Срна: Українці — герої, вони вже стали переможцями. Ми їх підтримуємо

Срна: Українці — герої, вони вже стали переможцями.

Ми їх підтримуємо.

Хорватський функціонер в інтерв'ю для видання The Guardian розповів, як разом з іншими іноземцями Шахтаря залишав Київ і як клуб намагається допомогти Україні після початку війни з Росією.

Коли Даріо Срна їхав на південний захід з Києва, звичні картини поставали перед його очима у новому і жахливому вигляді.

Він був за кермом упродовж 36 годин, міняючись місцями зі своїм супутником, але усе одно не міг заснути.

Доїхати до Загреба йому вдалося завдяки поєднанню Red Bull та природнього адреналіну.

"Я бачив багато важких картин на шляху, що нагадали мені 1990-ті в моїй рідній Хорватії, – розповідає він з легким ваганням.

– Діти залишали свої домівки, було багато сімей із спакованими речами.

Важкі моменти.

Але ми повинні вірити, що все буде добре.

У нас не має іншого вибору".

Срна знаходиться у безпеці разом зі своєю родиною, але він не може думати ні про що, окрім України.

Він був ідолом у часи виступів у складі донецького Шахтаря, залишаючись у складі клубу упродовж 15 років, хоча мав пропозиції від більш успішних європейських клубів, а з 2020 року працює на посаді спортивного директора.

Його любов до країни і муки через усі безпричинні звірства, які зараз там відбуваються, за теперішніх умов проявляються як ніколи сильно.

Ці почуття посилюються ще тому, що після початку Югославської війни трагедія помітною ниткою проходить крізь життя Срни.

"Вони хотіли забрати мій дім у 1990-х, вони забрали його у 2014-му, тепер вони знову хочуть відібрати мій дім, наш дім, – говорить він.

– Я думаю, це вже занадто".

Війна розлучила Срну з людьми і місцями, які він любить.

Одним з таких місць є Донецьк, де він не був з моменту, коли сепаратистські групи, які безпосередньо підтримує Росія, розпочали конфлікт на Донбасі вісім років рому.

Шахтар, клуб, який є гордістю місцевих гірників і 13-разовим чемпіоном України, не був там з тих пір.

"Я поїхав за три дні до того, як вони почали бомбити аеропорт у 2014-му.

Люди вже зайшли у місто, але я не очікував, що там щось буде відбуватись.

Донецьк – мирне місто, там завжди вітали іноземців, як і по всій Україні.

Українці – хороші люди.

Вони ні на кого не нападали.

Якщо їм дати один долар, 100 або 100 000, вони все одно будуть задоволені та щасливі.

Вони не заслуговують на усе це.

Але, очевидно, одна людина вважає зовсім інакше, а ми зробимо усе можливе, щоб змінити цю ситуацію".

Шахтар базувався у Києві з моменту, коли його змусили поїхати, але зараз клуб був вимушений покинути і тимчасовий дім.

Срна розповідає довгу, складну і тривожну історію про те, як їхні гравці і робітники залишали місто, зважаючи на часто протилежні поради та допомогу на різних рівнях з боку їхніх посольств.

Почувши перші вибухи на світанку 24 лютого, Срна швидко зв’язався із генеральним директором, Сергієм Палкіним, і вони вирішили розмістити якомога більше робітників клубу – іноземних і українських, які не мали, куди поїхати, – у своєму постійному готелі.

"Я залишався спокійним, але так само боявся, – розповідає він.

– Я вже проходив через це.

Клуб надав два автобуси для усіх, але ніхто не міг гарантувати безпечний шлях.

На других день усі посольства повідомляли, що вони не можуть допомогти, дорога не була безпечною, ми мали залишатися в готелі.

За такої ситуації ти майже починаєш панікувати: за перші кілька днів було стільки новин, деякі з них фейкові, ти отримуєш багато дзвінків від друзів і рідних зі словами: "Тікай, тікай".

Ти знаходишся під тиском, у такі моменти важко залишатися спокійним.

Все було схоже на хаос.

Треба приймати правильні рішення.

Ситуація під контролем, а потім не під контролем, усі чекають на щось.

Ми збиралися разом у ресторані, усі 65 чоловік, а потім починали лунати сирени, ми мали спускатися до підвалу, багато бразильців були з дітьми.

На той момент пройшло лише два дні, а здавалося – 22".

Тим часом Срна зателефонував своєму близькому другу Александеру Чеферіну.

Він розповів президенту УЄФА, що ситуація ставала нестерпною, і попросив допомоги.

Ситуація стала ще більш невідкладною, коли посольство Хорватії нарешті повідомило Срні та його співвітчизникам (наприклад, помічнику тренера Динамо Київ Огнєну Вукоєвичу), що необхідно покинути країну.

"Я знов зателефонував Чеферіну і сказав йому, що не можу поїхати без його допомоги", – розповідає він.

Чеферін надав йому гарантії, тоді Срна почав майже безкінечну подорож з двома друзями, що розмістились на задньому сидінні з повними каністрами бензину, а також з італійським тренером воротарів з академії Шахтаря поруч на передньому сидінні.

Щогодини Срна телефонував етнічному бразильцю, екс-нападнику збірної України Жуніору Мораєсу, що в тривожному очікуванні залишився в готелі разом з іншими бразильськими одноклубниками, щоб повідомляти йому ситуацію на майже заблокованих дорогах.

Він почув вибух, коли проїжджав повз тренувальну базу клубу; цей шлях у нього зайняв три години, замість звичних 20 хвилин.

На півдорозі додому він дізнався, що Чеферін майже вирішив питання з евакуацією гравців і напряму зв’язав його з Мораєсом.

За двадцять годин Чеферін повідомив, що за сприяння президента УАФ Андрія Павелка організував поїзд, який має доставити Мораєса та його співвітчизників на захід.

Згодом транспорт знайшли для решти італійського тренерського штабу Шахтаря разом з головним тренером Роберто Де Дзербі, і ризикована операція була майже завершена.

"Чеферін та Павелко зробили велику справу, – розповідає Срна.

– Вони продемонстрували, що є не лише топовими президентами, але й топовими людьми.

Чеферін поставився до цієї місії так, наче це було його родина.

На війні ти дізнаєшся, хто є твоїм другом, а хто – ні, хто дасть тобі склянку води, а хто – склянку молока.

Зараз це дуже важливо".

Усі українські гравці Шахтаря, окрім тих, що мають трьох дітей, повинні залишатися в країні.

Срна каже, що усі перебувають у безпеці, а деяким – навіть вдається виконувати фізичні вправи.

ФІФА прийняла рішення, яке дозволяє легіонерам тимчасово продовжити кар’єру деінде до червня.

Але головним пріоритетом залишається допомога тим, хто зіткнувся з жахливими стражданнями.

Срна забезпечив притулок у Хорватії для 42 гравців академії Шахтаря у віці від 10 до 17 років, а перша команда переказує кошти у благодійні фонди.

Цей варіант Срні подобається більше, ніж рішення деяких спортсменів приєднатися до рядів збройних сил.

"Гравець може допомогти Україні на футбольному полі, але він нічого не знає про армію, зброю та війну, – пояснює він.

– Це їхнє особисте рішення, але, можливо, їм краще зосередитися на допомозі з їжею та необхідними речами і використовувати різні майданчики для того, щоб їхні голоси почули.

Вони працюють з м’ячем, а не зі зброєю.

Але наразі усі вони приймають участь у гуманітарній допомозі".

"Усі українські футбольні органи мають триматись разом.

Ми маємо об’єднатись: Динамо, Шахтар, Ворскла, Дніпро, Металіст, Чорноморець, Маріуполь, – продовжує він.

– Я – оптиміст, вірю, що усе буде добре, ми усі станемо сильнішими, усі клуби будуть знову разом грати в футбол.

Му усі тримаємося близько.

Життя важливіше за усі інші речі, ми маємо робити усе можливе, разом, щоб зупинити війну і зберегти народ України".

Срна має знайомих, які залишилися у Донецьку, та в деяких випадках вони підтримують агресивні дії Росії.

"Вони мають знайти шлях до чесності та об’єктивності, – говорить хорват.

– Сьогодні увесь світ знає, що Росія напала на Україну, це не секрет.

Одного дня вони усе зрозуміють.

Час зробить усе необхідне".