Як Пушкін в Україні став аналогом Леніна

У новині про демонтаж пам`ятника російському поету Олександрові Пушкіну в Мукачеві на Закарпатті непозбувно бентежить тільки одне: що цей пам`ятник там був. Не лише пам`ятник – також меморіальна (!) дошка на стіні тамтешньої школи номер один, яка носила його ім`я.

Активна фаза російської агресії показала ландшафти українських міст під несподіваним кутом. Чесне слово, мало хто з нас звертав увагу на засилля бронзових пушкіних, причому в несподіваних місцях, як ось у Мукачеві чи Тернополі. Там монумент російському поетові теж послали за російським кораблем. І хоча «свободівець» Сергій Надал, мер Тернополя, наголосив при цьому, що міська влада давно хотіла так учинити, руки дійшли лише зараз.

Нагадаю тим, хто забув чи не знав. Тернопіль у 1990 році став не лише першим обласним центром, а взагалі – першим містом тоді ще радянської України, де демонтували пам`ятник Леніну. Згодом, після проголошення незалежності, процес поволі пішов. Але не так активно, як того б хотілося. Наприклад, у моєму рідному Ніжині бронзових леніних було три. Двох демонтували, третій стовбичив на центральній площі до весни 2014 року. А на залізничному вокзалі Козятина їх як було три, так ніхто до загального «ленінопаду» й не чіпав.

Ситуація з Пушкіним виявилася дуже подібною до «ленінопаду». На захист пам`ятникам російському поетові поки що не ризикнуло стати жодне медіа. Але у фейсуку чимало народу стає за Пушкіна горою. Цікаво, що ці самі люди раз по раз клянуть російських окупантів за їхні звірства й щиро бажають, аби Москва згоріла. Та щойно мова заходить про Пушкіна – вмикається незрозумілий, ірраціональний блок. Мовляв, це ж класика, Пушкін не міг підтримувати Путіна, Шойгу, Пєскова й Лаврова. Дописувачі самі росли на його казках і читали їх своїм дітям, а то й онукам. Теж ворога знайшли: казки Пушкіна про рибака з рибкою, попа з Балдою, золотого півника й Руслана з Людмилою!

А тепер згадайте, що почалося 8 грудня 2013 року, коли в Києві на Бессарабській площі активісти Майдану на раз-два знесли «головного українського Леніна». Учасників акції називали провокаторами, які лиш нагнітали, качали ситуацію й позбавляли Майдан шансу домовитися з проросійською владою. Проте зачистку українського простору від леніних це не зупинило. Пік припав на березень 2014 року, коли почалося полювання на різнокаліберні й різноформатні вшанування творця СРСР, одного з ініціаторів російської агресії в Україну 1917—1920 років та «червоного терору».

І ось тепер зовсім несподівано виявилося: пам`ятників Пушкіну, а також інших ознак його вшанування – вулиць, шкіл, бібліотек та культурних центрів його імені, — в Україні чимало.

Згоден, леніних у рази більше. У кожному населеному пункті стовбичило бодай гіпсове погруддя біля сільради. Проте пушкіни, хай із великим відривом, на другому місці. Лише в Києві їх нарахували п`ять. Є свій Пушкін у Дніпрі, Одесі, Харкові, Миколаєві, Житомирі. А також – на Сумщині, в Кролевці та Глухові. Копнути глибше — знайдуться ще приклади.

Окремі монументи ще хоч якось можна пояснити тим, що Пушкін за життя бував у Києві та Одесі. Краєзнавці знають певні «пушкінські» місця. Натомість нащо Пушкін у Глухові – хтозна. Він там не бував. Та й Західну Україну й Закарпаття своєю присутністю також не вшанував.

Історики пояснюють: своїй появі монументи, не лише в західних регіонах, завдячують активності місцевих русофільських громад. А самі росіяни свого часу заявили про намір усіяти Пушкіним увесь світ, розмістивши на планеті щонайменше три сотні пам`ятників поету. Таким чином, Ленін у їхньому розумінні дорівнює Пушкіну.

Тільки Ленін – це російська політика. Пушкін – російська культура. Два еталони терористичної держави, в якій змішалися типовий буржуй Пушкін і борець із буржуями Ленін. Типовий покруч часів гібридної війни, яку росіяни ведуть із світом щонайменше сто останніх років.

Не буду зараз цитувати українофобські рядки авторства Пушкіна, особливо на адресу гетьмана Мазепи в класичній поемі «Полтава». Зверну увагу на менш очевидне. Російський класик номер один за життя ніколи не був за межами Російської імперії. Хоча бездоганно володів французькою, в його часи – головною мовою російського дворянства. Чому важливо на це зважати? Бо нинішня Росія культивує оцю саму закритість, дистанційованість від сього західного, самодостатність своєї нібито унікальної культурної спадщини. Пушкін зміг стати генієм, не озираючись на противний Захід – і його нащадки впораються.

Пошукова система видає: на території України є по одному пам`ятнику Толстому і Лермонотову (Кривий Ріг) і Достоєвському (Харків). Порівняйте з Пушкіним. І це ще не згадуємо вулиці, сквери, парки й площі, названі на його честь. Ризикну припустити: Пушкін входить до трійці ніяк не пов`язаних із Україною діячів, чиї імена в нашій топоніміці донедавна траплялись найчастіше – разом із Леніним і Карлом Марксом.

Радянська Росія в такий спосіб мітила територію. І факт, що в Україні схаменулися, й пушкінопад  стартував на наших теренах лиш тепер, коли російські ракети почали руйнувати українські будинки, а російські солдати – ґвалтувати українських дітей, є дуже красномовним. Декомунізуючи територію шляхом руйнації леніних, активні українці боролися зі згубним політичним впливом агресора. Натомість згубний культурний вплив того самого агресора лишався поза увагою.

Ленінопад не зазіхав на культурні цінності, найперше – у вигляді пам`ятників. Жоден скинутий на землю монумент не мав стосунку до культурної спадщини. Натомість деякі пам`ятники Пушкіну датуються кінцем ХІХ століття, а отже, певну цінність таки мають, нехай в теорії. Коли почався пушкінопад, Міністр культури Олександр Ткаченко поставився до цього зрозумінням і водночас застеріг від вандалізму. З дивним формулюванням: «Це буде відразу пред`явлено нам як акт агресії проти «русского міра» Тобто це заклик не чіпати Пушкіна, бо Путін нападе?

Подібних думок у соцмережах чимало. Проте саме вулиця імені Пушкіна ледь не в кожному українському населеному пункті зробила той самий «русскій мір» легітимним та в цілому прийнятним для великої кількості українців навіть тепер, після страшних злочинів росіян у тих містах, де є вулиці Пушкіна. Вшанування головного російського класика агресію та насильство не зупинило.

Звичайні, не заангажовані ні у що українці закликають не чіпати російську культуру, бо вона, виявляється, окрема від війни. Але тут — базова помилка. Те, що в Росії називають культурою, творцем і провідником якої є поет Пушкін, працює на знищення української ідентичності давніше, ніж російські крилаті ракети. Нам викладали Пушкіна докладно, але пунктиром проходилися по західних класиках і знецінювали українських. З іменем Пушкіна відбувалася колонізація українського культурного простору, та й міського простору теж. Тому пушкінопад запізнився на вісім років — але він логічний, як логічним свого часу був ленінопад.

На фото — колишній пам’ятник Леніну на проспекті Пушкіна в Дніпрі