Підозра у держзраді, перешкоджання журналістській діяльності та протест іноземним ЗМІ - медіа життя Львівщини впродовж 50 днів війни

Спершу у Львові відкрили пресцентр для іноземних журналістів.

А з 13 березня у місті запрацював “Медіацентр Україна”.

Тут представники ЗМІ можуть поспілкуватися з посадовцями, політиками, волонтерами, попрацювати, зарядити техніку, перепочити чи сховатися в укриття, коли звучить сирена.

За інформацією Львівської міської ради, станом на 13 квітня медіацентр у Львові відвідали 1821 медійник.

Найбільша кількість журналістів з України (24%), Франції (8%), США, Німеччини (по 7%), Великобританії (6%), Польщі, Іспанії (по 5%), Німеччини (3%), Канади (2%).

Підозра у державній зраді.

31 березня Галицький районний суд міста Львова обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю сплатити заставу у розмірі 4 мільйони гривень українському блогеру Глібу Ляшенку.

Ляшенка підозрюють у державній зраді через його проросійські публічні висловлювання.

“Слідчі СБУ зібрали великий масив інформації щодо протиправної діяльності зловмисника.

Використовуючи ЗМІ, зрадник підтримував злочинні дії країни-агресора.

Проведені лінгвістичні експертизи встановили, що своїми висловлюваннями і закликами псевдо експерт умисно посягав на суверенітет нашої держави.

Зафіксовано, що таку інформаційну пропаганду вдало використовували російські медіа для виправдання злочинних дій російської федерації щодо України”, - повідомили в Управлінні СБУ у Львівській області.

Перешкоджання журналістській діяльності.

Тричі із перешкоджанням журналістській діяльності стрикався фоторепортер-фрилансер Олексій Фурман.

Перший інцидент трапився 13 березня після ракетного удару по Яворівському полігоні.

“Нас навіть не впустили в село Старичі, розвернули на блокпосту, бо їм сказали нікого з преси не пускати.

Колегам не давали знімати в міській лікарні, куди звозили поранених, викликали поліцію.

Чому не можна знімати зруйновані будівлі, пошуку людей під завалами - мені особисто не зрозуміло.

Тим паче, що якісь фото (можливо, ДСНС) були в мережі за годину після обстрілу”, - розповів Олексій.

Безрезультатною була спроба фоторепортера відзняти наслідки руйнувань і через чотири дні.

Другий випадок стався 18 березня після удару по авіаремонтному заводу у Львові.

Під час спроби сфотографувати наслідки ракетного удару в районі аеропорту, Олексія Фурмана з колегами зупинили на двох блокпоста.

Представники МВС та тероборони сфотографували паспорт фоторепортера.

Також представник ТРО погрожував “обшманати з голови до ніг”.

А згодом поліцейські не дозволили колегам Фурмана знімати з мосту, розташованому неподалік.

Третій інцидент, за словами фоторепортера, трапився 26 березня, коли росіяни запустили ракети у львівську нафтобазу.

Олексію Фурману не вдалося зробити жодного кадру, оскільки на різних локаціях до нього підходили правоохоронці, представники тероборони, місцеві мешканці, які кричали на пресу.

Кореспондент відмовився і ми рушили до машини.

Дорогою нас наздогнала машина поліції, вони спинили нас і почали кричати, щоб кореспондент видалив зняте.

Їх було двоє, з синім скотчем на руках.

Спершу кореспондент відмовився видаляти відео, а я попросила заспокоїтися і представитися.

На що вони підійшли до мене впритул і почали кричати, що не має закону, за яким вони повинні представлятися і зараз нас заберуть в СБУ за “коригування для ворога”.

Я переклала цю фразу для кореспондента і він видалив відео”.

Далі, за словами Расудової, правоохоронці вихопили з рук медійника телефон, почали перевіряти, що ще він назнімав, видаляти видалені файли з резервних папок.

А на прохання повернути телефон представника ЗМІ, правоохоронці почали кричати та погрожувати СБУ.

Вони почали переконувати, що бачили в руках медійника професійну камеру і вимагали показати її.

Опісля неподалік розбити камеру погрожувала тероборона, якщо оператор не сховає її в сумку.

23 березня у Львові невідомі накинулися на журналістку Анну Цигиму.

Медійниця знімала історію про дівчину-переселенку для польського телеканалу TVN.

“Ми прогулювались по вулиці Личаківській, і там на мене напали люди, які проходили повз, почали кричати, що знімати у Львові нічого не можна, що я диверсантка, нічого не хотіли чути про сюжет, вимагали мій паспорт.

Зібралося близько 10 людей, довели дитину до сліз, батько її зміг винести, а один чоловік почав бити камеру і далі кричати”, - зазначила Цигима.

За словами журналістки Анни Цигими, одна із жінок викликала поліцію.

Але дочекалася правоохоронців лише представниця ЗМІ, яка і описала правоохоронцям ситуацію.

Також у березні у Львові місцеві мешканці перешкоджали працювати журналісту-фрилансеру Андрію Дегелеру, який готує матеріали для сінгапурського телеканалу CNA.

Під час підготовки для прямого етеру двоє чоловіків забороняли проводити медійнику знімання, вимагали вимкнути телефон, намагалися забрати штатив та викликали поліцію.

За словами Андрія Делегера, через деякий час на місце прибули поліціянти, одночасно підійшла група чоловіків, один з яких показав посвідчення НАБУ.

“Перевірили мої документи і знову-таки вирішили везти мене до відділку.

Поліція поїхала своїм ходом, а я з чоловіками з НАБУ - в моїй автівці.

В відділку знову був огляд, перевірка телефона.

На той момент в мене була акредитація з Міноборони, яка не дуже зацікавила поліцію.

Я сказав, що мені треба зустрітись із водієм, що привіз мені мою прес-карту; врешті решт чоловіки з НАБУ поїхали зі мною на цю зустріч, перевірили оригінал прес-карти.

Після цього вони зацікавились акредитацією МО.

Я показав пост на сайті МО, де йшлося про цю акредитацію та був вказаний телефон гарячої лінії.

Вони зателефонували туди і спитали, чи дійсно я був акредитований.

В МО це підтвердили, після цього мене відпустили.

Все це зайняло десь три години”, - розповів він.

Варто додати, що голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький підписав наказ про запобігання розголошення інформації під час дії правового режиму воєнного стану.

Це означає, що керівники, працівники підприємств, установ, організацій, які належать до сфери оборонно-промислового комплексу, які розташовані в області, можуть поширювати в ЗМІ, інтернеті інформацію щодо діяльності цієї інфраструктури виключно після погодження з відповідним підрозділом Управління СБУ у Львівській області або військовим командуванням чи військовою адміністрацією.

Однак, наразі цей документ не вплинув на комунікацію з медіа.

Протест іноземним медіа.

26 березня українське інформаційне агентство УНІАН та видання ZN.

ua висловили протест телеканалам ВВС, СNN та TVN24.

У цей день іноземні медійники у прямому етері транслювали, як палає нафтобаза у Львові, опісля завданих ворогом ракетних ударів.

Управління СБУ у Львівській області закликало українських та іноземних журналістів не робити фото- й відеофіксацію вибухів, не поширювати даних про місця обстрілів та куди летять російські ракети, снаряди до того, як про це повідомили офіційні джерела.

Правоохоронці наголосили, що такі дії іноземних ЗМІ можуть розцінювати як шпигунство, а публікації українських медійників - як державна зрада.

Водночас варто відзначити роботу місцевих медійників.

Незважаючи на фінансові проблеми, про які не всі ЗМІ говорять публічно, поодинокі хакерські атаки, львівський медіапростір міцно тримає інформаційну оборону.

Також впродовж усього часу не зафіксовано поширення місцевими журналістами фейків.

Наостанок хочеться згадати про журналіста Віктора Дудара і телеоператора 24 каналу, видання Zaxid.

net Юрія Олійника, які загинули як учасники бойових дій.

Обоє вперше пішли на фронт ще у 2014 році.

Досі невідомою залишається доля журналіста Руслана Оруджева, який вступив до лав Збройних Сил України і зник на Луганщині майже місяць тому.

Мар’яна Сич.