Ігри на виживання: підсумки XXIV зимової Олімпіади

Головні спортивні змагання чотириріччя, на жаль, вже давно перетворились на «перегони озброєнь» за медалями з боку деяких учасників Олімпіад.

Але насправді — у цьому немає нічого нового: так було завжди, і ось найгучніші випадки фейків, шахрайства та скандалів за історію сучасних Олімпійських ігор.

XXIV зимові Олімпійські ігри у китайському Пекіні завершено.

Результати турніру для України виявилися суперечливими.

На щастя, зусиллями фрістайліста Олександра Абраменка Пекін-2022 не став для нас повністю безмедальним — наш лижний акробат виграв срібло, і ця нагорода виявилася єдиною у скарбничці делегації України.

Натомість, в іншому рейтингу Україна посіла не почесне 1-е місце: лижниця Валентина Камінська та бобслеїстка Лідія Гунько були викриті у вживанні допінгу — жодна інша країна в Пекіні-2022 не мала більше однієї позитивної допінг-проби.

Таке ось ганебне «чемпіонство».

Втім, два випадки за Одну Олімпіаду — це хоча б не система, як у наших сусідів...

Тріумф у Сочі? Але «нє очєнь»...

Російська збірна на домашній Олімпіаді в Сочі у 2014-му дуже хотіла очолити за підсумками змагань медальний залік.

Будь-якою ціною.

І виграла рекордні для себе 33 медалі.

Але радість була недовгою.

В результаті гучного допінг-скандалу Росія пізніше була позбавлена 4 золотих, 6 срібних та 1 бронзової медалей — рівно третини.

Саме через це та низку інших випадків з допінгом, Росія третю поспіль Олімпіаду виступає без флагу і гимну.

Причому, допінг російські атлети вживали «красиво».

Колишній керівник московської антидопінгової лабораторії Григорій Родченков, утікши на захід після Олімпіади-2014, зізнався, що особисто розробив три суміші заборонених препаратів, які потім підмішував спортсменам в алкоголь — чоловікам у віскі, а жінкам у мартіні.

Але самі спортсмени-шахраї не постраждали: олімпійські медалі довелося повернути, але державні ордени і премії залишились у них.

Наприклад, бобслеісти Олексій Воєвода та Олександр Зубков рішенням Міжнародного олімпійського комітету за вживання заборонених речовин Сочі-2014 були дискваліфіковані довічно та позбавлені двох золотих медалей.

Але на батьківщині їхнє «досягнення» оцінили інакше: обидва отримали ордена «За заслуги перед Отечеством» IV ступеня і взагалі мають статус поважних людей.

Зубков у 2019 р.

взяв участь у виборах на посаду мера м.

Братська як кандидат від партії «Справедливая Россия», але посів лише 2-е місце.

А Воєвода став навіть депутатом Держдуми Росії від партії «Единая Россия».

Загалом же за всю історію, аж 46 олімпійських нагород відібрали у російських спортсменів через порушення антидопінгових правил.

За цим показником Росія йде на 1-му місці з величезним відривом від «конкурентів».

На жаль, серед цих «конкурентів» і Україна, яка разом з Білоруссю ділить мало почесні 2-3 місця цього рейтингу — по 11 втрачених медалей Олімпіад за всю історію.

Як надурити сліпих?.

Були резонансні скандали і на Паралімпіадах.

Наприклад, російський паралімпієць Олександр Нєволін-Свєтов «прославився» не через допінг, а через ДТП, в яку він потрапив на «Volkswagen Touareg», за кермом котрого був особисто.

Що тоді сталося?.

Після ДТП плавець прийшов до страхової та став вимагати компенсацію.

Приніс усі документи, в тому числі і водійське посвідчення.

Але страховики «погуглили» ім’я клієнта — і жанулися! Бо виявилось, що він — всесвітньо відома зірка, дворазовий чемпіон Паралімпійських Ігор і володар «Ордену Пошани» Російської Федерації, й звати його Олександр Нєволін-Свєтов.

А ще він — ..

чемпіон серед тотально сліпих алтетів, тобто за кермом бути не міг ніяк! Або ж...

Неймовірно, але факт: Нєволін-Свєтов, який змагався на Паралімпіаді проти тотально сліпих атлетів, насправді мав і права водія, видані за всіма правилами.

Тобто, він просто симулював свій діагноз, перемагаючи реальних спортсменів-інвалідів.

Навіщо? Все — через гроші.

На відміну від інших країн, у Росії (і в Україні також) паралімпійці отримують за медалі чималу винагороду від держави, яка може сягати аж 125 000 доларів за одну золоту медаль.

Що сталося після того, як «сліпого» чемпіона Нєволіна-Свєтова викрили? Ні, медалей його не позбавили.

І «Орден Пошани», який йому вручили за рік до ДТП, відбирати не стали.

Натомість засудили до двох років позбавлення волі (умовно) лікаря, що видав Нєволіну-Свєтову липову довідку, котра підтверджує 1-у групу інвалідності зору.

Зробивши саме лікаря «цапом-відбувайлом».

Спортсмену ж усе зійшло з рук.

Підміна сечі.

Якщо хтось каже, що, мовляв «спорт поза політикою» — не вірте.

Політика у спорті була завжди, а змагальні майданчики використовувались як платформа для боротьби за інформаційний простір.

Наприклад, відомо, що московська Олімпіада-1980 була «самою чистою» за всю історію — жодного випадку допінгу серед усіх спортсменів.

А звідки ж їм було взятися, якщо, як стало відомо пізніше, у допінг-лабораторіях на тих іграх працювали агенти КДБ, які підміняли проби не тільки радянських атлетів, а й взагалі усіх — щоб не заплямувати «ідеальну Олімпіаду» жодним випадком позитивного допінг-тесту.

Так що, як бачите, випадок з Сочі-2014, де також массово міняли сечу «брудних» атлетів на заготовлену заздалегідь «чисту» — це не новий винахід.

«Кров у басейні».

Але не лише допінгом єдиним.

Були випадки, коли олімпійські змагання становилися новим фронтом для ворожих лагерів.

Наприклад, матч із водного поло між збірними СРСР та Угорщини на Олімпіаді-1956 в австралійському Мельбурні пізніше навіть назвали власним ім’ям — «Кров у басейні».

Поєдинок угорських та радянських ватерполістів відбувся місяць потому після кривавого придушення військами СРСР повстання у Будапешті.

За рахунку 4:0 на користь угорців один із радянських гравців підлим ударом розбив обличчя супернику, і кров у прямому сенсі пофарбувала воду.

На трибунах у цей час було безліч представників угорської діаспори, які були на взводі через новини з батьківщини і готові були лінчувати спортсменів СРСР.

Від розправи їх врятувало лише втручання австралійської поліції.

Збірній СРСР зарахували технічну поразку, а угорці пізніше стали олімпійськими чемпіонами.

«Диво на льоду».

А цю історію протистояння запеклих суперників навіть екранізували у фільмі «Диво на льоду».

Хотя здавалося, інтризі нема де бути.

У фінальній четвірці хокейного турніру на Олімпіаді-1980 в американському Лейк-Плесіді збірна США, складена лише з гравців-аматорів коледжів та університетів, сенсаційно обіграла з рахунком 4:3 «Червону машину» — збірну СРСР з тренером Віктором Тихоновим і з такими гравцями, як Владіслав Третяк, В’ячеслав Фетісов, Олексій Касатонов, Валерій Харламов, Борис Михайлов, Володимир Петров, Володимир Крутов, Сергій Макаров.

Всі вони, на відміну від суперників-студентів (середній вік команди США становив 22 роки — і жодного гравця з НХЛ у ньому не було), були професіоналами, хоча «вважалися» військовослужбовцями, викладачами та трактористами.

Американці виграли у радянських із рахунком 4:3, чим викликали національне свято в країні.

Адже та перемога мала ще й політичний підтекст: після введення військ СРСР до Афганістану (за місяць до Олімпіади) «холодна війна» загострилася.

Кілька днів потому команда США обіграла Фінляндію і взагалі стала чемпіоном Олімпіади, але «дивом на льоду» називають все ж таки той самий переможний матч проти команди СРСР.

У Радянському Союзі не знайшли нічого кращого, ніж «після бійки» звинуватити суперників..

у вживанні допінгу, хоча, за визнаннями ветеранів збірної СРСР, саме їм тоді постійно давали «вітамінки», навіть не повідомляючи про склад препаратів, якими, як з’ясувалося пізніше, були стероїди.

Віктор Пантелеєнко.

ua в Telegram.