Нагода об’єднати українське православ’я в одну Церкву

Уся Україна ще задимлена через авіаційні, ракетні та танкові атаки. Але крізь густий дим уже пробиваються промінці надії на перемогу, а разом з нею – нові можливості, про які раніше можна було лише мріяти.

Наприклад, виник шанс ще міцніше згуртувати українське суспільство, у тому числі примиривши з післямайданною Україною багатьох з тих, хто не прийняв Майдан. А для майданівців, які вважали (справедливо, на мою думку), що українська влада після 2014 року саботувала не лише притягнення до суду за злочини проти людей на Майдані, але й цінності Революції гідності, зараз нагода завершити цю революцію. Адже теперішню війну можна вважати Третім Майданом (або четвертим, якщо враховувати студентські Протести на граніті). Цю війну також можна вважати Війною за гідність, бо вона є природним продовженням Революції гідності.

Є ще одна важлива справа, яку ми маємо нагоду завершити, але не змогли цього зробити у 2018 році – об’єднання українського православ’я в одну Церкву.

Справді, коли Вселенський патріархат вирішив визнати автокефальну Православну церкву України, і він сам, і більшість українців сподівалися, що до цієї Церкви приєднаються якщо не всі, то майже всі наші православні співвітчизники. Але не сталося, як гадалося. Попри заяви (хоч і непублічні) про намір об’єднатися в єдину Помісну церкву, більшість єпископів Московського патріархату в Україні вирішили не брати участь у соборі, що відбувся у Київській Софії у грудні 2018 р. Цей собор планувався як «об’єднавчий», але таким не став. Його історична місія обмежилася тим, щоби стати «установчим». Тобто на цьому соборі була створена Православна церква України, але вона не стала єдиною Церквою для всіх українців.

Після української перемоги над загарбником, у яку я вірю, треба буде провести об’єднавчий собор для всіх українців. Ідеологія, яка давала сенс існуванню УПЦ МП, зі самого початку була міфічною, а тепер узагалі збанкрутувала. Разом з Російською державою Московському патріархатові загрожує повна ізоляція.

Церковною мовою така ізоляція називається "розкол" або "схизма". РПЦ навряд чи зможе продовжувати залякувати інші помісні церкви, аби вони не визнавали ПЦУ. Ба більше, московських ієрархів уже скоро можуть почати судити за порушення канонів через експансію в Африку. Вони налаштовані повністю закапсулюватися в розколі. Чи справді УПЦ МП хоче такої самої долі для себе?

Безумовно, не всі в УПЦ МП зможуть узяти участь у об’єднавчому процесі. З нього напевне повинні бути виключені ті, хто всі ці роки, а особливо під час війни, співпрацював з ворогом, у тому числі беручи на його боці участь в інформаційних кампаніях. З колаборантами, незважаючи на їхні посади та сан, має розбиратися українське правосуддя. Колись, після 2014 року, воно побоялося це зробити – чи то через страх перед саном, чи то через давні дружні стосунки з його носіями. У результаті непокарані злочини 2014 року обернулися нечуваними трагедіями 2022-го. На додачу до українського правосуддя таких ієрархів може судити й собор Давніх церков, який зараз відновлюється як судовий інститут. Зокрема, вони можуть бути позбавлені свого сану за те, що зводили наклеп на Вселенський патріархат та інші помісні церкви, налаштовували одних православних проти інших і намагалися розірвати на частини єдине тіло Христової Церкви.

Маю надію, що оновлений об’єднавчий процес в українському православ’ї сприятиме оновленню не лише всередині УПЦ МП, але й всередині ПЦУ. Зокрема, він може допомогти розв’язати «проблему Філарета», який ще під час собору 2018 р. вдавався до прямих маніпуляцій, а останнім часом узагалі все більше виглядав як колаборант ворожих Україні сил.

Я не маю поки що конкретних рецептів розв’язання зазначених проблем або як провести новий об’єднавчий собор. Але я переконаний, що ми не маємо права змарнувати таку нагоду для об’єднання всіх здорових сил в українському православ’ї.

Джерело: LB.ua