Фото і відео «прильотів» ракет: чому українцям зась, а іноземним медіа можна?

Ми мешкаємо досить далеко від місця, куди влучили сьогоднішні перші ракети, тому навіть трохи встигли посперечатися, що це на видноколі — дим чи чорна дощова хмара. Українські медіа повідомили, що «у Львові чути вибухи». Місцева влада нагадала, що не можна публікувати фото і відео з місця влучання, й звеліла всім залишатися в укриттях. І потім ще разів п’ять нагадала, що не можна нічого публікувати.

Не буду розповідати, як почувається людина, яка знає, що в її місті кудись влучили ракети, але не знає, куди саме. В Україні це почуття вже надто багатьом відоме. Ти просто маєш дізнатися, що це було, щоб зменшити шалений градус тривожності. Я почав шукати у всіх можливих відкритих джерелах, що це було, але бачив лише загальний напрямок. Аж поки колега-журналістка не порекомендувала мені зайти в твітер і ввести ‘Lviv’.

У результатах пошуку була маса відео і фото західних медіа. Хтось зняв панораму з гори — напевно, зі Знесіння чи Високого Замку. Хтось — прямо з вікна квартири чи готелю, розташованого неподалік. Особливо вправні воєнкори в касках і бронежилетах (війна ж!) включались у прямий ефір просто з вулиці, де пожежники готувалися гасити охоплену вогнем нафтобазу.

Також у твітері була маса обурених дописів від українців: якого чорта, нам кажуть, що не можна навіть натякати, де вибухнуло, а в цей час CNN веде прямий ефір із місця влучання!

Та й справді — якого чорта?

Міністерство оборони наполегливо просило не публікувати, куди саме влучило. Українські медіа хто краще, хто гірше, але все ж стараються цього не робити. Дотепер, хоча минуло вже кілька годин і весь світ побачив горопашну нафтобазу, у пристойних українських медіа немає точних даних про її розташування — бо українські журналісти зрозуміли, що робити цього не треба. Пересічні українські громадяни навіть занадто близько до серця сприйняли це попередження, і тепер вбачають зраду та «коригування вогню» навіть в офіційних повідомленнях чи натяках, що в якомусь місті був вибух.

Інформація про місце влучання російської ракети навряд чи аж так допоможе «скоригувати вогонь», адже ракети випускають за координатами — це не артилерія. Але звіт про руйнування може бути дуже корисним для росіян; наприклад, на його підставі вони можуть вирішити запустити в те саме місце ще парочку ракет, аби донищити те, що збереглося. Не кажучи вже, що ці падлюки, напевно, радіють, дивлячись на відео, як горить Україна після влучання їхніх недобитих нашою протиповітряною обороною ракет.

Безперечно, присутність в Україні кореспондентів і знімальних груп світових медіа зараз дуже важлива. В наших інтересах, аби вони розповідали якомога більше про війну, про спротив України та звірства росіян. Тому з іноземними журналістами треба співпрацювати, всіляко їм допомагати й давати робити їхню роботу.

Втім я вважаю справедливим, що іноземним журналістам, і особливо знімальним групам, здатним зняти на відео і показати буквально в прямому ефірі наслідки влучання російських ракет, варто було б висунути вимогу цього не робити. А іноземних журналістів, які порушують цю вимогу, з сумом і вдячністю проводжати до державного кордону. Якщо Міністерство оборони вважає, що публікація таких кадрів справді може зашкодити.

Або, якщо вже пішла така п’янка і всім по барабану, оголосімо заборону показувати місця влучання ракет безглуздою параноєю, і тоді українські знімальні групи, фотографи та репортери зможуть показувати подібні ексклюзиви і своїй аудиторії. Адже для української аудиторії ця інформація набагато важливіша і насущніша — це на її голови падають ракети, це їй ховати загиблих від ракетних ударів і відбудовувати зруйновані будинки.

Пишу ці рядки, коли надворі знов лунає сирена повітряної тривоги. Сподіваюся, сьогоднішні два прильоти все ж були останніми, й глядачі CNN, Бі-бі-сі та польської телевізії не побачать сьогодні більше нічого «смаженого» зі Львова.