Біженцям і переселенцям у Чернівцях забезпечують людську гідність

- Представляю Центр громадської активності «Синергія», який до війни був просто громадською організацією, а сьогодні ми об’єднуємо всіх, хто зголошується виступати з нами за спільну перемогу проти російської агресії, - розповідає «Погляду» Наталія Батракова. – зараз у нас налагоджена тісна співпраця з нашими вітчизняними та закордонними партнерами – людьми і організаціями, які відгукнулися на біду в Україні.

За словами Н. Батракової, перш за все, вони виявляють потреби біженців, які сьогодні приїжджають в нашу громаду.

- Сьогодні кожна громада готова приймати людей, підготовлено велику кількість приміщень, де можна обладнати спальні місця для біженців. Але спальне місце – це не просто матрац і ковдра, ми ще усілякими способами намагаємося дбати про те, щоб забезпечувалася, перш за все, людська гідність. Тому що люди полишили свої обжиті місця, вони звикли до певних умов і сьогодні просто створити спальне місце – це мало, ми хочемо забезпечити їх і ковдрою, і подушкою, і тим самим простирадлом. Тому що це на них так само позитивно впливає, на їхній психологічний стан. Вони дуже пригнічені. Тим, хто просидів по 5-7 днів у Бородянці – їм сьогодні складно приймати ту дійсність, яку вони бачать, - розповідає пані Наталія.

- Тож наразі у «Синергії» реставрують матраци, які були у вжитку, але ще можуть повторно використовуватися та шиють постільну білизну?

- Окрім цього маємо багато ковдр та подушок, які постачають місцеві виробники за собівартістю і це також дуже важливо, тому що кожна копійка, яку жертвують фізичні особи та організації, дуже важлива і вона має бути використана саме на ті потреби, які є найбільш нагальними. Сьогодні ми так само говоримо про забезпечення підгузками, предметами гігієни й індивідуального захисту. Тому що так склалося, що в умовах війни карантинні вимоги відійшли на другий план, але ми продовжуємо їх дотримуватися, бо розуміємо, що безпека людей – перш за все.

- Скільки спальних місць ви уже забезпечили?

- Те, що ми уже передали під спальне місце – це 218 комплектів. І сьогодні маємо можливість забезпечити ще стільки ж, і навіть більше.

- Хто безпосередньо займається пошиттям чохлів, постільної білизни?

- Пошив у нас здійснюють кравчині - жінки з Чернівецького району села Купка. Вони мають власні швейні машини і зголосилися на волонтерських засадах зробити пошив відповідно до нашого замовлення. Тому що у нас є матраци для дорослих, а є матраци для діток і це, звісно, різні за розміром чохи. Так само і наволочки, бо подушки - різного розміру.

- Скільки днів уже займаєтеся волонтерською діяльністю?

- Фактично ми включилися в цей безперервний процес не з 24 лютого, а з 26. Перш за все, важливо виявити потребу біженців. Тому що якщо ми говоримо про різні групи, то, наприклад, у дітей до року – одні потреби, у дітей віком від 1 до 6 років – інші потреби, у підлітків будуть ще інші потреби… Жінкам також треба задовольняти свої потреби – це, знову ж таки, засоби гігієни, спідня білизна. Бо багато хто виїхали в тапочках, в тому, в чому були. Тому що вискочили з підвалу і якщо була така можливість, то одразу сіли в машину і поїхали. Тож сьогодні важливо, щоб реєстрація була з розподілом на жінок і чоловіків. Чоловікам необхідне щось одне, жінкам – інше. Якщо матимемо такий розподіл, то реально бачитимемо не просто когорту біженців, які до нас переміщаються, ми будемо бачити кожну людину окремо і будемо мати можливість забезпечити саме її потребу. А не так просто – давайте ми дамо матрац, який їй непотрібен, або чоловічі труси, а у неї – донька. Тому що не можна все списувати на умови війни. Ми, слава Богові, знаходимося ще в таких умовах, що в нас можна і продукти харчування купити. Ми чому не переключаємося на продукти? Тому що в місті є великі гуманітарні центри і вони чітко розуміють куди ці продуктові потоки сьогодні першочергово потрібно спрямувати. Це і Херсон, і Маріуполь... Кажу, а в мене серце кров’ю обливається, тому що мої колежанки сьогодні тримають оборону і в Маріуполі, і в Херсоні, і вони не змогли виїхати, але вони виходять на проукраїнські мітинги. Ми маємо пам’ятати про тих людей, які залишилися там і не мали змоги приїхати сюди. Тому що кожен клаптик землі має хтось боронити на своєму місці.