«Фактчекери — це сапери, які знешкоджують інформаційні міни»

В умовах не лише реальної війни, в якій гинуть військові та цивільні, а й інформаційної, коли щодня в інфополі з’являються десятки ворожих фейків, потреба в точній та перевіреній інформації загострилася. Тому більшість фактчекерів в Україні тепер розвінчують лише ті фейки, які стосуються війни, а не, наприклад, коронавірусу, як це було ще до 24 лютого. Що змінилося в їхній роботі та чи здивував російський агітпроп новими підходами ведення інформаційної війни? MediaSapiens поспілкувався із фактчекерами з трьох організацій — «НотаЄнота», «Брехунець» та StopFake — та розповідає, з якими викликами довелося стикнутися українським фактчекерам в умовах реальної війни, чи змінилися підходи до перевірки інформації та чому точність у роботі фактчекера зараз є важливішою за оперативність.

Заступниця головного редактора проєкту StopFake Вікторія Романюк каже, що війна — надзвичайно важкий час для фактчекерів, адже інформаційний потік перенасичений сумнівними повідомленнями, а аудиторія найбільше потребує правдивих відповідей та пояснень. «У цей непростий період StopFake перетворився на своєрідний консультаційний центр. Люди надсилають повідомлення на перевірку, просять порадити, як діяти в разі отримання певних меседжів, кому дзвонити, як реагувати. Ми намагаємось допомогти, — розповідає Вікторія Романюк. — Тож окрім традиційних спростувань ми постійно комунікуємо з аудиторією, орієнтуємо в інформаційному потоку тут і зараз, пояснюємо зміст меседжів, реагуємо на небезпечні сигнали».

За словами фактчекерки, усвідомлюючи важливість комунікації для західної аудиторії, з перших днів війни StopFake активізував роботу іншомовних сторінок. «Французька, іспанська, сербська, болгарська, польська та інші версії сайта та сторінок у соцмережах розпочали надзвичайно активну роботу щодо просування спростувань наших фактчекерів, — каже вона. — Також наша команда розширилася: ми залучаємо до роботи волонтерів, які звернулись до нас із пропозиціями допомогти. Це перекладачі та журналісти, які приєдналися до нашої команди і роблять фактчекінг різними мовами».

На думку Вікторії Романюк, у війні реальній та інформаційній найціннішим є час, тому фактчекери не можуть дозволити собі тривалу перевірку, адже повідомлення швидко розходяться і завдають удару. «Тому особливість роботи професійного фактчекера в умовах війни — це вміти швидко побудувати алгоритм спростування, розуміти можливі джерела та витоки інформації, мати напрацьовану базу контактів та підтримувати зв’язок із різними офіційними органами, міжнародними організаціями, галузевими експертами (військовими, науковцями, лікарями тощо), щоби швидко й оперативно проводити перевірку. І, безумовно, використовувати цифрові інструменти. У цій війні Росія задіяла чимало цифрових технологій для дезінформації: діпфейки, підробку голосу, маніпуляцію з ідентифікацією облич людей — з усім цим фактчекер повинен уміти оперативно розібратися», — каже експертка.

Вікторія Романюк розповідає, що фактчекери мають справу з інформацією, яка може завдавати шкоди життям багатьох людей і впливати на хід війни, тому точність роботи є дуже важливою. «Ми усвідомлюємо, що помилка може коштувати дуже дорого. Наші фактчекери працюють як сапери, які знешкоджують інформаційні вибухівки, — каже вона. — На жаль, окрім ворогів, які розсилають фішингові повідомлення, залякування, створюють діпфейки та пишуть персональні погрози, проблем додають і необдумані дії аудиторії і волонтерів, які хаотично створюють ресурси, телеграм-канали, починають публікувати емоційну інформацію без розуміння того, як це потрібно робити. Тож багато часу ми витрачаємо, щоби з’ясувати витоки тієї чи іншої ініціативи, петиції чи флешмобу й пояснювати активістам можливі наслідки такої роботи».

Редакторка проєкту «Брехунець» Світлана Кирилова каже, що в умовах війни редакція «Район.in.ua» разом із її проєктом перейшла на цілодобовий робочий графік, щоб читачі в будь-який час могли прочитати правдиві новини. «Тепер у нас є нічні й денні зміни, тож багатьом із нас треба було перелаштуватися на новий режим роботи, — розповідає вона. — Багато колег залишили свій дім і переїхали в безпеку. Востаннє ми бачилися в редакції 23 лютого і тепер координуємо роботу дистанційно. І з цим проблем немає — навчила епідемія коронавірусної хвороби». За словами Світлани, поки триває війна, фейки і дезінформація з’являються цілодобово, тому, хоч як складно команді, вона все одно продовжує працювати. Журналісти підстраховують одне одного під час повітряних тривог, підтримують морально. «Інформації стало дуже багато, це правда безкінечний потік. Тому в час реальної війни головна особливість фактчекінгу в тому, щоб робити спростування швидко. Бо неправдива інформація стрімко “розлітається” по соцмережах і робить свою брудну роботу: формує потрібну окупанту думку в людей, розганяє паніку, — розповідає фактчекерка. — Ми, як гіперлокальне видання, швидко відстежуємо, які наративи поширюються у громадах, і наше завдання — одразу перекрити їх правдивою інформацією».

Вона додає, що ще одна особливість фактчекінгу під час війни — потреба писати стисло, чітко й робити максимальне поширення у соцмережах, де зараз так багато часу проводять українці. «З точки зору фактчекера складніше спростовувати не стало. Складніше стало хіба тому, що інфопростір зараз перенасичений різними повідомленнями. Роспропагандисти хоч і вигадують нові способи звести українців із розуму, їхній підхід — надто недолугий, як і все інше, що вони роблять. Тому на інформаційній битві в них немає шансів, скільки би грошей вони на це не тратили, — каже Світлана Кирилова. — Окупанти вигадують такі фейки, які можуть спростувати навіть не фактчекери. Кремлівські “помийки” не вміють користуватися фотошопом, дискредитують самі себе, чим тільки допомагають нам. Росіяни досі не зрозуміли, що тут, в Україні, їхні “методички” не пройдуть».

За словами редакторки «Брехунця», в період війни команда проєкту стала ще частіше користуватися офіційними джерелами, співпрацювати із правоохоронними органами, які допомагають спростовувати місцеві фейки. «Звісно ж, ми не публікуємо інформацію, яка може порушувати обмеження воєнного стану, — розповідає Світлана Кирилова. — Також треба розуміти, що зараз окупанти намагаються розсварити українців між собою і записують для цього спеціальні “методички”. Тому варто критично ставитися до інформації, яку ви отримуєте в першу чергу із соцмереж. Російські шпигуни можуть писати вам із фейкових акаунтів у соцмережах і вивідувати потрібну інформацію. Вони роблять вкиди в інтернет-спільнотах і вивчають реакцію на те чи інше питання. “Гарячі” теми зараз — українська мова, “невиховані” переселенці, мобілізація тощо».

Авторка проєкту «НотаЄнота» Альона Романюк розповідає, що якраз на початку лютого розпочала новий проєкт із проведення антифейкових інтелектуальних ігор та квізів на основі дезінформації, інфовкидів та пропаганди. «У мене було кілька десятків замовлень, але більшість із них перенесли на невизначений термін, а я з командою волонтерів повернулися до перевірки інформації та фіксації інфовкидів, адже з початком повномасштабного вторгнення в рази збільшилася кількість дезінформації та фейків, — каже Альона Романюк. — Загалом працювати стало складніше, навіть якщо порівнювати із надскладним періодом інфодемії. Кількість дезінформації і сумнівних повідомлень у перші дні гарячої фази війни зашкалювала».

Альона додає, що переважна більшість людей із команди працювала з укриттів та погребів і в багатьох не було інтернету. Ще комусь доводилося на кілька днів випасти з роботи, щоб дістатися до безпечніших місць. «Проте до боротьби з дезінформацією долучилися активісти, які координували або були учасниками багатьох вайбер-спільнот. Завдяки цьому нам удавалося швидко виявляти і спростовувати фейки, які поширювалися саме в локальних чатах. Дуже добре відпрацьовували Дарницький район Києва, в якому був доступ до майже сотні спільнот завдяки громадській діячці Лідії Гладиш. У перші десять днів ми спростовували фейки саме в закритих спільнотах через посередництво активістів. Далі фейків-лякалок і повідомлень для розгону паніки стало менше, вектор дезінформації дещо змінився, тому зараз ми відстежуємо тільки найбільш вірусні фейки, а також російські наративи», — пояснює експертка.

За її словами, зараз є фейки, які не варто спростовувати, або теми, в які краще не лізти. Наприклад, чи справді в такий-то будинок влучила ракета. Або чи справді фотографія якихось руйнувань зроблена в конкретному місці. «Деякі блогери та журналісти дають інформацію з офіційних джерел і використовують фото з інших країн як ілюстративні. Нам надсилають такі пости на спростування, — каже фактчекерка. — Один із найскладніших моментів — це перевірка реальних цифр, бойових втрат тощо, які надають офіційні органи. Коли нам надсилають інформацію з проханням її перевірити, ми надсилаємо у відповідь статтю Отара Довженка про те, чому в медіа під час війни не має бути всієї правди».

Вона додає, що зараз команда «НотиЄнота» зосередилася на тих фейках, які шкодять українцям і перемозі України, й каже, що стало складніше працювати й спростовувати дезінформацію. «Якщо говорити про ворожі інформаційно-психологічні операції, вони, окрім стандартних наративів про братній народ, тисячолітню історію, біолабораторії, нацистів в Україні та обстрілювання нацбатальйонами українських міст, максимально намагаються розмивати інфопростір, вкидають багато інформаційного сміття, — розповідає Альона Романюк. — Складно відстежувати всі фейки, які поширюють у коментарях і таким чином впливають на думку людей. Окремий напрямок дезінформації ведеться на аудиторію за кордоном саме в коментарях та закритих спільнотах. Також дуже складно працювати з кейсами, які поширюються зі сторінок офіційних структур, а потім їх просто видаляють без будь-яких пояснень».

Альона Романюк каже, процес верифікації інформації в умовах війни загалом не змінився. Проте тепер доводиться довше вичікувати, щоби зрозуміти, чи фейк стає вірусним, чи він «мертвонароджений», адже якщо фейк гине за кілька годин, то спростовувати його немає сенсу.

Фото: Flickr