От связи очень зависит боевой дух. Нет связи – нет победы! История морпеха из Мариуполя

Маріуполь з першого дня війни залишається найгарячішою точкою. Азов продовжує захищати місто, яке було і буде українським. Факти ICTV починають серію воєнних нарисів захисників Маріуполя. Герой нашої сьогоднішньої історії – Станіслав, начальник інформаційно-телекомунікаційного вузла 503 батальйону морської піхоти.

“Нема зв’язку – нема перемоги”, – такий напис на улюблених футболках групи зв’язківців 503 батальйону морської піхоти. Нещодавно хлопці пережили важкі бої, через які зазнали значних втрат.

— Наш підрозділ стояв в одному з населених пунктів, де ми стримували ворога вже певний час. Але це війна, і далеко не завжди це рожева картина, як у всім відомого Арестовича, – каже Станіслав.

Ми знали, де противник, противник знав, де ми. Це означає, що бої триватимуть до останнього. Деякий час противник не розумів, куди прориватись, і намагався здійснити прорив з різних точок. Пішов в одну – не вийшло, пішов у другу – не вийшло, шукав слабке місце.

– Зранку ми помітили безпілотники. Тобто ми вже знали, якщо над нами Орлан, то це все будуть накривати Градами. Так воно і сталося. Орлан ми, звичайно, збили, але наступного ранку нас накрили. Вони били, били, били… накрили дуже сильно, ми зазнали втрат, тому довелось відступити з боєм. До того ж, ще й левова частина засобів зв’язку була знищена: ретранслятор, декілька антен, багато портативок (рації), і навіть транспорт, – каже Станіслав.

Наступного дня ми почали збиратися з силами та готуватись до другого раунду, адже всі розуміли, що тут “гра на виживання”. Ворог почав запускати авіацію. Тобто вони використали під час бою проти нас все можливе: авіація літала, нас бомбили, крили Ураганами та Градами. Батальйон не скупчений в одному місці. Ми розтягнуті по групах на певну територію, але накривали по повній усі позиції, не тільки хлопців, але й місце, де розташовувалось командування.

А потім відправляли піхоту зачищати. Ми зрозуміли, що все – був прорив на одну з точок, і почали відступати далі. Часу збиратися не було, навіть особисті речі залишили. Ми виїхали на єдиній “живій” машині зв’язку. В ній був ретранслятор, антена, ще деякі технічні засоби. Але на цьому все не закінчилось. Дорогою нас підбили з РПГ. Машину було пошкоджено, але вона витримала. Нас підбили саме в те місце, де було скупчення техніки зв’язку, фактично вона і врятувала нам життя. Були поранення, але не серйозні. А от техніка постраждала.

Отже, ми вийшли в наступну точку. І зіткнулися з проблемою – підтримка зв’язку з іншими нашими підрозділами. Це означає, що без злагодженої координації дій, вважай, ми програли. На щастя нам вдалось полагодити деякі пристрої. І тим, що залишилось, ми зв’язались з вищим командуванням та отримали вказівки зайняти оборону в певній точці, адже там було помічено велике вороже скупчення і треба очікувати на нові прориви. Почали виконувати наказ.

– Ми поставили один ретранслятор і єдину антену, яка в нас залишилась. Район зосередження військових груп набагато більший, ніж радіус дії антени. Було надзвичайно важко підтримувати зв’язок: перебої через нерівний рельєф, великі ями, великі пагорби, тобто взагалі все погано, – продовжує морпіх.

На щастя, завдяки волонтерським постачанням нам передали доповнення, і ми змогли встановити ще декілька ретрансляторів та антен. Посеред ночі, десь о 2.00 ми з товаришами виїхали на точки та відновили лінію зв’язку.

Працювали до 5.00 ранку. А коли повернулись “на базу”, майже через дві години почався прорив у нашій зоні. Навіть не хочу уявляти наслідки, якби ми не зробили те, що зробили, або в нас не вистачило техніки. Атаку ми відбили і втрати вже були у ворога, а не у нас.

Між нами кажучи, від зв’язку дуже залежить бойовий дух. Коли немає координації та вказівок від командування в критичній ситуації, різні думки в головах крутяться, від того, що нас зрадили, до думок про неминучу смерть.

Виходить, що техніка – це одна з ключових складових перемоги. Ми знаємо, заради чого ми тут. За нашими спинами рідні, жінки та діти, за нашими спинами наша земля, наша Україна.

Матеріал створено за підтримки волонтерської організації YaYe.

Фото: Волонтерська організація YAYe