«Ми хочемо жити». Промова президента Зеленського у парламенті Канади

Панове спікери!

Пане Премʼєр-міністре! Дорогий Джастіне!

Члени уряду та парламенту!

Присутні гості. Дорогі друзі!

Перш ніж почати, я хочу, щоб ви зрозуміли мої відчуття, відчуття українців. Настільки, наскільки це можливо. Відчуття протягом цих 20 днів. 20 днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації після восьми років війни на Донбасі.

Просто уявіть... Уявіть, що о четвертій ранку кожен з вас чує вибухи. Страшні вибухи. Джастіне, уяви, що ти чуєш. І чують твої діти. Чують ракетні удари по аеропорту Оттави. По десятках інших місць по всій території вашої прекрасної країни, території Канади. Крилаті ракети. Ще до світанку. І твої діти обіймають тебе і запитують, що сталося, батьку. А ти вже отримуєш перші звіти про те, які обʼєкти в твоїй державі розбиті ракетами Російської Федерації. І ти знаєш, скільки і де вже загинуло людей.

Уявіть, що ви шукаєте слова, щоб пояснити це дітям. Пояснити їм, що почалася масштабна війна.

Війна, про яку ви знаєте, що вона – на знищення вашої держави. Про яку ви знаєте, що вона – на підкорення вашого народу.

Другий день – і ви отримуєте повідомлення про колони бронетехніки. Тисячі, тисячі, які заходять на вашу землю. Спочатку – маленькі міста, потім більші. Вони хочуть їх усі заблокувати. І блокують.

Вони підходять до Едмонтона – уявіть собі – і бʼють артилерією. Просто по житлових кварталах, просто по людях. Спалюють школи, підривають дитячі садочки. Як і у нас, в наших містах – в Сумах, як в нашій Охтирці. Вони блокують Ванкувер і тримають в облозі сотні тисяч людей, які залишилися в цьому місті. Як в нашому Маріуполі. Вже другий тиждень під обстрілами, без електрики повністю, майже без їжі, точно без води. У підвалах.

Джастіне! Шановні присутні! Панове!

Уявіть, що значить кожного дня чути доповідь про загиблих людей. Так, ви – президент або керівник уряду, але ви просто про це чуєте, про загиблих дітей. І загиблих стає все більше і більше. 97 убитих дітей на сьогоднішній ранок.

Знаменита Сі-Ен Тауер у Торонто... Скільки російських ракет вистачить, щоб її зруйнувати? Повірте, я всім вам цього не бажаю...

Але ми щодня передбачаємо, скільки ще ракет можуть ударити по наших телевежах. А вони б’ють по них.

Наша площа Свободи у Харкові і ваша Churchill Square в Едмонтоні. Уявіть російські ракети, які бʼють у її серце.

Наш Бабин Яр – місце поховання жертв Голокосту... Росіяни не зупинялися перед бомбардуванням навіть цієї землі. А що з Національним монументом Голокосту в Оттаві? Чи витримає він удар трьох чи пʼяти ракет? Так було у нас. Авіабомби? Ще хвилину тому там були люди живі. Там була сім’я, яка просто прийшла туди. Вони були живі. А тепер... Ви розумієте.

А потім страшна ніч... І так кожна з цих 20-ти, коли російські військові стріляють з танків по житловим масивам.

З танків – по Запорізькій атомній станції. Прямою наводкою. Коли там почалася пожежа. Чи можете ви уявити таке з вашою станцією Bruce Station в Онтаріо?

І що б ви відчули, якби побачили, як ваш прапор у кожному місті, де вони проходять, як ваш прапор у Монреалі знімають... Знімають, щоб викинути та замінити російським.

Я знаю, що ви підтримуєте Україну, щиро, дієво. І ми з Джастіном друзі. Але я хочу, щоб ви зрозуміли мете, і ви це відчули.

Відчули те, що й ми. Відчували, як ми хочемо жити. І як ми хочемо перемогти. Перемогти заради життя.

Хочу, щоб ви відчували, що це таке, коли телефонуєш друзям і кажеш: закрийте небо, зупиніть обстріли. Неважливо, яким чином, просто зробіть це. Зупиніть бомбардування. Скільки ще має впасти ракет на наші міста?

А у відповідь чуєш, що хтось цього не хочуть робити... Але дуже занепокоєні!

Але ж дайте тоді нам літаки, говоримо ми нашим партнерам.

Відповідають: ось-ось... Уже скоро. Трішки потерпіть. Але дуже-дуже всі занепокоєні. Просто не хочуть. А хтось шукає причини. Головне – результат.

Кажуть про ескалацію. Хоча куди вже більше? Кажуть, що Україна зараз не в НАТО. Хоча «двері відкриті». Але для кого ці двері і куди вони ведуть, якщо нам відповідають, що нас не візьмуть.

Війна завжди проявляє усе, на що здатні люди. Хто сильний. А хто слабкий. Хто мудрий. А хто не бачить очевидного. Хто чесний, а хто – лицемір.

І ми це все побачили. І ми все це зрозуміли. За 20 днів і вісім років. Я впевнений, що і ви все побачили.

Панове спікери!

Пане Премʼєр-міністре!

Члени уряду. Члени парламенту!

Дорогі друзі!

Канада завжди була, є і, я впевнений, буде нашим надійним партнером України. Партнером нашої землі, нашого народу України, кожної нашої сім’ї.

Ви прийшли нам на допомогу одразу, коли ми цього попросили. Ви надаєте нам зброю та іншу підтримку, якої ми так потребуємо зараз. Ви запровадили санкції проти Росії – справді моральні. Справді серйозні. Проте ми ж бачимо з вами, що війна, на жаль, триває. Що російські війська не виходять з нашої території. Ви бачите, що наші міста: Харків, Маріуполь не захищені так само, як ваші Едмонтон і Ванкувер. Що Київ зазнає ракетних ударів. Як Чернігів, Житомир, Івано-Франківськ та ще десятки, десятки наших українських міст. Ще вчора дуже мирних і спокійних міст.

Це означає, що потрібно робити більше. Значно! Для миру. Для того, щоб зупинити Росію, нам всім треба більше робити. Щоб захистити Україну та захистити Європу від цього тотального зла, яке знищує все: меморіали, церкви, школи, лікарні, житлові квартали й всі наші підприємства.

Вони вбили вже 97 українських дітей!

Ми не просимо багато. Ми просимо справедливості. Ми просимо реальної підтримки, яка допоможе нам вистояти і захистити наше життя. Життя всього світу.

Канада вже проявляє необхідне лідерство! Вже робить першою те, до чого згодом приходять інші країни. Але ми потребуємо більшого лідерства, і просимо вам більшої участі саме від вас.

Джастіне! Усі друзі нашої країни України! Усі друзі правди!

Ви розумієте, наскільки важливо для нас захистити наше небо від російських ракет, від літаків. Ви можете на це вплинути. Мені так здається.

Ви здатні змусити ще більше компаній піти геть з російського ринку. Щоб там не було жодного долара на війну. Якщо вони залишаються в Росії і спонсорують війну, то вони не мають права працювати в Канаді. Хай буде так –і це дасть нам мир.

Ви знаєте, мабуть, краще, ніж багато хто у світі, що цей напад Росії – це намагання знищити нас, знищити український народ. Не що інше. Це їхня головна мета.

Це війна проти народу. Саме проти нашого народу. Це війна, щоб зруйнувати все, що робить українців українцями. Проти нашого майбутнього. Проти нашого характеру. Проти нашої волі. Усього того, що ви, канадці, дуже добре знаєте, дуже добре відчуваєте.

Тому я прошу вас: не зупиняйтеся. Не зупиняйтесь у допомозі Україні. У лідерстві та в намаганнях повернути мир на нашу мирну землю.

Я вірю, я знаю, що вам це до снаги. Що з Канадою наша антивоєнна коаліція, яку ми зміцнюємо, точно дасть результат.

Я хочу окремо звернутися до нашої української діаспори, до всіх українців Канади.

Саме в цей історичний момент ми потребуємо вашої дієвої допомоги. А ви повинні своїми кроками довести, що ви є частиною історії України, живої історії України.

Запамʼятайте це – живої. Бо ми хочемо жити. І прагнемо миру.

Я вдячний вам за підтримку. Кожному з присутніх у цій залі парламенту. Кожному громадянину Канади. Я вдячний тобі, Джастіне. Вдячний від імені всього українського народу.

Впевнений, ми разом – і тільки разом – переможемо всіх ворогів.

Слава Україні!

Дякую Канаді!