Речник ПЦУ Євстратій: Морального майбутнього в Московського патріархату в Україні немає

Речник Православної церкви України (ПЦУ), архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря) в інтерв’ю DW розповів про ситуацію на нещодавно звільненій від російських військ Чернігівщині, переслідування священників на окупованих територіях, перехід церковних громад від УПЦ МП до ПЦУ, масштаби руйнувань храмів під час війни та ставлення до Московського патріархату в Україні.

DW: Яка наразі ситуація на Чернігівщині та чи ви маєте намір найближчим часом повертатися в свою єпархію?

Євстратій Зоря: Так, безперечно, я найближчим часом зможу приїхати в Чернігів. Раніше я не міг цього зробити поки Чернігів був в облозі. Я не міг цього зробити фізично, оскільки це було поєднано з небезпекою для життя. Багато людей, на жаль, загинули, намагаючись потрапити в Чернігів, в тому числі волонтери, які доставляли гуманітарну допомогу.

Чернігів страшенно зруйнований. Приблизно 70 відсотків інфраструктури міста знищено за цей час, але наші священники, слава Богу, всі живі. Храми відкриті для богослужіння. Вони постраждали, але значних руйнувань немає. Осколки, кулі, які влучили в фасад – це ніщо, порівняно з тим, як в інші будівлі потрапляли бомби та ракети. Люди, які там проживали, залишилися без житла, без елементарних умов існування. Чернігівська область звільнена від російських військ повністю. Наші війська вийшли на державний кордон з Росією.

Парафії (ПЦУ на Чернігівщині. – Ред.) функціонують. Є вже низка парафій Московського патріархату, які виявили бажання увійти до ПЦУ, і я вважаю, що цей процес, в тому числі, на Чернігівщині буде тривати. Водночас ті священники, які перебували на тимчасово окупованих територіях, декого з них російські окупанти забирали на допити, залякували, вимагали не проводити жодної діяльності, яка може бути трактована як антиросійська. Дякувати Богу, що фізично постраждалих або вбитих наразі немає.

Загалом наскільки часто трапляються випадки переслідування священників ПЦУ на тимчасово окупованих територіях України?

Я знаю про щонайменше кілька десятків таких випадків. Це є системна робота з боку РФ. Священників забирали на так зване «опрацювання», але їх згодом, особливо після розголосу, повертали. Водночас те, що їх повернули не дає жодних гарантій, що вони їх надалі не будуть переслідувати. Єдиною гарантією забезпечення свободи віросповідання може бути лише відновлення суверенітету України на цих територіях. На окупованих українських територіях права на свободу совісті просто не існує.

Нам відома практика переслідування українських священиків ще починаючи з 2014 року. Цей підхід є частиною російської системи, коли спротив окупації та російській владі намагаються знищити через фізичну ізоляцію, залякування чи якийсь інший вплив на людей, які є активними та мають авторитет у громаді.

В переліку цих людей є також і священнослужителі. Поки, слава Богу, обходилося тим, що з ними проводять так звані «бесіди». Ми до кінця ще не володіємо інформацією, що з ними насправді робили та які засоби впливу до них застосовували. Можна припускати з того, що було раніше на територіях Криму та ОРДЛО, що це можуть бути і фізичні методи впливу, які не залишають слідів, щоб потім неможливо було зафіксувати побої чи застосування електрошоку. Також це і моральний тиск, особливо щодо тих, в кого є сім’я, дружина, діти.

Ви також сказали, що в Чернігівській області є низка парафій Московського патріархату, які виявили бажання приєднатися до вашої церкви. Загалом, з початку повномасштабної війни, що розпочалася наприкінці лютого, скільки церковних громад вже перейшли з УПЦ Московського патріархату до ПЦУ?

Зараз можна сказати, що вже більше сотні громад вирішили перейти, але це число щодня збільшується. З плином часу це буде просто хвиля, яку не можна буде спинити, враховуючи те, що можливості перешкоджати їм з боку Росії зараз фактично зведені нанівець. Наразі ніхто не може приїхати з Росії та нав’язати свою волю, як це було раніше, коли приїжджали найняті люди, юристи, проросійські телеканали, і вони робили усі можливі перешкоди для переходу громад. Зараз цього вже немає.

Якими є масштаби руйнувань українських храмів у цій війні?

За даними міністерства культури, вже зафіксовано руйнування понад 150 релігійних об’єктів – це храми, мечеті, протестантські молитовні будинки, іудейські синагоги. Повністю масштаби руйнувань можна буде підрахувати лише після завершення війни. Водночас можна стверджувати, що у них (російських військ. – Ред.) немає жодного морального бар'єру до того, щоб свідомо нищити релігійні споруди.

Складається враження, що для них навіть формально християнських, православних цінностей просто не існує. Те, що вони роблять, зокрема, з храмами Московського патріархату в Україні – вони їх не жаліють, вони в них стріляють. Є низка храмів, які пережили дві світові війни та більшовицькі гоніння, але не пережили нашестя Путіна. Це дерев’яні храми, збудовані в ХІХ столітті на Київщині. Вони пережили усе ХХ століття, здавалося, найстрашніше для православної церкви. Це храми, в яких молились громади Московського патріархату.

Також є приклад в Чернігові, де на околиці, на міському кладовищі стояв старовинний храм і за свідченнями тих, хто перебував там, російські війська вели прицільний вогонь по храму, знаючи, що в ньому рятуються люди. Це також храм Московського патріархату і вони своїм обстрілом викликали руйнування та пожежу, храм завалився та згорів.

Попри це все у більшості церков УПЦ Московського патріархату продовжують поминати патріарха РПЦ Кирила, який підтримав російське вторгнення в Україну. На вашу думку чи є майбутнє Московського патріархату в Україні?

Морального майбутнього немає. Фізичне майбутнє є безперечно, тому що Україна – це демократична держава і вона не буде вчиняти нічого, що суперечило б зобов’язанням захищати свободу совісті та віросповідання.

Водночас, безперечно, відбувається процес переосмислення. Величезна кількість парафіян, священників, єпископів вже не сприймають Кирила як свого духовного пастиря після його проповідей, після його благословення війни, після врученням ним ікони керівнику Росгвардії, тієї каральної структури, яка вбивала людей. Після Бучі.

Ми ще не знаємо всієї правди про інші місця, але ми її обов’язково дізнаємося. Ця правда може виявитися ще страшнішою за Бучу. Ми не знаємо всієї правди про Маріуполь. Ми собі можемо тільки уявляти, що там відбувається.

Джерело: Deutsche Welle