Шевченко: Скласти зброю зараз для України означатиме втрату будь-якої свободи та нашого права на життя

Шевченко: Скласти зброю зараз для України означатиме втрату будь-якої свободи та нашого права на життя.

Екс-керманич збірної України розповів про ставлення італійців до війни в Україні.Видатний український екс-футболіст та головний тренер збірної України у минулому, Андрій Шевченко, продовжує робити все від себе залежне, аби використати свій поважний статус у світі задля допомоги нашій країні, яка зазнає чергового витку агресії.

"Це не конфлікт, це ніяка на "спецоперація", як це хоче подати всьому світові агресор.

Це підступний напад, злочин проти мирних мешканців.

Ніхто не вірив, що це можливо аж до того моменту, поки це не сталося.

Одразу хочу зауважити — не кажіть мені "Кієв".

Київ — так це місто пишеться та вимовляється правильно.

"Кієв" — це російський правопис та вимова.

Чи говорю я російською? Певна річ, що так.

Мене цьому навчили ще в школі.

Ви можете вільно спілкуватися російською в Україні, із цим немає проблем.

Ми не виступаємо без роздуму проти всього народу сусідньої країни — ми лише проти тих, хто підтримує війну проти нас.

Є різниця між народом та режимом, ми її добре розуміємо.

Окрім цього, я знаю багатьох у сусідній країні, хто проти агресії в наш бік.

Мої рідні зараз в Україні.

Дзвоню їм кілька разів на день.

Мама та сестра мешкають у двадцяти хвилинах від центру Києва.

Зараз до них переїхали деякі інші родичі, які до цього чотири дні провели у підвалі.

Вони мешкали поруч із аеропортом, проте цей район було зруйновано.

Родина не поїхала з України, бо це їх Батьківщина, тут їх земля, їх дім.

Чому вони мали це полишати?.

Я багато разів думав про те, щоб поїхати в Україну.

Але це неможливо.

Майже одразу всі шляхи закрили, бо насамперед бомбили аеропорти.

Тому я вирішив захищати свою країну як можу.

У тому числі допомагаючи постраждалим та біженцям.

У Італії створили виключну атмосферу для українських біженців.

Через Go.

Me ми зібрали для Червоного Хреста 343 764 євро.

Вони пішли на для подолання травм, ліки, продукти харчування.

Також кошти були зібрані Міланським фондом, який виставив на продаж копію футболок, які ми носили у Манчестері, коли виграли Лігу чемпіонів у 2003 році.

Мені зателефонував мій друг Джорджіо Армані, який особисто мобілізував цю кампанію.

Я розмовляв із мером Флоренції та мером Мілана.

Я сподіваюся, що невдовзі зможу оголосити про нашу спільну спеціальну ініціативу.

Мілан та Італія — моя друга батьківщина.

Мілан — особливо щедре місто.

Я впевнений, що він може й прийме багатьох українців, які рятуються від війни.

Майже все з них будуть дітьми, жінками та людьми похилого віку, тому що чоловіки віком від 18 до 60 років не можуть покинути країну.

Вони можуть бути як солдатами, що пройшли військовий вишкіл, так і об’єднатися в загальному національному спротиві.

Я чув, що в Італії дехто каже, що Україні було б простіше просто скласти зброю.

Проте скласти зброю зараз для нас означає втрату будь-якої свободи та нашого права на життя.

Ми хочемо стати ближчими до Європи.

У цій ситуації ми виступаємо лише як сторона, що захищається.

Чи потрібна нам зброя від країн НАТО? Так, потрібна.

Усе, що потрібно для нашого захисту, є для нас життєво необхідним.

Демократії по всьому світові об’єдналися у нашій підтримці, це дуже важливо.

Санкції проти агресора — важливі.

Пошук дипломатичного рішення — теж.

Чи вірю я в Бога? Звісно.

У родині всі ми віруючі люди.

Моя гілка православна, а жінка та діти — католики.

Проте Бог один.

Я пам’ятаю свої враження, коли вперше побачив Сан-П’єтро у 12 років.

Це була моя перша подорож закордон, 1989 рік.

Дуже довгий шлях із Києва до Москви, а вже потім — до Риму, Неаполя, Агрополі.

Там ми мали зіграти футбольний турнір.

Рим — дивовижне місто, величне, проте саме в Агрополі я відкрив для себе щирість та любов італійського народу.

Ми були в гостях у сім’ї, яка потім подарувала мені мої перші джинси в житті.

На самому турнірі ми обіграли команду-господарів у фіналі, я забив п’ять м’ячів у тій грі.

За це мені дали декілька лір, за які я потім купив бритву Gillette для батька та парфуми для матері та сестри", — розповів український спеціаліст.