Медіа в черговий раз звинуватили в «наведенні ракетного вогню». Цього разу — «1+1»

На голови медійників знов посипалися звинувачення в «коригуванні/наведенні вогню» російських ракет. Цього разу йдеться про «підприємство у Дарницькому районі», в яке ракета влучила в ніч із 14 на 15 квітня, — Київський бронетанковий завод. Фото наслідків влучення опублікували українські медіа — зокрема на них є мертві тіла та пожежники, які гасять вогонь у зруйнованій будівлі.

Хто ці люди, невідомо — на фотографіях видно більше, ніж одного загиблого, тоді як влада повідомляла лише про одного загиблого та декількох поранених.

Раніше в російських телеграм-каналах з’явилися повідомлення з координатами цього підприємства і конкретного цеху з посиланням на сюжет, знятий журналістами «1+1» і показаний 7 квітня у спільному марафоні. У сюжеті йдеться про ремонт російської військової техніки, захопленої на Київщині. Ось цей сюжет Олександра Загородного:

Точні координати цеху наступного дня (8 квітня) з’явились у російському пропагандистському телеграм-каналі «Рыбарь», який згодом приписав собі вдале наведення російського вогню на цех (цей канал заявляє щось таке регулярно, не надаючи підтверджень, звісно).

На відміну від ситуації зі зйомками наслідків прильотів ракет, зняти сюжет у цеху оборонного підприємства неможливо без санкції керівництва, тобто головна вимога до журналістів — узгоджувати те, що вони роблять, із військовими, — в цьому випадку була виконана. Втім виявляється, що журналісти не мали покладатись на військових.

«Вчора стало відомо, що Київський бронетанковий завод був атакований після сюжету на телебаченні... — пише експерт з інформаційної війни Дмитро Золотухін, автор рекомендацій для журналістів «що можна і що не можна показувати». — Так. "Після" не означає "внаслідок". Але технології OSINT повинен розуміти і вивчати кожний журналіст, який працює з фото і відео під час війни. Дорогі медійники, усі знають і розуміють, наскільки важлива ваша робота. Але не чекайте доки хтось дасть вам інструкцію чи дозвіл — що знімати,а що не знімати. Несіть самі відповідальність за те, що ви показуєте».

Медійник і військовий Віктор Трегубов розгорнуто пояснив, як саме можна було ідентифікувати саме той цех танкоремонтного заводу в промисловому районі Рембаза.

«Отже, ми визначили, що за цим роликом можна було встановити місце. Це не означає, що його встановили саме за цим роликом. Абсолютно можливо, що насправді — за результатами розвідки на місцях, за перехопленнями, за аналізом супутникових даних, та іншими доступними методами. Так, можливо, що пост в телеграм-каналі — лише операція прикриття. Але сам факт можливості встановлення місця за роликом означає, що його вихід в ефір — злочинна недбалість», — написав Віктор Трегубов.

«Детектор медіа» звернувся до «1+1», проте коментувати ситуацію з сюжетом там не захотіли. З власних джерел нам удалося дізнатися, що відеоряд сюжету був узгоджений із «Укроборонпромом» перед публікацією, а коментар директора державного підприємства Юрія Гусєва записувався у зовсім іншому місці.

Зауважмо, що в цю саму ніч ракети зруйнували будівлі машинобудівного заводу «Візар» у Вишневому, де нібито виробляють ракети «Нептун», якими українська армія вразила російський крейсер «Москва». Цей удар багато хто потрактував як «помсту» за корабель. Про цей удар «Укроборонпром» повідомив, на відміну від удару по танкоремонтному заводу.

Тим часом видання Defence Express звинуватило в наведенні ракетного удару «Укроборонпром». У виданні вийшла новина під заголовком «Піар "Укроборонпрому" призвів до удару по бронетанковому заводу: знищено цех де ремонтували трофеї, є загиблі та поранені». «…влучний постріл не був випадковим, а відбувся після відеосюжету журналістів та піару керівника ДК "Укроборонпром" Юрія Гусєва, — стверджує видання. — Відеосюжет, який вийшов у загальному телемарафоні, не містив назви підприємства, але зафільмованого було достатньо для того, щоб навіть рашистські телеграм-канали змогли не тільки ідентифікувати завод, а навіть точно визначити цех із його координатами. І це було не надто складно, "Київський бронетанковий завод" з 2014 року доволі часто фільмують через його зручне розташування на околиці столиці. Фактично це і стало найголовнішим фактором, бо більшість оборонних заводів складається з десятків окремих цехів рознесених на безпечну відстань один від одного. І це потребує від ворога завдати удар вже десятком ракет, щоб уразити кожний виробничий майданчик, тобто це вже окрема задача для цілої ракетної бригади. Звісно зовсім інша справа, коли відомі точні координати й потрібен лише один "постріл" в один конкретний цех, в якому і проводяться основні роботи під час війни. Тому будь-які фрази, що "ворог і так знав про завод" — лише спроба відбілити винних». (За інформацією джерел «Детектора медіа», ракетний удар по бронетанковому заводу у ніч із 14 на 15 квітня — не перший з 24 лютого, тож ворог точно знав про завод і вже намагався його знищити. Як і бази для ремонту військової техніки в інших містах, зокрема Львівський бронетанковий завод.)

Автор матеріалу Defence Express не підписаний, хоча він витриманий у колумністичному стилі. Анонімний автор стверджує, що «доступ журналістів на оборонне підприємство під час повномасштабного вторгнення та ракетних обстрілів стратегічних об'єктів відбувся виключно за особистою згодою очільника "Укроборонпрому" Юрія Гусєва». Завершується матеріал нагадуванням про затриманого тіктокера, який викладав відеозаписи військової техніки біля торгівельно-розважального центру «Ретровілль» на Виноградарі, та постскриптумом: «Працівники "Київського бронетанкового заводу", в яких Defense Express отримав підтвердження факту удару, окремо попросили передати "палкий привіт" та "величезне дякую" менеджерам з "Укроборонпрому"».

Проте більшість критиків у соцмережах звинувачують у злочинній недбалості саме «1+1», принагідно нагадуючи про зв’язок каналу із родиною Віктора Медведчука.

Головний редактор «Новинарні» Дмитро Лиховій називає критику на адресу «1+1» «полюванням на відьом». «Завдяки соцмережевим маніпуляторам багато людей думають, що без сюжету в новинах ворог не знав би, де саме розташований танкоремонтний завод, і що він зараз працює. Людський гнів "навіщось" спрямовують в інший бік, і люди думають, що зрадники, які наводять російські ракети, — це журналісти “1+1” і влада в Києві,  — пише журналіст, який має військовий досвід. — А щодо точних координат — ви дивилися, що показує Google Maps, якщо ввести "Київ танкоремонтний завод"?» Аргумент Дмитра Лиховія: сотні важливих об’єктів, уражених російськими ракетами, не з’являлись перед тим у теленовинах.

Медійниця Зоя Казанжи згадує інші випадки, коли після публікацій у медіа до важливих оборонних та інших об’єктів «прилітало», і риторично запитує: «Звісно, забагато конспірології. Звісно, журналістам дуже складно працювати в таких умовах. Звісно, у нас немає такого досвіду. Але ж тим, хто дає дозволи на такого роду зйомки, може варто думати? Мені, як глядачці, абсолютно не потрібна інформація, що і де із військової техніки ремонтується. Як зміниться моє життя від того, що я буду знати, де ремонтують російські танки? Який суспільний інтерес в такого роду інформації?»

Словом, головний висновок, який медійникам варто зробити з цієї історії: якщо вони знімають відео про позиції військових, оборонні та інші стратегічні об’єкти, навіть дозволу і узгодження з військовими не досить, аби бути впевненими, що їхні матеріали не можуть бути використані ворожими розвідниками-аналітиками. Тож порада Дмитра Золотухіна опановувати OSINT має сенс. 

Від себе зауважу, що звинувачення на адресу «1+1» — каналу, який співтворить спільний телемарафон і є чи не найближчим до влади з-поміж приватних телеканалів — дивним чином перегукуються з українськими повідомленнями про успіхи наших військових завдяки матеріалам російських пропагандистських медіа. 13 квітня головний редактор «Цензора» Юрій Бутусов розповів, що наші військові розбили танкову колону росіян, яку перед тим показали російські пропагандисти. А раніше голова прикордонної служби Сергій Дейнеко повідомив, що російські пропагандисти з телеканалу «Звезда» своїм сюжетом допомогли українській армії знищити російський десантний корабель «Саратов» у Бердянську. В обох випадках не було необхідності розголошувати джерела інформації про знищені колону і корабель — і не факт, що джерела були тільки ці і саме ці. Однак твердження, що українська армія завдає влучних ударів саме завдяки необачності й дурості російських пропагандистів, вносить розбрат у лави росіян та підриває їхню довіру до власних медіа. Звинувачення українських медіа у «коригуванні/наведенні вогню» працюють так само — і можуть мати ту саму мету.