Правозахисниця Олександра Матвійчук: «Не можна махати женевськими і гаазькими конвенціями перед дулом російського танка — нам потрібна зброя, потрібно вижити»

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну громадські активісти та правозахисники щодня фіксують воєнні злочини, злочини проти людяності, грубі порушення прав людини. Йдеться саме про жорстокі вбивства та поранення мирних жителів, знищення цивільної інфраструктури, культурних об’єктів, мародерство, прикриття військових цивільними, призов громадян з анексованого Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей в армію російського окупанта, перешкоджання мирним зібранням, викрадення проукраїнських активістів, журналістів, представників органів місцевого самоврядування.

Аби спільно документувати воєнні злочини і підсилювати один одного, правозахисники об’єдналися в глобальну ініціативу «Розірвати коло безкарності за воєнні злочини Росії», або «Трибунал для Путіна». Спільними зусиллями їм уже вдалося зафіксувати та внести в базу 1188 епізодів воєнних злочинів Росії, вчинених на території України. Зафіксовано щонайменше 414 випадків загибелі людей, 392 випадки поранення, 868 артилерійських обстрілів та бомбардувань, 559 нападів на цивільні об’єкти, 349 випадків знищення чи пошкодження майна. Росія використовує воєнні злочини як тактику ведення війни. Такі дії не виправдовуються жодною військовою необхідністю і є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права, вважають правозахисники.

Учасники ініціативи документують кожен епізод, у якому вбачають ознаки злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Робота ініціативи охоплює всі області України та відновлює картину подій у хронологічному порядку, починаючи з 24 лютого 2022 року. Також ініціатива працює на міжнародному рівні, щоби прямо зараз використати чинні механізми в ООН, Раді Європи, ОБСЄ, ЄС та Міжнародному кримінальному суді, аби зупинити Росію.

Голова правління «Центру громадянських свобод», співкоординаторка ініціативи «Євромайдан SOS» Олександра Матвійчук розповідає, як змінилась робота її команди з початком широкомасштабного вторгнення Росії, як правильно документувати воєнні злочини та чому правозахисники на міжнародному рівні просять надати Україні зброю.

— Олександро, як змінилась ваша робота з початком великої війни?

— Коли в лютому цього року почалося нове вторгнення Росії, ми відновили роботу ініціативи «Євромайдан SOS», створеної під час Революції гідності. Зараз кілька сотень волонтерів працюють за різними напрямами.

Ми зрозуміли, що велика кількість людей потребує допомоги і є ініціативи, які прямо зараз створюються, щоб цю допомогу надавати, але вони не знають про існування одне одного. Так ми почали створювати «мапу ініціатив» і поєднувати людей, які потребують допомоги. Щоб частину цих запитів приймати в автоматичному режимі, запустили чатботи. Також зараз уже працює контакт-центр, зроблений разом із білоруськими колегами.

Другий напрям — інформування. Ми маємо сторінки у фейсбуку, твітері та ютуб-канал. Там можна знайти інформацію про все, що допомагає вижити, зберегтися, жити настільки якісно, наскільки можна під час війни. Твітер у нас двомовний, там ми поширюємо інформацію про порушення прав людини.

Третій напрям — міжнародна адвокація. Це робота як із міжнародними організаціями, так і з урядами різних держав, їхніми політиками і дипломатами. Це робиться через діаспору, через наших партнерів, через низку громадських міжнародних мереж. Ми робимо багато заяв, які наші колеги з різних країн допомагають просувати, посилаючись на «Євромайдан SOS».

Ми ведемо кілька кампаній. Одна з них стосується гуманітарних коридорів. Це одна з найбільших проблем, особливо в Маріуполі, де Росія ізолювала людей у заблокованому місті. Вони приречені на голод, без води, без електрики, без медичної допомоги. Усе це робиться свідомо, щоби подолати спротив. І це грубе порушення міжнародного гуманітарного права, тому що гуманітарні коридори мали відкривати й цивільні мали евакуюватися. Поранені, в тому числі й комбатанти, які вже не беруть участі у бойових діях, теж вимагають гуманного ставлення.

Четвертий напрям, який нині розвивається, — документування воєнних злочинів. Оскільки ми об’єднали звичайних людей і багато хто з них не має юридичного досвіду, то сконцентрувалися на зборі свідчень. Розробили документ, спростили наші анкети, і за цими анкетами проводимо навчання онлайн. А далі волонтери шукають людей, які стали свідками чи постраждали від воєнних злочинів: невибіркових обстрілів цивільних об’єктів — шкіл, житлових будинків, церков, госпіталів, гуманітарних коридорів; вбивств цивільних; викрадень. Завдяки роботі волонтерів і допомозі юристів із Асоціації правників України ми підготували й відправили в ОБСЄ ґрунтовне подання з унікальними свідченнями людей. Сподіваємося, що воно стане в пригоді для підготовки рекомендацій і висновків.

Окремо ми працюємо у глобальній ініціативі, що скорочено називається «Трибунал для Путіна». Центр громадянських свобод заснував її разом з Українською Гельсінською спілкою і Харківською правозахисною групою. Це ініціатива професійних документаторів, куди входять близько 30 громадських організацій. Наше завдання — у хронологічному порядку, починаючи з 24 лютого відновити, що сталося в кожній області, в кожному населеному пункті. Це амбітне завдання ми виконуємо завдяки тому, що до ініціативи приєдналася низка відомих у своїх регіонах організацій.

— Як працює ваша команда під час війни?

— Більша частина команди, як і я, лишається в Києві. Частину команди ми спеціально відправили в безпечніші області, щоб, якщо щось станеться, робота тривала. Ми не працюємо в офісах. Також почали практикувати роботу в мобільних групах. Люди, які були в Києві, виїхали в область документувати злочини, вчинені російською армією в Бучі й інших містечках.

— Скільки зараз у вас працює волонтерів?

– Ми, як і під час Євромайдану, будуємо горизонтальну ініціативу. Вона працює на засадах децентралізації й самоорганізації. Це означає, що з точки зору безпеки, якщо щось станеться зі мною або з якимось іншими координаторами, то справа не зупиниться, адже кожен на своєму місці може ухвалювати рішення. Це швидке масштабне «брунькування».

Зараз, наприклад, щодня виникають сотні пожеж, і якщо є сильна ієрархія, якщо потрібно щось узгоджувати й погоджувати, то ми будемо неефективними. Тому в нас люди ухвалюють рішення самостійно, несуть за них відповідальність, виступають із власною ініціативою. Це я до того, що в нас немає єдиного облікованого списку волонтерів. Загалом їх кілька сотень.

— Чим відрізняється робота правозахисників у мирний час і у воєнний?

— Із самого початку війни багато зусиль міжнародних організацій, коли вони не знали, чим допомогти, зосередились на допомозі людям, які тікали з країни. Тоді на початку березня ми з «Євромайдан SOS» зробили звернення щодо пріоритетів у допомозі. Так, допомагати біженцями дуже важливо, але якщо зараз не зупинити Путіна, то біженців буде більше.

Так само з документуванням. Зараз однією з найважливіших цілей для мене є не лише докластись до збору доказів, які в майбутньому будуть представлені в міжнародних судах і будуть допомагати засуджувати як найвище керівництво Росії, так і всіх тих людей, які вчиняли ці воєнні злочини своїми руками, а й як ці злочини зупинити. І з цього ж і виходять і пріоритети для міжнародної адвокації.

«Зараз право не працює. Не можна махати женевськими і гаазькими конвенціями перед дулом російського танка»

— Днями ви мали виступ перед парламентом Канади, де розповідали, як Росія вбиває беззбройних людей, знищує будинки, школи та лікарні, тримає міста в облозі й тероризує людей голодом, і попросили Канаду передати Україні зброю. Як парламентарі відреагували на ваше прохання як правозахисниці?

— Я одразу пояснила, що, мабуть, це дивно чути від human rights lawyer, але нам потрібна зброя, тому що, як показали історії Бучі, Росія вбиває беззбройних. Нам потрібна зброя, щоб захистити цивільних. Тому що зараз право не працює. Не можна махати женевськими і гаазькими конвенціями перед дулом російського танка. Має бути абсолютно інша відповідь. І я переконана, що право буде відновлено. Але  зараз нам потрібно вижити. Тому нам потрібна зброя.

— Як правильно документувати воєнні злочини, щоб у майбутньому ці дані можна було використати в Міжнародному кримінальному суді?

— Краще приєднатися до ініціативи, яка це вже робить. Тому що тоді є спільна база, можна шукати зв’язки між різними епізодами. Це набагато правильніше, ніж займатися цим самотужки. Якщо з якихось причин людина хоче робити це сама, хай контактує з нами, ми її проконсультуємо. Але я закликаю людей, які хочуть документувати злочини, зв’язатися з «Євромайдан SOS» і долучитися до нашої команди. Є величезний плюс у тому, щоб документувати воєнні злочини разом. Тому що, коли ми, наприклад, поєднуємо різні епізоди, то можемо встановити взаємозв’язки й ідентифікувати винних. Наприклад, людина говорить, що це зробив хтось у синіх штанях, а в іншої людини ця людина фігурує у свідченнях, які вона зібрала. Коли це все в одній базі, можна ідентифікувати, які епізоди робила людина в синіх штанях, а потім іще хтось скаже, як цю людину звали, — так ми зможемо встановити цього воєнного злочинця.

«Ми живемо у світі, де міжнародні інституції не працюють, а міжнародна система миру і безпеки неефективна»

— Росія та її очільники уникли відповідальності за воєнні злочини в Чечні, Молдові, Грузії, Сирії, африканських країнах тощо. Як розірвати це коло безкарності?

— Для цього потрібно працювати як із правовими механізмами, так і з міжнародною адвокацією. Ми живемо у світі, де міжнародні інституції не працюють, а міжнародна система миру й безпеки неефективна. Якби вона була ефективна, то в Сирії проти цивільного населення не застосували би хімічну зброю, у М’янмі не вирізали би сотні тисяч мусульман, а на Росію наклали би санкції й зупинили б її ще під час Першої чеченської війни. Тому будь-які правові механізми зараз приводить у рух лише потужний запит людей.

Якщо зосередитися на правових механізмах, то можемо говорити про Міжнародний кримінальний суд, який уже відкрив провадження після звернення 39 держав. Але тут варто розуміти й обмеження МКС. Адже міжнародне правосуддя відкладене в часі. Також це завжди концентрація на «великій рибі» — на керівництві. МКС ніколи не може охопити всі вчинені злочини, а зосереджує увагу на конкретних. І саме це спонукало нас із групою юристів і колег із правозахисних організацій ще у 2015–16 роках розробити концепцію міжнародного гібридного трибуналу. Ми були дуже раді почути від президента України, що він закликає створити такий механізм, який міг би охопити всі злочини, вчинені на території України в межах цієї війни. А також узяти юрисдикцію над таким злочином, як агресія.

— Ви координуєтесь із владою щодо документування воєнних злочинів?

— Так. Особливо коли йдеться про глобальну ініціативу «Трибунал над Путіним». Ми контактуємо з Офісом уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Офісом генерального прокурора тощо.

— Ви відстежуєте інформацію про переслідування, викрадення, затримання представників місцевого самоврядування, журналістів, релігійних діячів, волонтерів та громадських активістів, які відбуваються на тимчасово окупованих після вторгнення Росії в лютому 2022 року українських територіях. Які дані маєте на сьогодні?

— Ми, як «Євромайдан SOS», почали отримувати від людей, які перебувають на окупованих територіях, і від їхніх рідних, які постраждали від переслідувань із боку російських військ, запити про допомогу. Ці переслідування мають конкретну мету: вони хочуть знищити активну меншість регіону або витиснути її за межі регіону, щоби здобути швидкий контроль. Адже ми бачимо, що в Бердянську, Енергодарі, Каховці, Мелітополі, Херсоні та інших окупованих містах і містечках люди героїчно виходять на центральні вулиці та площі і протистоять російським солдатам без зброї. І тому у відповідь почалися викрадення, побиття, залякування. Особливо це стосується журналістів, правозахисників, громадських і релігійних діячів. Зараз ми також проговорюємо з колегами з міжнародних організацій співпрацю, щоби подавати клопотання в Роботу групу ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень і скарги до Європейського суду з прав людини, допоки до вересня він має юрисдикцію над Росією.

— Загарбники примусово депортують громадян України з Маріуполя, Херсона та інших тимчасово окупованих територій до Росії. Це грубе порушення міжнародного гуманітарного права. Що роблять правозахисники для того, щоб це питання було на порядку денному міжнародної спільноти?

— У нас є три звернення щодо цього. Ми розуміємо, що люди, яких Росія незаконно вивезла, є беззахисними і перебувають під загрозою. Тому найперше, що потрібно, — допомогти їм покинути територію Росії. Це проблемно, бо в частини немає документів. Росія мала відкрити гуманітарні коридори й дозволити цивільному населенню покинути міста. Натомість вона цинічно використовує цих незаконно переміщених людей для пропаганди. Це за межами добра і зла. Бо спочатку ти обстрілюєш людей, тижнями тримаєш їх у підвалах, вбиваєш їхніх близьких і рідних, а потім привозиш їх на територію Росії й показуєш по своїх телеканалах, як Росія рятує людей із Маріуполя. Але, крім цієї кваліфікації, крім звернення до міжнародних організацій, ми закликали Міжнародний комітет Червоного Хреста, який хотів відкрити представництво в Ростові-на-Дону, що основним завдання їхньої роботи там має бути відновлення документів людей і допомога їм якнайшвидше покинути територію Росії. У випадках, коли людей вивозять до окупованого Криму й до Донецька, ситуація ще складніша, тому що вони проходять так звані «фільтраційні перевірки». Їх запитують про рідних в українській армії, перевіряють особисті речі. І звідти ж людям треба спочатку переїхати до Росії, тоді до Естонії, Литви чи Латвії, і аж тоді можна виїхати до України.

Перш за все, ці люди мають подбати про власну безпеку: видалити всю інформацію з телефону, яка може здатися підозрілою чи може бути неправильно трактована окупантами. Варто також записати і зберегти контакти своїх родичів, друзів чи інших близьких на папері чи деінде, на випадок, якщо у вас заберуть телефон. Також необхідно подбати про захищеність профілів у соціальних мережах і месенджерах. На допиті варто поводитися спокійно, відповідати на поставлені запитання нейтрально, не сваритися, не обговорювати політичні питання та не реагувати на провокації. За першої нагоди варто повідомити, де ви є, родичам, друзям чи близьким, які є на території України і можуть звернутися до державних органів.

— Що робити, якщо ви стали жертвою або свідком сексуального насилля під час війни?

—  Ми підготували пам'ятку для людей, які пережили сексуальне насильство на війні, або стали свідком цього воєнного злочину, або їм довірилася людина, яка через це пройшла.

— Як ви оцінюєте роботу міжнародних організацій, які до початку війни зупинили роботу своїх офісів в Україні?

— Ми закликали їх повернутися і працювати разом із нами. Бути з нами у гарячих точках, бути з нами під час евакуації під російськими обстрілами, бути на окупованих територіях, де люди залишилися сам на сам з окупантами. Ми досі чекаємо відповіді на наше звернення. 

— Правозахисники вимагають, щоб президент підписав закон про воєнних злочинців. Про що цей закон? Що він нам дасть? І чому він досі не підписаний?

— Так, ми вимагаємо негайно його підписати. Президент має підтвердити свої слова про невідворотність кримінального покарання конкретними діями. І почати з того, що підписати цей законопроєкт. У Кримінальному кодексі досі немає відповідальності за злочини проти людяності, а воєнні злочини виписані так, що майже неможливо притягти до відповідальності за них на практиці. Зараз йде війна і ми не питаємо, чому президент із червня минулого року не знайшов часу підписати цей законопроєкт; ми просто кажемо — підпишіть зараз. 

Фото: Центр громадянських свобод