І. Чокалюк: Головна мета росії – розділити, переконати, що біле є чорним

Останній тиждень перед Великоднем, що наступає за неділею, носить назву «Страсного», бо в цей період Православна церква згадує Страсті Христові. Назва походить від слів «страждати», «стражденний».

Для українського народу не тільки цей тиждень, а вже восьмий рік поспіль стражденний, бо російська федерація сіє війну і вбивства мирних людей на території суверенної України. А з 24 лютого її біснуватий вождь путін оголосив «спеціальну операцію з демілітаризації й денацифікації України». З того часу в нашій державі від російських ракет загинули тисячі мирних людей, у тому числі й дітей, майже повністю знищені міста і села. «Русскій мір» приніс в Україну смерті, каліцтва, згвалтування, мародерство, руйнування об’єктів народного господарства.

Яку роль відіграє церква у зменшенні бід, які несе війна? Чи виправдовує дії загарбників? Що робить для встановлення миру? Ці та інші запитання стали основою для розмови із настоятелем Свято-Покровського храму с. Мамаївці, митрофорним протоієреєм Православної церкви України, військовим капеланом Іоаном ЧОКАЛЮКОМ.

Перемога потрібна всім

– Понад вісім років точиться локальна війна на сході країни, зіційована російською федерацією. Однак з 24 лютого розпочалося масштабне вторгнення окупаційної російської армади на українську територію. Знаю, протягом усього цього часу священики ПЦУ брали активну участь у допомозі співвітчизникам, нашому війську. Розкажіть, отче Іоане, про цю участь.

– Справді священики Православної церкви України весь цей час намагаються бути задіяними у справі всеосяжної допомоги і прихожанам, і переселенцям, і нашим військовим. В міру свого призначення допомагають співвітчизникам наближати перемогу. Чимало наших священиків нині знаходяться у бойових підрозділах на сході, півдні країни. Їх ноша важка і відповідальна. З самого початку війни ми разом із своїми парафіяльними громадами підтримували військових. Пам’ятаємо ж, що поки Збройні сили України розгорталися, то добровольці були вже на передовій. Їм потрібне було все – від одягу й взуття, до техніки і зброї. Звичайно, громада Свято-Покровського храму села Мамаївці, як і багато інших, не стояла осторонь. Відправляли продукти харчування, білизну, одяг, взуття, засоби індивідуального захисту, інструменти, генератори, автомобілі, зброю… Насамперед на замовлення односельців, які зі зброєю в руках стримували ворога. Однак за допомогою зверталися інші підрозділи. Ми нікому не відмовили. Ділимося всім, що мали. Бо перемога потрібна нам усім.

– Не хочеться робити паралелей, але відомо чимало фактів, коли священики УПЦ Московського патріархату відмовлялися відспівувати полеглих героїв. Такі прикрі випадки, зокрема, були і в нашому регіоні.

– Нічого дивного немає. Пригадуєте, як на одному із велелюдних зібрань у Києві за участю тодішнього президента країни Петра Порошенка всі присутні в залі підвелися, щоб вшанувати пам’ять полеглих на війні захисників. Навіть представники Партії регіонів встали і схилили голови, лише предстоятель церкви, центр якої у москві, митрополит Онуфрій та супроводжуючі його духовні особи продовжували сидіти. Цим вчинком вони продемонстрували відкриту зневагу до подвигу і самопожертви захисників України. То що дивуватися з простих панотців.

– Патріарх російської православної церкви кіріл благословив похід на Україну загарбників, заявив, що російські воїни виконують священний обов’язок, проявляють зразки мужності в ході так званої спецоперації з «демілітаризації та денацифікації України». Вже цим він благословив військових на вбивства. Але ж у заповідях Господніх є пункт «не вбивай». То як це розцінити?

– У даному випадку порушено не тільки п’яту заповідь «не вбивай», але й низку інших. Зокрема, «не чини перелюбу», «не кради», «не пожадай жінки ближнього свого», «не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого». Бо загарбники гвалтували жінок, дітей, крали і відбирали все, що бачили загребущі очі. Чи є цьому виправдання? Між тим батюшки в церквах московського патріархату обманюють своїх прихожан, що вони Українська православна церква. Але кожна грамотна людина може відкрити статут церкви й прочитати, що вони є підрозділом російської православної церкви. А її предстоятель – митрополит онуфрій займає перше місце серед членів священного синоду російської православної церкви. То для чого обманювати і лукавити? Нині чимало священиків з московського патріархату говорять, що не хочуть об’єднуватися з ПЦУ, а бажають від’єднатися від російської церкви та створити свою. Але у цьому є не менше зло. Бо нація наша при цьому знову ж не об’єднається. Саме на цьому ворожі спецслужби й роблять акцент. То навіщо їм підігрувати? Роблять все, щоб був розкол на рівні віри. Проте є багато патріотів-священиків серед упц мп, які ще не усвідомили, не розібралися у всіх тонкощах своєї церкви. Та люди прокидаються, розуміють звідки зло й все більше громад переходить до Православної церкви України.

Лукавство рясою не приховати

– У лютому на початку російської агресії блаженніший митрополит онуфрій звернувся до керівництва росії й патріарха кіріла з проханням припинити війну і вбивство мирних громадян. З усього видно, заклик проігнорували або просто відмахнулися?

– Справа не в тому, як реагує влада російської федерації і її церква на сигнали українців. Якби зібрався синод церкви московського патріархату, на якому б прийняли відповідне рішення, осудили росію й озвучили це на весь світ, то була б інша реакція. Але цього не зроблено. Інше. В митрополита онуфрія та багатьох ієрархів церкви московського патріархату є високі нагороди від предстоятеля рпц кіріла та путіна. От якби вони проявили громадянську свідомість і відмовилися від них, повернули їх, адже вони в крові наших захисників. Оце був би поступок. Наступне. Ніхто з них у ці страсні дні не покаявся перед своїм народом, не осудив «русскій мір». Адже раніше чимало з них говорили, що цей «мір» – добро. Світ уже переконався у тому, яке це добро. То якщо предстоятель та ієрархи упц московського патріархату самі не покаялися, то як можуть спонукати інших до покаяння.

– Напад росіян стався на початку Великого посту. В той час коли треба бути смиренним і спокутувати свої гріхи…

– Хіба вони справжні християни? Їх християнство базується на пригнобленні інших народів, на знищенні тих людей, які інакше думають. Але російська церква є, вона в тілі Господньому. Блаженніший митрополит ПЦУ Епіфаній поминає кіріла, бо рпц є у диптиху православних церков, як і ПЦУ. І буде до тих пір, доки Вселенська церква не визначила долі рпц. Знаємо про звернення священиків московського патріархату до міжцерковного суду, в якому просять дати оцінку діяльності кіріла та російській церкві. Якщо патріархи визнають діяльність рпц як єритичну, тоді вже визначиться і її доля.

Об’єднання в одну церкву неминуче

– Війна яскраво довела, що росія і путін несуть зло Україні. Чимало громад в Україні покидають ряди рпц і переходять до ПЦУ. Але якось дуже важко цей процес відбувається на Буковині. Чому?

– Є така поговірка: «українці довго запрягають, але швидко їдуть». Багато людей, зокрема і священиків, вагаються. Крім того, окремі батюшки московського патріархату продовжують дурити людей, зомбувати їх. Бо доки правда одягає черевики, то брехня обійде пів світу. Дуже важко з брехнею боротися. Гадаю, рішення люди все ж приймуть дуже скоро. Пригадуєте, як один із військових на похороні загиблого товариша в Динівцях сказав батюшкам московського патріархату: «Мій загиблий побратим навряд чи хотів би, щоб його відспівували російською мовою. Але закінчиться війна, ми повернемося і розберемося, хто кому служив». Звичайно, розбируться, де правда, а де брехня. Пригадайте випадок у Михальчі. Там три роки групка прихильників рпц протистояла українцям молитися рідною мовою. Але люди відстояли своє право. Бо правда завжди перемагає.

– Чимало українських воїнів захищають нині нашу державу. Доводиться стріляти у ворога. Та є заповідь «не вбивай». Чи прощається такий гріх?

– У писанні є вислів: «Любіть ворогів ваших, але не ворогів батьківщини вашої». Коли принижується гідність, коли вбивають рідних, гвалтують матерів, дружин і сестер, тоді Господь запитає: «А ти де був? Чому ти не захистив своїх рідних?». Тут є один вихід – знищити ворога. І тоді ти виконуєш свій святий обов’язок. Ось, до прикладу, Ілля Муромець – воїн Київської Русі – став святим. Юрій Переможець, Дмитрій Солунський теж були воїнами, але їх зарахували до числа святих. Бо захищати свою землю – святий обов’язок. Так, наші воїни воюють, стріляють, беруть у полон. Але поранених не добивають, а лікують. Хоча на душі в них від цього не дуже добре. Віруюча людина захищає свою батьківщину, однак мучиться від того, що недобрі думки відвідують її розум. Але любов до тих, кого ми любимо, має стимулювати до знищення ворогів.

– Що б ви, отче Іоане, хотіли побажати буковинцям?

– Ми нарешті зрозуміли, що мир – найдорожче, що є у світі. Христос після воскресіння вітався з апостолами фразою: «Мир вам». І коли возносився на небо сказав: «Мир свій даю вам». Тому бажаю, щоби Господь через свою благодать послав нам довгоочікуваний мир: кожній людині, родині, державі. Коли буде мир, то буде і щастя, і добро, і любов. Щоб відчуття миру ніколи не пропадало у нашого народу.