Як не отруїтись російською брехнею

Російська інформаційна війна проти України — це не тільки фейки. Власне, фейки, себто неправдиві повідомлення, засновані на вигаданих або перекручених фактах, зараз радше засмічують інфопростір, аніж впливають на свідомість українців. Якщо ти сидиш у підвалі, а твій будинок розбомбили або пограбували росіяни, то вигадка про «медаль за взяття Криму», яку нібито вже наштампувала українська влада, плануючи наступ на півострів, навряд чи переконає тебе, що загарбники роблять усе правильно. Вплинути на людей, які безпосередньо не були свідками бойових дій або виїхали в перші дні війни, шансів більше — але переважно на тих, які й до війни споживали російський пропагандистських продукт. До того ж, фейки доволі швидко й ефективно розвінчують, перш ніж вони встигають закорінитися. Тому більшість точкових побрехеньок адресовані внутрішній, російській аудиторії. Якщо вас дивує неправдоподібність російських фейків, не дивуйтесь: вони просто не розраховані на вас. А їхня цільова аудиторія — лояльні до влади росіяни — прийме будь-яку брехню, бо їй це вигідно.

Авжеж, фейк може нашкодити — наприклад, змусити людину прийняти неправильне рішення, де мотивувати її, — однак для згуртованої нації, яка бореться за виживання, це як комарині укуси. А нездатність російської пропаганди діяти тотально — залякати, позбавити українців волі до перемоги, посіяти хаос і розгубленість — стала очевидною вже в перші дні вторгнення. Тепер російські інфовійська з їхніми ботофермами працюють на розкол українського суспільства, але теж поки що без особливих успіхів…

Але ні, це не робить нас невразливими до російської брехні.

В цьому легко пересвідчитись, якщо почитати добірку версій російської пропаганди щодо «справжніх» подій у Бучі. Від «постановки» української пропаганди до цілеспрямованого знищення «українськими націоналістами» людей з опозиційними поглядами — загалом фактчекери нарахували півтора десятка породжених росіянами пояснень, чому окупанти не винні в убивствах мирних українців в окупованих містах. «Українською постановкою» оголосили й розтрощену авіабомбами Бородянку. А 8 квітня можна було спостерігати за народженням брехні в прямому ефірі: відразу після удару ракетами з написом «за детей Донбасса» по краматорському вокзалу росіяни похизувались успішним знищенням «цілей». Невдовзі, коли стало відомо, що «цілями» стали півсотні вбитих і понад сто поранених цивільних, які чекали на евакуацію, загарбники оголосили, що вокзал обстріляли українські військові. Маріуполь, Чернігів, Харків — не сумнівайтесь — теж, за їхніми словами, обстрілюють українські військові, щоб звинуватити в цьому «освободительную армию».

Російська брехня — це брехня, від зухвалості якої перехоплює подих. Можливість існування чогось настільки підлого, нелюдського і аморального не вкладається в голові. Навіть роки дослідження та препарування пропаганди не допомагають спокійно сприймати слова міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова «мы на Украину не нападали» на третьому тижні кривавої, жорстокої загарбницької війни, яку його держава веде проти України.

Російська брехня викликає сильні емоції — гнів, обурення, ненависть, але також розпач через те, що хтось у світі не розуміє і вірить (а хтось-таки обов’язково повірить). Ця брехня атакує саму реальність, намагаючись перевернути наш світ догори дриґом. Її мету влучно сформулював у назві своєї книжки британський письменник і медіадослідник Пітер Померанцев: «нічого правдивого і все можливе». Це іноді називають «постмодернізмом», хоча інші слова на букву «п» пасують краще. Це — ситуація, ідеальна для досягнення геополітичних цілей Росії.

У звичному житті ми рідко стикаємось із аж такою брехнею, адже всі люди чи організації, з якими ми маємо справу, зазвичай зважають на свою репутацію та усвідомлюють, що за свої слова потрібно буде відповідати. Для Росії не існує ані репутації, ані відповідальності, ані меж, правил і червоних ліній.

Механізми та ідеологія російської брехні давно вивчені та описані в літературі та публіцистиці. Усе, що говорить сьогодні Росія про свою агресію проти України, не є чимось новим — наприклад, стратегія відбріхування після звірств у Бучі один в один повторює стратегію, яку росіяни використали, аби зняти з себе провину за збитий 2014 року малайзійський літак. Вам може здаватися, що ви захищені від дії російської брехні, бо знаєте про неї багато. Втім російська брехня діє подібно до радіації чи хімічної зброї — навіть нетривалий, опосередкований, неусвідомлений контакт із нею може бути шкідливим для вашої психіки, самопочуття та волі до життя. Гарантованого захисту від неї немає, але є кілька раціональних порад, які можуть допомогти вберегтися або послабити інтоксикацію.

Не запитуйте «як у це можна повірити?» Російська брехня — не для того, щоб у неї вірили ви або інші вільні люди. Вона може собі дозволити бути абсолютно неправдоподібною. У множині брехливих версій катастрофи літака МН17 було твердження, що його збив український літак-винищувач, за кермом якого був військовий льотчик на ім’я «Дмитрий Якацуд». «Якацуд» — це довільний набір літер, навіть віддалено не схожий на українське прізвище. Проте у відповідь на аргумент, що такого прізвища немає, конструктори брехні заперечили: ось і ні, воно може існувати — і навели кілька безумних «етимологічних» теорій. Кожен наступний етап конструювання такої історії відводить нас далі від реальності, в якій відомо, хто збив літак.

Не намагайтесь раціоналізувати російську брехню, знайти в ній логіку. Ви будете бачити масу накладок, логічних помилок і суперечностей навіть у межах нібито цілісних наративів. Сьогодні вони повідомляють, що знищили практично всю українську авіацію, завтра скажуть, що українська авіація бомбить мирний Маріуполь, післязавтра — що це насправді була американська авіація чи космічний корабель, і так далі. Це — один із способів розхитування реальності. Ті, хто продукує російську брехню, зовсім не прагнуть, аби вона була цілісною і трималась купи — навпаки, що більше версій і що сильніше вони суперечать одна одній, то сильніше діє їхній продукт.

Не дивуйтесь, що росіяни звинувачують нас у тому, що роблять самі. Так, це їхня звична практика. Іноді російська брехня дає збій, і звинувачення з’являється швидше, ніж вони починають діяти. До прикладу, волати, що українська армія обстрілює мирних мешканців Донецької і Луганської області, вони почали, ще коли на лінії розмежування панувала відносна тиша. Аж згодом схаменулись і почали стріляти самі. Щодо подій на Донбасі Росія спорудила громіздку брехливу конструкцію під кодовою назвою «Восемь лет», аби перекласти на Україну відповідальність за те, що вона та її поплічники робили з мешканцями українського регіону.

Спростовуйте, але не захоплюйтесь цим надміру. Практика показує, що росіян неможливо повністю вивести на чисту воду — вони все одно триматимуться своєї брехні, не визнають правди і не припинять брехати. Чого варта їхня спроба скликати засідання Ради безпеки Організації об’єднаних націй через «провокацію України у Бучі» в той день, коли весь світ був

Спростування має значення лише для людей, не досить поінформованих про ситуацію, а тому вразливих для російської брехні. Такі люди є — це, наприклад, постійні глядачі російського телебачення або геть «аполітичні» українці, які не цікавляться новинами й дізнаються їх від знайомих.  Таким людям слід, окрім спростування, рекомендувати якісні джерела інформації, адже на зміну спростованій побрехеньці прийде сто нових, і за всіма ними ви не вженетесь.

Не заглиблюйтесь у деталі російської брехні, якщо препарувати її — не ваша робота. Вам може видаватися, що докладне вивчення всіх фейків, меседжів і наративів, які поширюють кремлівські ресурси, їхня інвентаризація та розкладання по поличках — це шанс демонструвати російську брехню. Насправді ви лише наковтаєтесь отруйних випарів, але навряд чи щось зміните. Щонайменше десяток фактчекерських організацій та ініціатив в Україні займається таким розбором щодня. Це не зупиняє потік російської брехні, хоча допомагає нейтралізувати окремі фейки. Але як, наприклад, можна деконструювати тезу росіян, що відповідальність за загибель мирних громадян України лежить на українському президентові, бо він не капітулював? Силогізми тут не допоможуть, на жаль. У відповідь на таке б’ють у табло — чим, власне, займається зараз українська армія.

Стережіться конспірології — це один із найдієвіших інструментів російської брехні. У різний спосіб вам пропонуватимуть «замислитись», чи не приховують від вас справжню правду, чи не є саме ви жертвою пропаганди і обману. Свого часу саме ця технологія зробила суперпопулярною плеяду проросійських телеграм-каналів, які адмініструються кремлівськими спецслужбами та базуються в Придністров’ї. Усі вони в різний спосіб намагались виносити за дужки російську агресію й шукати ворога «не в Кремлі, а на Банковій». Зараз усі ці «легітимні», «резиденти» й «картелі» не припиняють на словах позиціонуватись як українські, однак просувають вигідні Росії тези та меседжі.

Якщо вам кортить знати «а що про це кажуть росіяни?» — краще утримайтесь. Будьте певні: хоч би що сталося, вони викрутяться й вигадають якусь брехню, яка, ймовірно, прикро вас вразить. Можливо, ви побачите в незв’язності, непослідовності й неправдоподібності цієї брехні якісь приводи для оптимізму, але краще не тішити себе марними надіями. І краще не намагайтесь уявно поставити себе на місце тих, хто творить, поширює та споживає вигадки російської пропаганди. Це безперспективний та травматичний напрямок думання.

Не дозволяйте собі засумніватись у реальності. Російська брехня намагається нав’язати вам відчуття, що реальність може бути будь-якою, і ви не можете точно знати правду. Проте ви точно знаєте: до 24 лютого ми жили в мирній країні, яка постраждала від російської агресії й дипломатичними методами намагалась відновити свою цілісність. Ми не були «європейським Сомалі», як бреше Росія. Ми працювали, виховували дітей, будували будинки, вчились і мріяли про мирне майбутнє у своїй країні. Ми не загрожували нічиїй безпеці й не потребували жодного визволення чи захисту (особливо визволення й захисту шляхом знищення, яке практикує Росія).

Озвучувати правду важливіше, ніж повторювати брехню. Загалом і українці, і світова спільнота більш-менш у курсі, що Росія постійно бреше й не знає в цьому жодної міри. Борюкатись із російською брехнею, знов і знав наголошуючи на її цинізмі та нелюдськості, немає великого сенсу. Натомість важливо розповідати власну історію — правдиву, засновану на фактах, без фейків та маніпуляцій. Правда, на жаль, не може перемогти брехню у чесному двобої — але вона важлива для тих, хто спостерігає, формує своє ставлення до подій в Україні, співчуває, допомагає й наближає нашу перемогу. Коли українська зброя і світові економічні санкції зроблять свою справу, колос на глиняних ногах швидко розсиплеться на порох.

Матеріал створений у співпраці з Lviv Media Forum