«Русский военный корабль, иди…» — нове «геть від Москви!»

«Захисники острова Зміїний послали карабль на панятном язикє (розумію їх). Та якби вони сказали по-козацьки: “Російській воєнний карабль, пішов у сраку”, то світ би заговорив українською», — так написала артистка Анжеліка Рудницька, відома як одна з фундаторок знаменитої «Території А». Вона нагадує очевидний факт. Очевидний у буквальному смислі: ледь не в кожному українському місті зараз можна побачити на головних вулицях та вздовж великих проспектів борди з цитатою українського прикордонника.

Причому вперше — принаймні, на моїй пам`яті — слово з трьох букв пишуть не від руки на стінах, а ретельно промальовують у публічному просторі. Зі згоди, навіть за активної підтримки місцевих влад та громад. Та ще й підсвічують за допомогою дронів біля статуї Батьківщини-матері. Щоправда, точний напрямок руху російського військового корабля цензурували зірочкою замість літери «у» в прислівнику. Але це, мабуть, із поваги як до монументу, так і до громади, ширшої ніж та, яка бачить на бордах слово «нахуй» без цензури.

Більше того. Журналісти, які ведуть об`єднані телемарафони на різних майданчиках, також уперше не лише на моїй пам`яті і загалом у історії тележурналістики вживають згадане вище слово, додають найпопулярніше в Україні визначення Путіна — і їх не запікують. Навряд чи їх звільнять із роботи, винесуть догану, оштрафують. Війна стерла межу між цензурною й нецензурною лексикою. Дотепер у своїй фейсбук-стрічці знаходжу зізнання, здебільшого жіночі: раніше собі не дозволяла, тепер на таке не зважаю. І вже з`являються жарти, як викладатимуть цей період в українській історії й чи буде фразеологічний новотвір у підручниках. Причому неодмінно в автентичній версії. Без цензурних втручань.

Проте, на думку Анжеліки Рудницької, активне використання мема та різноманітних його варіацій, але з неодмінним посиланням під фінал, заганяє українців у, цитата,  «круговерть рашистських наративів». Мисткиня каже: ми поширюємо не нашу агресію. І закликає: «Не ставайте на бік темряви, не годуйте її своєю енергією. Я теж постійно відчуваю, як цей вир засмоктує». Анжеліка Рудницька має однодумців у цьому плані. І мимоволі, навряд саме підозрюючи, актуалізує під час війни одвічне, сказати навіть прокляте для українців мовне питання. З одного боку, ситуація тут загострена максимально. Адже російський агресор вторгся до нас і вбиває наших громадян під приводом захисту російськомовних. З іншого, головний удар Росії ще вісім років тому прийняли саме питомо російськомовні українські регіони.

Українські журналісти й блогери невтомно наголошують на цьому. А відео з протестів у тимчасово окупованому Херсоні доводить: ворога поганяють і клянуть здебільшого російською. Можливо, й український прикордонник, який послав російський військовий корабель, говорив російською не для того, аби ворог його краще зрозумів. Сакральний уже прислівник зрозумілий окупантам без перекладу. Все пояснюється простіше. Для прикордонника, та й загалом для чималої кількості воїнів, які зараз героїчно боронять Україну, російська якщо не рідна, то робоча.

Припустімо, якщо послати не «нахуй», а «в сраку», це автентичніше з огляду на козацький дух українців. Його пробудження під час війни теж уже відзначили та оспівали соціальні мережі. Про козацькі традиції бити ворога згадують всує різні спікери. Слово «срака» вживається в знаменитому листі запорожців до турецького султана, хоча реальне існування саме такого документа або в такому вигляді час від часу ставиться під сумнів. Що в жодному разі не піддає сумніву: українське козацтво це слово вживало, як і загалом український народ.

Отже – послати «в сраку» є українською традицією. А туди, куди послали російський корабель – російським наративом. І якщо фраза розійшлася світом у такому вигляді, за нею швидше ідентифікують не українця, а росіянина. Тобто навіть у той час, коли Україна та наші національні кольори на перших шпальтах світових ЗМІ, обкладинках і загалом у західному публічному просторі, нас із нашою ж допомогою не ідентифікуватимуть за українською мовою. 

Для світу її все одно перекладають іншими мовами. Тож будьте певні: англійською вона звучить «fuck you», французькою – «va te faire foutre» або значно простіше, то вже завзяті франкофони краще знають. У інших мовах є інакші відповідники. Таким чином, світ не заговорить українською, якщо замінити одне слово іншим, більш питомим для нас, як вважається. Але її зміст, її суть прямо ідентифікується з Україною, українцями. З нашим духом, нашою незламністю, нашим опором, нашим креативом навіть у трагічні часи. 

Тому в цьому конкретному випадку «Русский военный корабль, иди нахуй!» — не ознака повзучої русифікації, а сучасний відповідник не менш знаменитого заклику Миколи Хвильового «Геть від Москви!» Пишу цей текст із наміром заспокоїти й підбадьорити тих, хто боїться, що нас переплутають із росіянами завдяки популярній, дозволеній цензурою фразі.