрет. Вони так можуть, а я ні. Беру тему, яку відчуваю, і мушу її вичерпати до кінця. Якщо це кінь, то він має бути в різних освітленнях і форматах."Місячна ніч", 2000 р.– Це мій перший нічний пейзаж. Хотів, щоб ніч можна було почути. На картині – весна, сніг лежить, дорога з проталинами. Коли приїхав у Засупоївку, там не було електрики. Щоб адаптуватися до ночі після міста, потрібно якось її роздивитися. А як звик до світла й ходиш уночі, то не одразу зможеш побачити кольори. Розрізнив їх узимку. Коли сніг, підтоплена дорога – я побачив, що ніч може бути кольоровою та світлою. Почав відрізняти всі нічні відтінки. Зрозумів, що це може стати точкою відліку для всіх станів доби. Першим нічним пейзажем із кольорами став зимовий. Там міг, зберігаючи об'єкт і світло, і передати колір. Може проявитися навіть уночі.Тепер у мене є ночі зимові, але без Місяця. Є мала картина, де він лише сходить. Згодом втілив ніч літню й осінню. Я працюю кольором. Маю взяти такий, щоб був сильний, естетичний і пов'язаний з особистим відчуттям.Фарба з кожним буде така, як він її відчуваєАле все малюю спершу за інтуїцією. Упіймав цей момент 1994-го. З деяких речей сам дивувався. Ніби все знаю, все вивчив. А іноді відчуваєш, що замість жовтої фарби рука тягнеться взяти синю. Раніше думав, що я такий крутий. Буквально ґвалтував фарбу. А вона, як жінка, – можеш узяти все від неї або нічого. Фарба з кожним буде така, як він її відчуває. У процесі іноді з'являється щось цікаве, до чого ніколи не додумався б. Воно веде, підказує. А я вже йду за цією ­ідеєю. Неймовірно захопливе відчуття.Україна – це колірАбстракція "Діалог із Малевичем" Анатолія Криволапа ввійшла до виставки "Велика сімка" 2021 року. Вперше в одній експозиції зібрали роботи Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Анатолія Криволапа, Казимира Малевича, Георгія Нарбута, Марії Примаченко, Тараса Шевченка. Ці митці перебувають у рейтингу "100 великих українців".– Україну можна назвати однією з батьківщин світового авангарду, – каже галерист, видавець і колекціонер Юрій Комельков, 59 років. – Під час формування експозиції зрозуміли, що всі митці в переліку – авангардисти. Підбір робіт у проєкті був під цим кутом. Натюрморт Тараса Шевченка з оголеною скульптурою – це практично Сальвадор Далі, але на століття раніше. Під час підготовки до цього проєкту виникла ідея полілогу – "розмов" між художниками цієї сімки, які ніколи не бачили одне одного. Усі вони зверталися до народного мистецтва. Примаченко, Архипенко, джерелом творчості якого були трипільська культура, скіфські баби, народна кераміка. Обрали картину Криволапа, яку писав три роки. В кольорах, структурі – ніби розмовляє з Казимиром Малевичем. Це синтез – пейзаж і абстракція одночасно. Показали, що Україна – це колір. У різних стилях і баченнях. Мені потім колеги телефонували: національна ідея вже сформована, колір – це наш генетичний код.Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".