Дошка ганьби. Українські політики і медійні персони, які підтримали агресію Росії проти України

Росія напала на Україну. У такі кризові моменти проявляється справжня суть людей. Важливо, аби після нашої перемоги ми знали, хто з українських публічних людей — політиків, громадських діячів, політичних коментаторів — підтримав агресію.

Для цього «Детектор медіа» збирає дошку ганьби. Список останніх висловлювань людей, яким після цього світить лише одне місце. І це не виборні посади чи токшоу.

Водночас чимало діячів і медійників, яких дотепер ми ідентифікували як проросійських або таких, що просувають російські дезінформаційно-пропагандистські наративи, змінили риторику й публічно підтримують Україну, засуджують агресію Путіна, радіють успіхам оборонців нашої країни. Ми не беремося оцінювати, наскільки щирі ці люди у своїй зміні поглядів, але вважаємо, що в ситуації, коли Україну атакує військова потуга Росії, всі, хто стає на наш бік — наші.

Чого не скажеш про перелічених нижче. 

Оновлення 1 березня: 

Андрій Теліженко. Колишній співробітник українського посольства у Вашингтоні, якому Сполучені Штати Америки спочатку анулювали візу, а потім досипали санкцій. Руку Теліженка й так ніхто більше не тисне (хіба на каналі Медведчука), але він вирішив додатково закріпити свій статус. 26 лютого дипломат-невдаха виклав на фейсбуку відео, у якому звинувачує у війні Україну.

«Для чого було доводити сьогодні ситуацію до цього, що є?», — звертається наш герой до президента Зеленського. Розповідає йому про втрачені можливості домовитися з Росією. Запитує, чому лідер держави усе не прорахував і не прийняв правильні рішення? Обурюється, що Зеленський догрався, а тепер ховається за спецназом, поки люди «за нього гинуть». Не те що звинувачення на адресу Кремля, а навіть слово «Росія» не лунає у відео жодного разу. Так само, як у пристойній компанії не лунає ім’я Теліженка.

 Ренат Кузьмін. Народний депутат від «Опозиційної платформи — За життя». У часи Януковича, як перший заступник генерального прокурора, був причетний до справи проти Юрія Луценка. Після початку російсько-української війни у 2014 році був одним із найвідвертіших лобістів Москви. Наскільки, що у 2020 році заслужив звання «Найгіршого спікера на телебаченні» за версією «Детектора медіа». Після нападу Росії 24 лютого Кузьмін оприлюднив два дописи у фейсбуку, які ілюструють, що він мерзота.

25 лютого колишній політик опублікував історичний екскурс, гідний Путіна. Згідно з ним, війну почав Турчинов, а потім усі українські лідери «расстреливали, бомбили, сажали в тюрьмы, калечили и унижали жителей мятежного Донбасса». Росія підтримує самопроголошені республіки так само, як «страны НАТО до сих пор поддерживают киевских заговорщиков». Є там і звинувачення України в нацизмі. А наприкінці три заклики — негайна відставка влади, створення «небандеровского государства», відмова громадян жертвувати собою заради «банды нациствующих преступников и президента-клоуна». Тобто вимоги збігаються з вимогами Путіна.

26 листопада колаборант вирішив покритикувати роздачу зброї у Києві. Він намагався виставити захисників України злочинцями, але найгірше в дописі не це. Кузьмін звинуватив українців у розстрілі сім’ї в Києві. А потім виправдав вбивство Росією цивільних: «Но автоматы в руках гражданских все меняют, автоматы приравнивают гражданских к военным. А, значит, любой военный с любой стороны конфликта имеет права уничтожить гражданского, приняв его за противника, даже, если гражданский просто мирно курил на лавочке возле своего подъезда с автоматом подмышкой. При этом случайно могут пострадать и другие гражданские, к примеру, соседи курильщика, сидящие на той же лавочке, но без автоматов».

Жодної згадки про Росію як агресора в жодному з цих дописів. Підозрюємо, так само в Україні вже немає Кузьміна. Але на суд його повернемо.

Денис Жарких. Колишній журналіст (дописував навіть для нашого видання), зараз —  ведучий каналів Медведчука.

У своєму величезному ванільному дописі 1 березня Денис Жарких декларує дві речі. По-перше, він емо: «Во мне нет гордыни, нет желания вас поучать, я такой же, как вы живой труп, которого засасывает военный ад, чтобы превратить в пепел, который полетит в бездну Забвения».

По-друге, Росія — не спричинила, а зреагувала на війну, яку раніше почала Україна: «Россия [...] решила, что раз, США и Европа разрешают стрелять по русским в Украине, то они имеют право стрелять по украинцам». Далі ще є формулювання «Россия сделала с Украиной то, что Украина 8 лет делает с Донбассом». А у фіналі свого посту Жарких виправдовує ядерні погрози Путіна: «Можно подумать, что у России есть выбор». У публікації можна знайти певне засудження дій Кремля, але лише на рівні «всі однаково погані». Відправивши цього колаборанта туди, куди мають іти всі колаборанти, ми позбудемось не лише російського пропагандиста, але й бездарного писаки.

Руслан Коцаба. Добре відомий читачам «Детектора медіа» самопроголошений журналіст та пропагандист Медведчука, якому після початку російсько-української війни 2014 року один раз уже оголошували підозру у державній зраді. Але життя нічого не навчило.

Коцаба виявився поки що єдиною людиною, яка додумалася запостити на фоні російського нападу меми (зокрема, про російську могутність та зраду Заходу) й уривок «Дизель шоу» про такі різні, але єдині частини України.

У своїх постах пропагандист прикривається пацифізмом, критикуючи війну як явище та відповідно прирівнюючи провину учасників: «Путін і Зеленський — вбивці, якщо негайно не домовляться за термінову зустріч для мирних перемовин». Хоча навіть другорядному ведучому Медведчука має бути очевидно, що захист та напад — це зовсім різні дії. І відмова від них призведе до зовсім різних наслідків.

В іншому дописі Коцаба підпрацьовує ботом та розповідає про «восемь лет». Фейсбучний пацифіст обурюється «подвійними стандартами нашого ура-патріотичного загалу», який буцімто лише зараз починає розуміти, що відбувається на сході України. І звинувачує українців, що «чомусь такого здивування від цього жахіття, дитиновбивства і братовбивства тоді у вас не було, особливо в моїх земляків-галичан…» Важко сказати, чи можна бути далі від реальності. Адже саме тому, що українці бачили та розуміли всі ці злочини РОСІЇ, вони так боролися проти неї із 2014 року. І так обороняються зараз. Але Коцаба натякає на провину України. 

Оновлення 28 лютого:

Анатолій Бурмич. Ще один нардеп від партії «Опозиційна платформа — За життя», який змарнував шанс залишитись українцем після нападу Росії. Бурміч і раніше брехав про зовнішній вплив, але після початку російського наступу перевершив сам себе. Колишній політик вигадав теорію змови про якихось «них», які призвели до війни, аби українці ненавиділи росіян, а Європа розсварилася з Росією. Судячи з натяків Бурмича, він підозрює США, бо ж «России точно не выгодно». Уявляєте, навіть під час відкритої війни, яку Путін особисто оголосив, член ОПЗЖ продовжує перекладати провину на інших. В інший час майбутній колишній депутат розводив паніку про українську владу, яка не погоджується на переговори «будь-де» та, мабуть, планує загинути «вся разом». І, звісно, ось це речення про оборону України: “Я в данной ситуации до конца не могу понять. Чего и какой ценой, и зачем?” Це далеко не єдиний подібний виступ Бурмича. 

Олена Бондаренко. Колишня регіоналка. Раніше раділа визнанню вигаданих республік на окупованих територіях Донеччини і Луганщини Росією, часто транслювала пропагандистські наративи у проросійських медіа. А в момент російського нападу звинуватила в ньому Україну, додатково підкресливши міць Росії метафорою про «ведмедя» та «барліг». Виходить, що українські Збройні сили заганяють тварин назад у печери? 

Сніжана Єгорова. Екстелеведуча та фанатка Путіна на своєму youtube-каналі повністю переклала відповідальність за війну на українську владу. Зокрема, назвала президента України «військовим злочинцем». Намагалася довести, що інформація про обстріл російськими військами житлового будинку в Києві — це фейк.  Напевно, ми більше ніколи не побачимо Сніжану в «Танцях з зірками». 

Андрій Єрмолаєв. «Военная кампания России — это, конечно, историческое преступление, но…» Як бачите, у цих словах проросійського коментатора, близького до табору Фірташа-Льовочкіна, відразу два червоних прапорці. Уже добре, що Єрмолаєв вважає російську війну злочином. Погано, що він не називає її війною та говорить на фоні загрози українській державності про якісь «але». На каналі Ukrlive спікер займався дефетизмом: пропонував «Берестейський мир» (визнати поразку України) зараз, бо можливий військовий програш може призвести до катастрофи. Цікаво, він дійсно вірить, що здача на умовах Росії до катастрофи не призведе? 

Юрій Загородній. Ще один народний депутат від «Опозиційної платформи — За життя». У своєму виступі на каналі Ukrlive Загородній відверто марив. 25 лютого він продовжував піарити Медведчука, який буцімто запропонував українцям потенційну національну ідею. Розказував про тотальне зовнішнє управління, мовляв, сьогодні українці вже розуміють, що наша держава — колонія США. Та найкрутіше: закликав українців вимагати відставки і перевиборів влади, якщо вона не піде на перемовини з Росією «у найближчі години». З того часу минулого більше 48 годин і в українців є для Загороднього народна мудрість: «Не копай яму іншому, бо сам у неї впадеш».  

Оновлення 27 лютого:

Денис Невядомський. Колишній суддя, а нині — харківський депутат від «Опозиційної платформи — За життя».   

Публічний вирок підписав собі в ефірі каналу Ukrlive. Невядомський фактично закликав Україну здатися: відмовитися від НАТО, визнати самопроголошені республіки на окупованій Росією території, встановити з ними дипломатичні відносини. Поки Збройні сили України захищають Харків, Невядомський розповідає про «самогубство» України, якщо вона вступить в антиросійський блок. На біс колишній публічний діяч навіть повторив пропаганду Росії про розширення НАТО.

 Після своєї появи на Дошці ганьби до нас висловив претензію сам Невядомський — мовляв, ніколи не підтримував агресію ані словом. Ми сумлінно переслухали це відео і перепрошуємо: забули написати, що Денис Невядомський запропонував поговорити про визнання так званих народних республік у межах Донецької та Луганської областей (тобто віддати Росії вільні частини цих українських регіонів). І встановити з ними дипломатичні відносини.

Ганна Герман. Ексрегіоналка та колишня речниця Януковича, яка тепер підпрацьовує речницею російської армії. У відео на каналі Ukrlive вона згадує про «матерів Донбасу», так наче вони страждали не від тієї ж російської армії. Прямо закликає президента Зеленського піти на поступки. Повторює російське виправдання, що до війни призвело небажання України відмовитися від НАТО. Вважає, що президент Зеленський перебуває «під контролем» і тому відмовляється від перемовин. А завершує це все біблійними кулсторі про «братів», які можуть жити мирно, бо ще не «сталося занадто багато жертв цивільних». Герман готова пробачити росіянам усі ці вбивства, а от українці не пробачать Герман.

 Олеся Медведєва. Досвідчена пропагандистка вела блог «Страны.ua» та у фірмовому зухвалому стилі підтримувала тези російської пропаганди. Тепер настрої Олесі змінилися на дефетизм. Вона закликає до «поганого миру», а не «хорошої війни». Закликає Україну до перемовин, поки Росія дає шанс. І, зрозуміло, залякує українців російською міццю. Наприкінці відео пропагандистка виділила цьому цілу тираду. Мовляв, люди, які підтримують мир, не будуть брати зброю. У людей зі зброєю будуть стріляти. І, взагалі, влада не повинна закликати звичайних людей атакувати російську техніку коктейлями Молотова, бо це ставить мирне населення під загрозу. Нагадуємо колишній ведучій, що Росії не треба причин, аби атакувати мирні міста. І українці зі зброєю якраз захищають цивільних.

Оновлення 26 лютого:

Євгеній Мураєв. Колишній регіонал та опоблоківець, який останніми роками намагався лишатися у політиці завдяки партії «Наші» та каналу «Наш». Раніше називав Олега Сенцова терористом, розповідав про громадянську війну в Україні, вважав НАТО союзом нацистів, звинувачував київську владу в анексії Криму та інших «провокаціях Росії». 24 лютого опублікував допис у фейсбуку, де звинуватив у війні Україну: «Все эти годы наша власть жила войной, строила вокруг нее всю свою политику, и теперь война на пороге у каждого из нас. Это последствия неправильных и глупых решений, которые всем придется расхлебывать». Жодного засудження чи навіть згадки про Росію. 

Згодом Мураєв розгорнутіше пояснив свою позицію:

1. «А я вам говорив, а ви мене не слухали».

2. Те, що відбувається — «боротьба великих держав» (звичний російський наратив, який лунав і у виправданні нападу з боку Путіна: мовляв, воюють не з Україною, а з Заходом).

3. Ще не пізно стати нейтральною державою.

Можливо, Мураєв ще мріє, що прогнози британської розвідки здійсняться. Але радше йому доведеться наступного разу балотуватись уже не до Верховної Ради України, а до Держдуми (якщо впустять — поки що він під санкціями). 

Ілля Кива. Воював проти Росії у 2014 році, прийшов у публічну політику завдяки Арсену Авакову, у 2019 році перекинувся на бік «Опозиційної платформи - За життя». У лавах кума Путіна почав вести інформаційну війну проти України. Розповідав про громадянську війну, демонізував жителів Західної України, розповідав, що це Київ провокує війну. Та багато іншого. Виїхав з України ще 30 січня та, здається, не планує повертатися. Напередодні вторгнення розмістив відео, у якому закликав Путіна звільнити Україну. Після цього у своєму телеграм-каналі постійно  радіє «успіхам» агресора. Ще до початку бойових дій Кива оголосив, що він в Іспанії й не планує повертатися. Сумнівно, що в тамтешньому парламенті у Киви є перспективи. Погана новина для нього: Іспанія видає злочинців Україні. 

Юрій Дудкін. Професійний пропагандист, проти якого ще рік тому відкрили кримінальну справу за підозрою у державній зраді. Виправдовував анексію Криму, нав’язував брехню про громадянську війну, звинувачував Україну в планах наступу на окуповані території, возвеличував російську армію. Дудкін уже рік живе з підозрою, тому сформулював позицію завуальовано. Він знає, що Україна переможе і йому доведеться відповідати. Проте в інших постах намагається висміяти українську оборону та посіяти страх  серед українців.

Ще донедавна Дудкін з’являвся у студії каналів Медведчука, а отже, скоріш за все, залишається в Україні. Коли російські війська відступатимуть, Дудкін може попросити їх узяти його з собою хоча б на броні, бо доказів державної зради побільшало.   

Дмитро Співак.  Політик-невдаха, що протягом своєї кар’єри встиг побути в усіх політичних партіях: від Наталі Королевської та «Блоку Петра Порошенка» до «Батьківщини» та «Слуги народу». Останніми роками був постійним гостем, а потім і ведучим каналів Медведчука. Останній рік працює на каналі Ріната Ахметова. Розповідав, що війну в Україні провокує США. Жалівся на «американські біолабораторії» в Україні. Ще півроку тому закликав до нейтралітету нашої держави, бо «війни з Росією не буде». На фоні вторгнення Співак теж вирішив, що Путіна «переиграли, системно подталкивая к этому безумному решению», а президент Росії всього лише «повелся». 

Після цього він на словах ніби й підтримував Україну, але переважно звинувачував владу за те, що більшість її представників «п’є каву в Європі», а також радить «говорити», що в його розумінні означає приблизно те саме, що для нас — капітуляцію. При цьому Співак стверджує, що Україна «вистоїть», але «все буде по-іншому» — те саме загалом каже й Путін. 

Нестор Шуфрич. Один із найяскравіших представників партії «Опозиційна платформа — За життя» вирішив допомогти Росії. Поки Путін даремно залякує українців, його політичні прокладки нав’язують вимоги Кремля. Жодного засудження дій Росії (замість нападу — «ескалація») й вимога здатися: «Определения нейтрального статуса Украины». 

До речі, невдовзі «Страна.uа» та інші проросійські смітники поширили повідомлення, що Шуфрич переконав Зеленського мало не погодитись на нейтральний статус. Хоча, по-перше, Зеленський сказав, що для розмови про нейтральний статус поки що не бачить гарантів і гарантії безпеки України. По-друге, нейтральним статусом вимоги Путіна до України не вичерпуються. 

Тетяна Монтян. Досвідчена пропагандистка та українофобка, яка раніше вже кликала Путіна та допомагала Росії демонізувати Україну в ООН. На цьому етапі Монтян і так міцно висить на дошці ганьби. Але, якщо вам потрібні ще докази, вона відкрито радіє російському вторгненню та говорить про зміну прапорів. 

Втім пропагандистка у своєму телеграм-каналі, який вам краще не читати, іноді висловлює співчуття та стурбованість долею мирних мешканців, яких бомблять її російські друзі, та каже, що молиться, аби Росія перемогла швидше і не мусила вбити нас усіх. Not bad. 

Олексій Калініченко. Проросійський телевізійний коментатор, про якого ви ніколи не чули. Але, на жаль, він усе ж справжній. Після початку російського наступу Калініченко звинуватив Україну в нацизмі, висміяв збройні сили, спробував відбілити Росію від восьми років війни та більше 14 тисяч загиблих. 

Ще 25 лютого Калініченко з’являвся в ефірі каналу Медведчука Ukrlive (відеозв’язком), і ведуча Діана Панченко українською мовою пропонувала йому висловити свою думку. Остання полягала в тому, що Україна має або капітулювати, або «далі підставляти мирних людей під кулі». Хто випускає кулі, Калініченко не уточнював. 

Михайло Міщанюк.  Молодий, але не перспективний проросійський телевізійний коментатор. Продовжує заперечувати війну з Росією навіть зараз. 

«Опозиційна платформа - За життя».  Партія кума Путіна трішки почекала та лише на другий день війни з Україною розмістила свою позицію. Ситуація очікувана: «Сегодня, мы уверены, миллионы украинцев по-новому смогут оценить те мотивы и чувства, которые двигали нами, когда мы боролись за прекращение огня и установление мира на Донбассе, что так и не было сделано из-за отсутствия у власти политической воли». Жодного засудження Росії, фактичне звинувачення України, самопіар. І, звісно, примушення до перемовин: «Ситуация требует от Президента Зеленского проявлять большую настойчивость в организации таких переговоров». Також «ОПЗЖ» пропонує власну допомогу, але вочевидь Україні вона більше не знадобиться. 

Своїм шансом перейти на бік України нардепи від ОПЗЖ не скористалися. За запровадження надзвичайного стану напередодні російського наступу голосував лише один нардеп із їхньої фракції, решта просто не брали участі в голосуванні. Її колишній засновник і один із лідерів Вадим Рабинович шерить фейки про нібито вивезення Зеленського «в бункер», критикує владу за те, що та роздає зброю захисникам Києва, називаючи це агонією, і пропагує переговори з Путіним (капітуляцію). Ренат Кузьмін відкрито повторює вимоги Путіна до України нібито від свого імені. Проте більшість депутатів усе ж стараються не світитися — на сторінках більшості з них життя застигло до 24 лютого. Зокрема не подавав голосу лідер ОПЗЖ Віктор Медведчук, який мав би й далі перебувати під домашнім арештом у будинку під Києвом.

Цей перелік доповнюється. Ви можете допомогти нам, присилаючи свої приклади, але краще відпишіться від зрадників і читайте офіційні джерела, які повідомляють правдиву інформацію.