Кривцов: Росіяни вдруге зруйнували наше життя

Кривцов: Росіяни вдруге зруйнували наше життя.

Захисник Шахтаря прокоментував своє ставлення агресії проти України.

Захисник донецького Шахтаря Сергій Кривцов у своєму останньому інтерв'ю розгорнуто розповів про те, яким чином залишав межі України після початку чергового витку агресії в її бік, як підтримував форму та відновлювався після важкого пошкодження, а також про шанси збірної України в боротьбі за перепустку на чемпіонат світу-2022.

"Звісно, що наша родина не була готова до того, що доведеться вдруге залишати власну домівку.

Не думали про це і не вірили до останнього в такий перебіг подій.

Росіяни вдруге зруйнували наше життя, виганяють нас із нашого дому.

Але сьогодні я на 100% вірю в нашу перемогу — це просто справа часу.

Хочу повернутися і повернуся в Україну, де далі житиму зі своєю родиною.

Перші дні війни ми були в Києві, жили в паркінгу, у буквальному сенсі, навіть не піднімалися нагору до квартири.

Потім вирішили, що слід дітей вивозити, адже в першу чергу страшно за їхнє життя.

Не хотіли, щоб вони бачили ці вибухи, весь той жах.

Ми приїхали до Бухареста, я виїхав із сім’єю як багатодітний батько.

Там займався, відновлювався.

26 лютого мав зробити повторний КТ-знімок, проте через воєнні дії не зміг пройти медобстеження.

Сам тренувався, закачував ноги та руки.

Зараз прибув до розташування клубу, лікарі сказали, що я в гарній фізичній формі, і просто потрібний час для адаптації гомілкостопу, після чого тренуватимуся.

Я вже почав бігати зі зміною напрямків.

Гадаю, ще тиждень-півтора, і буду цілком готовий.

До збірної на самому початку, мабуть, не зможу долучитися.

Ми вже з Олександром Васильовичем Петраковим переговорили.

Якщо я відновлюсь і буду потрібен збірній, то, звісно, із радістю долучусь.

Але поки що я відновлююсь.

Перші півтора місяці від початку війни не бачив одноклубників.

Періодично списувалися, у нас з’явилося дуже багато груп, ми створили кілька фондів допомоги.

Тож зв’язок тримали, але все одно я нудьгував.

Ми з дружиною якось займалися англійською мовою, і вчитель запитав, чого ми зараз хочемо найбільше, і я сказав, що хочу долучитися до команди, побачити хлопців, тренерський штаб — усіх.

Тому що дуже скучив...

Тренерський штаб зараз дуже добре підтримує українців.

Вони показали, що віддані Шахтарю, віддані Україні.

Вони залишились із командою, приїхали сюди — за це їм лише респект.

У принципі, ми зараз тут знаходимося не на обов’язковому зборі, тому, якщо хлопці десь мають ігрову практику, отримують можливість тренуватися, я їх у жодному разі не засуджую, що вони ухвалили таке рішення.

Наразі така ситуація, що не слід нікого звинувачувати.

Легіонери пережили непростий період у своєму житті — опинилися в чужій країні під вибухами бомб.

Їм потрібно психологічно відновитись, побути із сім’ями.

Повертаючись до справ у збірній, гадаю, наші шанси пройти Шотландію дуже високі, як були такими й до війни.

Динамо вже чималу кількість днів проводить на зборах, Шахтар зараз також провів добрі збори.

Це базові клуби для нашої збірної, і наразі всі хлопці, наскільки я бачу, у гарній формі.

Благодійні матчі, насамперед, потрібні, аби допомогти Україні.

Але водночас тут можна вбити двох зайців: і допомогти, і самому форми набути через ігри.

Це буде набагато корисніше, аніж хлопці просто сиділи б в Україні та нічим не допомагали.

Звісно, що я сподіваюся на поїздку нашої збірної до Катару.

Я жодного разу там не був, сподіваюся, буде привід там побувати.

У першу чергу ми не повинні осоромитися.