Чому Володимир Путін уже програв цю війну

The Guardian, переклад Сергія Громенка

Менш ніж за тиждень після початку війни стає дедалі ймовірнішим, що Володимир Путін рухається до історичної поразки. Він може виграти всі битви, але все ж таки програти війну. Мрія Путіна про відновлення Російської імперії завжди ґрунтувалася на брехні про те, що Україна – несправжня нація, українці – несправжній народ і що мешканці Києва, Харкова та Львова прагнуть правління Москви. Цілковита брехня – Україна – країна з більш ніж тисячолітньою історією, а Київ був уже великим мегаполісом, коли Москва ще навіть не була селом. Але російський деспот стільки разів казав свою брехню, що, певне, сам у неї вірить.

Плануючи вторгнення в Україну, Путін міг розраховувати на багато відомих фактів. Він знав, що у військовому плані Росія перевершує Україну. Він знав, що НАТО не надішле війська на допомогу Україні. Він знав, що залежність Європи від російської нафти та газу змусить такі країни, як Німеччина, коливатись у запровадженні жорстких санкцій. Ґрунтуючись на цих відомих фактах, його план полягав у тому, щоби сильно і швидко вдарити по Україні, обезголовити її уряд, встановити маріонетковий режим у Києві та перечекати західні санкції.

Але було одне велике невідоме у цьому плані. Як дізналися американці в Іраку, а совіти в Афганістані, набагато легше завоювати країну, ніж утримати її. Путін знав, що має силу, щоб завоювати Україну. Але чи змириться український народ із маріонетковим режимом Москви? Путін зробив ставку на це. Зрештою, як він неодноразово пояснював усім, хто хотів слухати, Україна – це не справжня нація, а українці – не справжній народ. У 2014 році жителі Криму насилу чинили опір російським окупантам. Чому у 2022 році має бути інакше?

З кожним днем стає все ясніше, що авантюра Путіна провалюється. Український народ чинить опір усім серцем, завойовує захоплення всього світу – і виграє війну. Попереду багато темних днів. Росіяни ще можуть завоювати всю Україну. Але щоб виграти війну, росіянам доведеться утримувати Україну, а вони зможуть це зробити лише у тому випадку, якщо їм дозволить український народ. Це здається дедалі менш ймовірним.

Кожен підбитий російський танк та кожен убитий російський солдат підвищують прагнення українців до опору. І кожен убитий українець поглиблює ненависть українців до окупантів. Ненависть — найжахливіше почуття. Але для пригноблених народів ненависть — прихований скарб. Похований глибоко у серці, він може витримувати опір протягом поколінь. Щоб відновити Російську імперію, Путіну потрібна безкровна перемога, яка призведе до відносно безкровної окупації. Проливаючи дедалі більше української крові, Путін робить так, що його мрія ніколи не здійсниться. У свідоцтві про смерть Російської імперії буде написано не ім'я Михайла Горбачова, а ім'я Путіна. Горбачов змусив росіян та українців почуватися братами та сестрами; Путін перетворив їх на ворогів.

Нації зрештою будуються на історіях. Щодень додає нових історій, які українці розповідатимуть не лише у майбутні похмурі дні, а й у майбутні десятиліття та покоління. Президент, який відмовився тікати зі столиці, заявивши США, що йому потрібні боєприпаси, а не транспорт; солдати зі Зміїного острова, які наказали російському військовому кораблю «йди нахй»; мирні жителі, які намагалися зупинити російські танки, вставши в них на шляху. Це матеріал, із якого будуються нації. Зрештою, ці історії значать більше, ніж танки.

Російський деспот повинен знати це, як ніхто інший. У дитинстві він ріс на розповідях про звірства німців і хоробрість росіян під час блокади Ленінграда. Тепер він пише схожі історії, але грає роль Гітлера.

Історії української хоробрості надають рішучості не лише українцям, а й усьому світу. Вони надають сміливості урядам європейських країн, адміністрації США та навіть пригніченим громадянам Росії. Якщо українці наважаться зупинити танк голими руками, уряд Німеччини може наважитися поставити їм якісь протитанкові ракети, уряд США може наважитися відрізати Росію від «Свіфта», а громадяни Росії можуть наважитися продемонструвати свою незгоду з цією безглуздою війною.

Нас усіх це може надихнути наважитися щось зробити, чи то пожертвування, прийом біженців або допомога у боротьбі в Інтернеті. Війна в Україні визначить майбутнє всього світу. Якщо дозволити тиранії та агресії перемогти, ми всі постраждаємо від наслідків. Нема рації залишатися просто спостерігачами. Час вставати і рухатися.

На жаль, ця війна, найімовірніше, буде тривалою. Приймаючи різні форми, вона може тривати роками. Але найголовніше питання вже вирішено. Останні кілька днів довели всьому світу, що Україна — цілком реальна нація, що українці — цілком реальний народ і що вони не хочуть жити під новою Російською імперією. Головне питання, яке залишається відкритим, полягає в тому, скільки часу потрібно, щоб це послання проникло крізь товсті мури Кремля.