Зінченко: Якби не моя дочка та сім'я, я був би на фронті

Зінченко: Якби не моя дочка та сім'я, я був би на фронтіЗахисник Манчестер Сіті розповів про свій стан на тлі останніх подій на Батьківщині.Після початку чергового витку агресії проти України, захисник англійського Манчестер Сіті Олександр Зінченко став однією з найбільш помітних персон на футбольному волонтерському фронті, намагаючись власними силами донести оточуючим правдиве зображення подій у нашій країні.

Про те як він зустрів новини про початок чергового етапу війни, власні емоції та стан родини наш співвітчизник мав змогу розповісти у нещодавньому інтерв’ю Гарі Лінекеру.

"Опівночі за британським часом мене розбудила дружина, вона плакала.

Я був у шоці.

Вона показала мені відео, фото, що зараз відбувається в Україні.

Що я відчував у цей момент? Можливо, найближче почуття, це коли вмирає хтось із твого найближчого кола спілкування.

Знаєш, це відчуття, ніби тобі настільки погано всередині.

Але це ще гірше.

Я просто плачу.

Так триває вже скільки? Тиждень? Я не веду лік.

Проте я можу навіть просто вести машину по дорозі з тренування, або не важливо, звідки, і можу просто заплакати без причини.

Це все у моїй голові.

Уявіть собі місце де ви народилися, де ви росли.

А зараз там просто пуста земля.

Я буду чесний, якби не моя дочка, моя сім'я, я був би там.

Я просто народився таким.

Я знаю людей з моєї країни, їхній менталітет, і всі вони думають так само.

Я дуже пишаюся тим, що я українець, і я буду ним назавжди до кінця свого життя.

І коли ти дивишся на людей, як вони виборюють своє право на життя….

Я знаю людей, менталітет людей із моєї країни, вони вважають за краще вмирати за це право, і вони будуть умирати.

Але вони не збираються здаватися.

Я дуже вдячний усім людям за підтримку, яку я отримую тут.

Я й гадки не мав, що це буде настілки потужно.

Тому я хотів би сказати всім їм велике спасибі.

Я ціную це.

Я отримую багато повідомлень від багатьох хлопців в Україні, і вони запитують мене про відео-підтримку з Великобританії.

Отже люди дивляться телевізор, люди все ще дивляться футбол, і вони можуть бачити всі ці речі, які ми намагаємося робити.

Думаю, що це їм дуже допомагає.

Це люди, які підтримують Україну, вони намагаються підштовхнути їх — не здавайтеся.

І я знаю людей своєї країни — вони не складуть зброю.

Я розмовляв із багатьма людьми у Великій Британії, які на нашому боці.

І вони сказали, що те, що показує російське телебачення, смішно.

Моя місія — показати решті світу, що відбувається зараз.

У південній частині України є кілька міст, куди приїжджають мирні жителі, росіяни, і вони влаштовують фальшиві протести на кшталт ми хочемо бути з Росією тощо.

Я можу показати вам мільйон фотографій.

Я можу показати вам мільйон відео, що вони насправді зараз роблять.

Я можу показати вам кожне місто у моїй країні, яке вони зруйнували.

Люди там голодують.

Люди просто виживають, сплять на землі, у бункерах, вони не можуть нормально жити.

Я кілька днів думав про це інтерв'ю.

Чи варто мені його робити? Чи не варто? він сказав.

"Але я просто хочу надіслати повідомлення всім людям, будь ласка, не ігноруйте це.

Нам треба зупинити війну!".

Стосовно футболістів-росіян.

Мене здивувало, що ніхто, жоден із них нічого не сказав.

І вони можуть хоч спробувати щось зробити, аби зупинити цю війну.

Бо люди їх чують.

Я вже зрозумів, що вони налякані.

Але чого вони бояться? Нічого з ними не збираються робити.

Принаймні, вони можуть говорити про свою позицію, але вони просто ігнорують цю можливість.