Лужний: Хочу тренувати в Британії, але поки буду боротися за власну країну

Лужний: Хочу тренувати в Британії, але поки буду боротися за власну країнуВ інтерв’ю для Sky Sports колишній захисник збірної України розповів про ситуацію в країні і про те, чому він змушений відкласти плани відносно своєї тренерської кар’єри.

У суботу ввечері усі чотири трибуни Ґудісон Парк підтримували українських футболістів Олександра Зінченка і Віталія Миколенка і викликали сльози на очах у обох гравців.

Після закінчення поєдинку Зінченко, 25-річний захисник Манчестер Сіті, поаплодував вболівальникам на виїзному секторі, які підтримували його кількома прапорами України.

За нормальних обставин суботнього вечора Олег Лужний, котрий став першим українцем з чемпіонським титулом АПЛ, сидів би перед телевізором і слідкував за матчами англійського чемпіонату.

Лужний є одним з найбільш титулованих українських футболістів.

Із тих часів, коли Арсенал здобув два чемпіонських титули упродовж п’яти років, пройшло два десятиліття.

Клуб у сезоні-2001/02 програв лише три матчі, що на кілька років передувало легендарному сезону "Непереможних".

Одним з захисників команди у тому сезоні був Лужний.

Він виграв вісім чемпіонських титулів з Динамо Київ у радянські часи і після проголошення незалежності України в 1991 році.

Лужний відіграв ключову роль у домінуванні киян на домашній арені упродовж дев’яностих, поки його не придбав Арсен Венгер у 1999 році.

Лужний також провів 60 матчів на міжнародній арені — 37 з них у якості капітана збірної України.

Його дебют, ще за збірну СРСР, відбувся у віці 20 років, і лише травма не дозволила йому зіграти у фінальній частині ЧС-1990 — останньому турнірі перед розпадом Радянського Союзу.

Лише два місяці тому у Zoom-бесіді Лужний з ентузіазмом розповідав про плани повернутися до Англії і продовжити тренерську кар’єру, яка почалася вісім років тому.

Але замість перегляду телевізора і слідкування за своїми співвітчизниками на полі Ґудісон Парк Лужний більшу частину суботи провів у дорозі між своєю домівкою і одним з багатьох бомбосховищ у місті.

"Ситуація жахлива, — розповів він Sky Sports у повідомленні через Whatsapp.

— Я хочу тренувати у Великій Британії, але перш за все я буду міцно стояти і боротися за власний народ, власну країну і за демократію.

Ми усі сподіваємося, що це все скоро закінчиться, оскільки невинні люди втрачаюсь життя і родини розриваються.

Заради чого окупують і знищують країну? Ми повинні стояти разом і зупини цю злочинну війну".

Тиждень тому Львів був безпечним місцем для внутрішніх біженців, які залишали більш уразливу столицю, Київ.

Багато хто приїхав потягом і тимчасово облаштувався у родичів або у орендованих квартирах.

Американське посольство перемістилося до міста і вважалося безпечним місцем навіть за неминучої загрози російського вторгнення.

Але за останні кілька днів сирени повітряної тривоги почали лунати все частіше, і тепер посольство США перемістилося до Польщі.

Із початку війни з Росією Лужний намагався підтримувати зв'язок з другом свого дитинства, Симоном Стаховим, який проживає у Лондоні.

Їм не завжди вдається спілкуватися через проблеми з мобільним зв’язком, але Лужний прагне, щоб футбольні вболівальники в Британії слідкували за народом України.

Друзі познайомилися у Львові наприкінці 80-х, коли кар’єра Лужного мали вийти на новий рівень з переходом зі СКА Львів до Динамо.

Стахів переїхав по роботі до Лондона у 1997 році, тож, коли Лужний приєднався до нього через два роки, їх дружба відновилася.

— Переховуватись у бомбосховищі і залишатись там на ніч — страшна річ.

Нам пощастило тут в Англії, де світле і мирне небо, але усе виглядає інакше, коли ти живеш з сиренами і війною.

З шостої вечора до восьмої ранку нікому, крім військових, не дозволяється перебувати на вулиці".

Лужний у віці 53 років готується до можливої особистої участі у бойових діях.

"Кожного у віці з 18 до 60 років можуть мобілізувати, кожен готовий боротися, — пояснює Стахів.

— Люди усюди люблять Олега.

Молодь, яка навіть не народилася у часи його футбольної кар’єри, зупиняє його на вулицях, щоб привітатися або сфотографуватися.

Його дуже поважають, він є джерелом сили для людей у місті в цій ситуації, коли вони зустрічають його".

Стахів з захватом розповідає про діяльність друга і сподівається, що одного дня вони зустрінуться і зможуть поговорити про такі прості речі, як футбол.

"Звісно, він досі підтримує Арсенал.

Кожного тижня ми обговорюємо їхні справи, йому додає наснаги думка про те, що фани Арсеналу досі його пам’ятають.