"Головне - гуртуватися проти спільного ворога й не агресувати на своїх"

В Україні триває повномасштабна війна, яку розв'язала країна-агресорка Росія. Окрім тисяч смертей військових і цивільного населення - війна принесла ыі собою психологічні проблеми. Стреси й зміни характеру зачіпають чи не кожного українця. Ті, хто залишився в Україні, постійно чує сигнали тривоги, вибухи. Ті, хто вивіз дітей за кордон - отримують страшні новини з Батьківщини, до яких додаються внутрішні проблеми.Gazeta.ua поговорила з психотерапевткою Ганною Чатченко, щоби дізнатися, які психологічні проблеми найчастіше виникають в українців вдома і за кордоном та як їх попередити й вирішити.Від тих, хто залишився в Україні, мало чую про тривогу. За деякими теоріями, психіка після 21 дня напружених подій, звикає.Коли людина зіштовхується з дуже небезпечними подіями, що загрожують життю й здоров'ю – своєму й рідних - може отримати психотравму. Спочатку людина в шоці, потім виникає гнів, далі розпач.За деякими теоріями, психіка після 21 дня напружених подій, звикаєПереживає всі ці емоції, але згодом на місці психотравми виникає щось на кшталт шраму. Якщо ми нормально прожили травму, психіка витримала, то тривога зникає. Людина поступово повертається до нормального життя в нових реаліях. Зараз в Україні той період, в який психіка адаптується, вже не так гостро сприймає ситуацію війни. Якщо нервова система в нормі.Якщо психіка не в нормі - у людини після травмуючих подій може з'явитись симптоми ПТСР (посттравматичний синдром - Gazeta.ua). Він виникає, коли людина сфокусувалась на негативних емоціях, її психіка не може переробити та інтегрувати травматичний досвід.Для ПТСР характерні такі симптоми, як флешбеки, психосоматичні розлади, людині можуть снитись жахи, може бути таке, що гострота переживання емоцій не знижується з часом.Якщо важко пережити важкі почуття самому - це сигнал звернутися до фахівця-психотерапевта.Важливим у час війни є підтримування старих ритуалів і створення нових. Таким чином повертаємо собі контроль над нашим життям, нашою реальністю. Також за допомогою ритуалів ми направляємо енергію в дії, заспокоюємось. Важливо підтримувати старі рутинні ритуали – чистити зуби, регулярно митись.Нові ритуали можуть бути пов'язані з новим способом життя - наприклад, прогулянки з новими знайомими, розмова з родичами у месенджері. Головне, щоби вони допомагали відчувати спокій, контроль над власним життям.Важливим у час війни є підтримування старих ритуалів і створення новихУ ситуації війни важливо бути уважним до себе. Звертати увагу на власні ресурси, емоції, задоволення. Важливі речі, на які ми можемо спиратись, брати з них для себе енергію та силу.- Варто і необхідно доглядати за тілом, достатньо їсти, пити, спати.- Займатись спортом – так людина залишається в контакті з тілом. Наше тіло - один з важливих ресурсів для того, щоби подолати наслідки психологічної травми. Що би не відбувалось – важливо залишатись у власному тілі, звертати на нього увагу.- Продовжувати робити ті речі, які приносять вам задоволення – смачна їжа або прогулянка.- Продовжувати займатися улюбленими справами - співати, малювати.- Також, щоби зберегти здорову нервову систему - важливо підтримувати соціальні зв'язки – з людьми, які поряд, і з новими людьми. Ділитись із ними своїми переживаннями, думками.- Наповнювати свої життя сенсами, намічати собі цілі настільки наскільки можливо - тиждень, місяць, півроку.Зараз в Польщі працюю з українськими біженцями. Більше спілкуюсь із українцями, яку виїхали. Теми, які піднімаємо в психологічних групах, це найперше втрати. Оскільки людина, яка виїхала в іншу країну чи інше місто, залишила вдома своє життя, втратила його.Люди залишили вдома нерухомість, речі. Для багатьох людей свої речі є дуже важливими – становлять той простір, який людина довго конструювала сама для себе, жила в ньому. І це не був її вибір все залишити. Йдеться також про втрату людей – зараз багато жінок виїхали з дітьми і без чоловіків. Потребують консультацій, як підтримати стосунки, коли дві людини опинились на відстані.Людина, яка виїхала в іншу країну чи інше місто, залишила вдома своє життя, втратила йогоУ нас у всіх є великий досвід підтримування стосунків на відстані – це досвід ковіду. Коли велика кількість людей сиділи окремо по домівках, були вимушені якимось чином підтримувати зв'язки один з одним. Можна спробувати згадати цей досвід.Знаю друзів, які разом дивились фільми вдома – потім продовжували дивитись фільми, коли були не поруч. Вмикались через зум, обговорювали фільм. Зараз світ повний нових технологій, додались способи, з якими можемо комунікувати один з одним.У нас у всіх є великий досвід підтримування стосунків на відстані – це досвід ковідуГоловне розуміти, на чому взагалі тримаються ваші відносини. Для когось це ритуали, включеність в контекст життя, для інших - постійні зустрічі. Варто найперше поставити собі запитання: що ця пара робила до того, як почалась війна? Як вони до цього підтримували стосунки? Що було важливим у їхніх стосунках?Війна, психотравмуючі ситуації можуть провокувати особистісні зміни і кризи у відносинах.Перший крок до вирішення – спробувати усвідомити самому, як я змінився знайти сенси травмуючої ситуації. Це може бути сила, а для когось слабкість, крихкість, розуміння, що я вразливий. Це також не є поганим – для певних людей це велике відкриття. Хтось може усвідомити, що може воювати.З партнером при змінах треба будувати вже, в певному сенсі, вже нові відносини в новій реальності, в якій всі ми опинились.Перші тижні війни був актуальний так званий синдром того, хто вижив – почуття провини всіх за все. Той, хто лишився, відчував провину за те, що тримає свою дитину в небезпеці. Той, хто поїхав, думав, що залишив свою країну, чоловіка, батьків. Найбільше було провини саме у тих, хто поїхав. Багато хто подумки називав себе зрадниками. Як це так: мої друзі лишились там, вони допомагають, розвозять їжу бабусям-дідусям, а я тут у безпеці.Найбільше було провини саме у тих, хто поїхавЗа півтора місяці після початку війни - цю ситуацію починають приймати. Щоправда, у частини людей формується певна фіксація на цьому переживанні. У людей, які досі продовжують відчувати провину – можуть з'являтись нові "загрози".Спочатку ми всі гуртувались проти спільного ворога, розуміли - що він є загрозою. Але після сильних, часто протиречивих емоцій – багато людей починають шукати ворогів серед своїх. Розповсюджена гризня у соцмережах, у родинах.Бачу це і серед своїх колег. Ті, хто залишився, можуть досить агресивно відгукуватись про людей, які поїхали. Буцімто, як психотерапевт, який сам виїхав до Польщі або далі, перебуває там із їжею, з роботою, можливо, з якимись грошима, може зрозуміти ситуацію людини в Україні. Як може працювати, розповідати про війну.Ще одна дихотомія: хтось волонтер, а хтось не волонтер. Волонтери можуть дивитись на тих, хто не волонтерить, - ніби нічого не роблять, ніяк не наближають перемогу. Ті ж навпаки, можуть засуджувати, що ті рятують якихось чужих людей, мало звертають уваги на власну родину, батьків.Війна це час, коли ми поділяємо людей на хороших і поганих, на чорне й білеМи опинились у пограничному суспільстві. Війна це час, коли ми поділяємо людей на хороших і поганих, на чорне й біле. І тут дуже важливо для себе проводити межу. Там де дійсно є конфлікт – і ми не можемо сприймати людей як людей, оскільки вони причини нашого болю. Тут ми захищаємось. Однак важливо не почати нападати, не агресувати на кожну людину, яка діє не так, як ви хочете. Вона по суті ніяк вам не загрожує. Скажімо, людина, яка поїхала, має свої процеси, відчуття, своє життя, свій склад психіки, свою стресоскійкість. Ніяк не загрожують людині, яка лишилась.Через тиждень, як почалась війна – знайомий бурхливо реагував на мої сторіз, писав: "Чому ти поїхала, була б потрібна тут". Коли почали більше спілкуватись – дізналась, що ця агресія не про мене, а про його знайому. Домовлялись із ним бути разом, а вона його кинула й поїхала.Самій людині варто розуміти, усвідомлювати свою агресіюЯкщо виникає овер-реакція – в першу чергу треба запитати себе: про що це мені? Як це про мене, і чому виникають такі почуття.Агресії навколо зараз багато, і такі реакції природні. Проте самій людині варто розуміти, усвідомлювати свою агресію. Зрозуміти, що інша людина може мати свої певні причини, чому вона обирає ті чи інші вчинки.Хтось поїхав, а хтось лишився – це індивідуальний вибір. Це як хтось виходить заміж, а хтось ні, хтось заводить дітей, а хтось не заводить, хтось будує кар'єру, а хтось ні. У ситуації війни тут нема правильного або неправильного. Важливо зупинитись і провести межу між реальним ворогом, загрозою і проєкцією на того, хто не становить загрози. Намагатись у людині побачити в першу чергу людину.

"Головне - гуртуватися проти спільного ворога й не агресувати на своїх" - психотерапевтка