Повстання у Московському патріархаті на Черкащині. «Війна стала не поштовхом, а крапкою»

10 священників Сміли й Смілянського району на чолі старійшиною Черкаської єпархії протоієреєм Петром Дмитруком зреклися Московської церкви

Десять священників Смілянського району порвали з РПЦ, тепер їх карають та переслідують

У час, коли наші Збройні сили боронять свою землю від російської орди, в Україні відкрився внутрішній «фронт» боротьби проти Росії. Мова про протистояння п’ятій колоні, яка після провалу бліцкригу Путіна або затаїлась, або спробувала перефарбуватися, проте це не має вводити когось в оману.

Масові вбивства українців та руйнування наших міст і сіл стали моментом істини для Московської церкви в Україні (так званої УПЦ МП). Ця структура вимагає себе називати Українською, хоча по суті є лише філією РПЦ в Україні.

І поки верхівка УПЦ МП на чолі з митрополитом Онуфрієм вважає, що ритуальних заяв та молитв за мир достатньо, духовенство на місцях та їхні віряни не збираються миритися з геноцидом українців, розв’язаним Путіним з благословення патріарха Кирила.

У всіх регіонах України монастирі, храми і навіть благочиння (церковна адміністративна одиниця, яка об'єднує декілька парафій і є складовою єпархії) переходять під опіку помісної Української православної церкви (УПЦ/ПЦУ).

Процес цей виявився складним навіть в нинішніх умовах війни. Російська церква не збирається здаватися і всілякими «покараннями», постановами правлячих архієреїв, накладає заборони на служіння священників, називаючи їх бунтарями, порушниками присяги, «зрадниками Святої Христової Церкви» та «ухиленням в розкол». Подібними формулюваннями керуються сьогодні в Черкаській єпархії УПЦ МП, яку після кончини відомого проукраїнського митрополита Софронія (Дмитрука) в 2020 році очолив архієпископ, а потім митрополит Феодосій (Снігірьов), який є явним українофобом.

Важливо розуміти, що духовна Черкащина – це плід рук митрополита Софронія, який за час свого служіння взяв участь у будівництві на Черкащині сотень храмів, 50 з яких зведені за його власними проектами. У черкаській єпархії ще з самого початку війни, з 2014 року, за наказом Софронія священники перестали поминати патріарха московського Кирила. Отож, сьогодні в його духовних учнів, священників, настоятелів парафій вистачає сміливості називати все війну війною, а Путіна і Кирила ворогами українського народу. Вони переходять із церкви Московського патріархату до Православної церкви України.

Одним із перших черкаських священників, який публічно засудив криваві злочини росіян в Україні 16 березня став протоієрей Роман Личак – настоятель Свято-Михайлівської парафії. Про нього в Україні дізнались після оприлюднення наказу митрополита Феодосія, в якому він заборонив у служінні та відлучив отця Романа, який перейшов з парафією до Української церкви від таїнства причастя. Однак справжнім інформаційним «вибухом» встала ситуація в Смілянському благочинні УПЦ МП, де є настоятелем протоієрей Петро Дмитрук, рідний брат покійного митрополита Софронія.

2 березня 2022 року десять священників Сміли й Смілянського району на чолі з старійшиною Черкаської єпархії Петром Дмитруком написали відкрите звернення до митрополита Онуфрія та митрополита Черкаського і Канівського Феодосія про розірвання всіх відносин з РПЦ та відновлення церковного спілкування зі Вселенським Патріархом та іншими Помісними православними церквами. Оскільки сьогодні сам отець Петро знаходиться в шпиталі, «Главком» поспілкувався з одним із підписантів звернення, настоятелем Свято-Воскресенського храму села Костянтинівка Ієромонахом Ахілою (Багрієм). Якою була реакція вищого керівництва УПЦ МП на рішення черкаського духовенства та які подальші дії з переходу до Помісної Української церкви вони вживають?

Таїнство Святого причастя (Євхаристія). Нині покійний митрополит Черкаський та Канівський Софроній (Дмитрук) та його духовний учень ієромонах Ахіла (Багрій)

Отче, майже місяць пройшов після вашого спільного публічного звернення, яка реакція на нього правлячого архієрея митрополита Феодосія та предстоятель УПЦ МП митрополита Онуфрія? Чи вручили вже вам заборону у священнослужінні, чи назвали розкольником?

Наше звернення не сподобалось митрополиту Феодосію. Він назвав його зухвалим і агресивним. Особливо йому не сподобався заклик до відкритого діалогу з Помісною церквою (УПЦ/ПЦУ). Але ж при спочилому митрополиті Київському Володимирі (Сабодані) такий діалог відбувався з УПЦ КП та УАПЦ.

Що ж стосується заборон – вони пафосні, красиво оформлені з шиком. Але безглузді. Яка ціль цих заборон? Очевидно тільки одне – вони продемонстрували безсилля своєї влади. Ну а що стосується прозвищ «розкольник», так кріпкозомбовані русскім міром давно вважають мене розкольником. Ще напевно в 2014 році мені навішали такий ярлик, коли я припинив згадувати ім’я патріарха Кіріла за літургією. Мене це не зачіпає. Я не ображаюсь. Якщо комусь так зручно, хай буде так.

2 березня десять священників Сміли й Смілянського району оголосили про розірвання всіх відносин з РПЦ

Із преси стало відомо, що до настоятеля Покровського храму міста Сміли отця Петра Дмитрука приїхали представники з Черкаської єпархії та вручили йому офіційний наказ про те, що його виведено за штат, тобто фактично усунено від керування Покровською парафією та всіма приходами Сміли й Смілянського району. Як би ви охарактеризували такі дії щодо отця Петра, вашого благочинного?

Це не перша спроба замінити отця Петра. Адже багато людей мріють зайняти його місце. Але авторитет і повага і довіра «указами» не роздаються і не віднімаються. Авторитет треба заслужити, напрацювати багаторічною і жертовною працею. А довіра і повага – взагалі вибудовуються індивідуально. Яку характеристику дати їхнім діям? Їхні дії типові для недалекоглядних бюрократів. Вони вважають це вирішенням проблеми. Для них ми пішачки на шаховій дошці, нас можна будь-коли підставити під удар у своїй стратегії. Однак мені хотілося б згадати слова Христа: «все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф 7:12). Ну от така їхня вдячність.

«Очільник Черкаської єпархії МП не засудив агресії РФ проти України»

Отче, чому ви не перейшли до ПЦУ раніше, чому лише ця страшна війна для вас стала поштовхом?

Дискусії і бесіди у нас велись ще з 2014 року, як я вже зазначав. Однак з новою силою почались у 2018-му. Я радів об’єднавчому процесу, створенню ПЦУ, відновленню історичної справедливості. І наданню статусу автокефалії давній Київській митрополії. У 2019 році я навіть опублікував свої роздуми з приводу розриву євхаристійної єдності РПЦ і Константинопольскої патріархії. Але за такий короткий час свідомість людей не здатна змінитись, адже майже 30 років велась російська пропаганда,мета якої була демонізувати все, що пов’язане з церковною незалежністю. Для багатьох це було крахом світогляду. Хотілось зберегти мир, єдність у громаді. Не хотілось розгубити людей. Потім до нас завітала пандемія. Війна стала не поштовхом, а крапкою. Більше не можливо терпіти. Вся ця облуда впала. А надто коли таку позицію зайняв очільник Черкаської єпархії МП, він так і не засудив військової агресії РФ проти України.

Чи маєте ви сьогодні підтримку прихожан храму? У своїх діях ви орієнтувались на запити людей?

Ми підтримуємо один одного. Зараз саме час показати єдність. Громадянам у любові до країни, християнам у любові до Бога і ближнього. Стараємось прислухатись один до одного.

Які ваші дії сьогодні щодо оформлення переходу? Яка процедура переходу до ПЦУ. Хто вам допомагає з оформленням?

Наші дії регламентуються законом про свободу совісті і релігійних організацій. Я в дружніх відносинах з багатьма ієрархами і священниками ПЦУ. Серед них багато добрих ревних священників.

Чи застосовуватиметься до вас процедура переосвячення?

Ні. Це практика РПЦ. На відміну від них, ПЦУ визнає дієвими таїнства і хіротонії. Це РПЦ і їхня філія в Україні пропонували перехрещувати і переосвячувати священників та вірян ПЦУ.

Для вас цей шлях вже незворотній? Адже керівництво черкаської єпархії, яке підпорядковане УПЦ МП, не відмовляється поновити втрачений контроль за смілянськими парафіями.

Для черкаського керівництва УПЦ МП ми нічого не варті. Так само і люди. Їм головне статистика і великі парафії. Такі, як Покровська церква у місті Сміла. В них є багато парафій по селах, про які вони майже не дбають, і в яких, в кращому разі час від часу приїжджають священники МП, на освячення чи на похорони. Проте якщо і на малих парафіях вони теж можуть плести інтриги. Так на одній з парафій через позицію священника двоє людей затіяли інтригу зв’язались з управлінням єпархії, ті тут же замінили панотця на лояльного до них служителя. Люди зібрали близько 100 підписів, але їх митрополит Феодосій навіть в руки не став брати. І тільки під тиском обставин священник таки продовжив своє служіння.

Нині покійний митрополит Софроній та ієромонах Ахіла на освяченні пам'ятного знака на честь одного з отаманів Холодного яру Івана Компанійця

«Законопроєкт про заборону Московського патріархату непотрібен»

Важливо почути ваш прогноз щодо існування Черкаської єпархії на чолі з нинішнім митрополитом Черкаським і Канівським Феодосієм. Як може змінитись єпархія, кількість храмів та його устрій?

Прогнозів робити не буду. Але очевидно, що кількість парафій, що вирішать вийти з МП і долучитися до ПЦУ, зростатиме. Управління єпархією і далі штампуватиме заборони. Хоча ці заборони і зараз сприймаються з іронією, далі вони матимуть ще кумедніший вигляд. РПЦ свідомо обрала курс на самоізоляцію і тягнутиме свою філію за собою до останнього. Є надія, що може деякі люди переосмислять і переборять в собі русскій мір. Хоча це важко. Мені хотілось би звернутись до них і сказати: Глава Церкви – Христос, а не патріарх Кіріл. Він є шлях, істина і життя. Церква будується на Його Євангельскому вченні, а не на міфах і забобонах. Міфи розвіюються, хибні концепції руйнуються, а Слово Боже перебуватиме повік. Тому не створюйте собі ілюзії, що тільки Москва володіє непохитною істиною, адже як говорить апостол Іоанн, «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1 Івана 4: 20-21).

Черкащина – край холодноярців та козацької звитяги, край хліборобів та духовної еліти України. Ієромонах Ахіла (Багрій), настоятель Свято-Воскресенського храму села Костянтинівка Смілянського району Черкаської області

У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт про заборону Москосвського патріархату в Україні. Який розвиток подій після цього може бути, як вважаєте? Чи не стане його прийняття поштовхом до загострення сутичок між православними в Україні?

Я вважаю, що цей законопроєкт не потрібний. Ним можуть скористатись вороги нашої держави, щоб звинуватити керівництво України в переслідувані вірян МП. Ми ж неодноразово чули, як Путін заявляв що хоче захистити РПЦ в Україні. Отже, треба прикласти всіх зусиль, щоб запрацював закон про перейменування. Досить вже приховувати свою суть. Чорне має називатись чорним, а біле – білим. І прихильники русского міра повинні зазначити свій зв’язок з МП і називатись відповідно не «Руська» (бо до Русі вони не мали ніякого відношення) і точно не УПЦ, а Російською православною церквою в Україні. А тоді вже самі віряни і священники, а, може, і цілі єпархії визначать свою подальшу долю і місце в цій структурі.