Завдання для внутрішнього фронту – дерусифікація

Зусилля сотень і тисяч українських культурних діячів зараз спрямовані на загальносвітовий бойкот російської культури – споконвічного агента російської агресивної імперської та уніфікаторської політики.

Свої звернення до міжнародних інституцій з вимогою бойкоту російських культурних товарів, проектів, діячів та інституцій надіслали Ukrainian Institute, Міністерство культури, Асоціація кінокритиків, Держкіно, десятки інших організацій. Росії невдовзі буде закрито шлях на великі міжнародні театральні та кінофестивалі, книжкові виставки, а її діячам-посіпакам кремля не знайдеться більше місця в міжнародних культурних інституціях.

Тимчасом Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки на чолі з ватним Рєзніковичем, перевзуваючись на бігу від загрози народного гніву, вирішив «перейменуватися». Рєзнікович вважає, що зміна фасаду дозволить йому уникнути реальних структурних змін, а саме – розформування державних російських театрів в Україні та їхнього перетворення на театри з українським та міжнародних репертуаром та українською мовою виконання, нагальне після розв'язання росією війни проти нас.

Міністр Ткаченко, в своїй підступній еквілібристиці й сцикливій інертності «чекає» рішення про перейменування російського театру від Рєзніковича замість того, щоб затвердити наказом новий статут театру та перетворити його нарешті на український. Для цього не потрібні жодні передумови та рішення колективу чи керівника театру!!! Достатньо наказу Ткаченка про затвердження нового статуту!

Так само в листі до міжнародної спільноти, ініційованому МКІП, Ткаченко лицемірно вимагає від міжнародної культурної спільноти «Вилучити з наглядових рад та культурних альянсів громадян Російської Федерації, відмовитися від спонсорства та організаційної підтримки», в той час, як в наглядовій раді Меморіалу Бабин Яр з яким МКІП підписав меморандум про співпрацю, досі засідають російські олігархи!

В наглядовій раді підпорядкованого МКІП Український культурний фонд досі сидить російський громадянин та ватний провокатор Кірющенко.

Пане Олександр Ткаченко, може надійшов нарешті час навести порядок в своїх інституція, перш ніж радити іноземцям, як їм чинити зі своїми? Може досить намагатись всидіти на двох стільцях?

Я не хочу розпалювати внутрішні чвари, зараз критичний момент для України, але як на мене, під час війни немає місця лицемірству.

Babyn Yar Holocaust Memorial Center, Leopolis Jazz Fest та десятки інших спонсорованих російськими олігархами культурних заходів в Україні мають бути бойкотовані доти, доки в їхніх керівних органах знаходяться російські олігархи та доки вони фінансуються частково або повністю російським коштом.

Слідом за декомунізацією Україні потрібна дерусифікація. Це продовження природного антиколонізаційного процесу, частиною котрого є й теперішня війна.

Російські театри в багатьох обласних центрах, що існують всупереч та в порушення вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», мають бути закриті, а слідом – реструктуризовані та українізовані. Українська держава не має утримувати власним коштом театри, що займаються популяризацією культури країни-агресора, що забезпечують відбілювання Росії через культуру, підсилюють концепцію «великої російської культури» як рупора гуманізму – це таке ж спотворення суті культури, як і огидне маніпулювання терміном «геноцид» в російській пропаганді.

Російські культурні проекти та інституції в Україні мають бути закриті.

Топоніми, державні інституції, що містять у своїй назві імена діячів російської культури, мають бути перейменовані.

Гасло Хвильового «Геть від Москви», якому невдовзі 100(!) років, треба починати практично втілювати в Україні.

Дерусифікація України – нагальний крок в прискореній деколонізації, яку ми зараз так трагічно, але й героїчно проходимо.

Джерело: блог Івана Козленка